ТОЧКА ЗОРУ

Яка найбільша нині проблема при ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС? Брак коштів. На зведення нового укриття над зруйнованим реактором, на лікування і оздоровлення потерпілих, відновлення спустошених земель... Нещодавно на зустрічі з віце-прем'єр-міністром Сергієм Тігіпком ліквідатори аварії порушували ці проблеми, додавши до них ще й тему безробіття. Відповідь урядовця лаконічна: "Маємо керуватись не емоціями, а забезпечувати прагматичний підхід". Ось його й бракує, зокрема, в чорнобильських зонах. Oсоблива ситуація склалась на Поліссі, яке потерпіло від лиха найбільше. Тридцятикілометрова зона - тема складна. А візьмімо, приміром, райони Київської області, віднесені до четвертої зони, де можна господарювати. За останні 20 років більшість сіл там перетворили на депресивну територію. Причина одна: влада на місцях не організацією виробництва більше займалась, а розподілом землі. Так догосподарювались, що її справжнього власника у багатьох випадках знайти важко. Поля заросли бур'янами. Ферми розвалені. Села вимирають. Зате і сільські голови, і керівники районів чекають допомоги центрального бюджету. Манною небесною він не наповнюється. Треба працювати, та багато керівників уже відвикли. Зате звикли, що ні за що не відповідають. Тим часом зона особливої уваги чекає ініціативи для повернення до повноцінного життя.

Нині розробляється програма ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС на поточний і наступні роки. Впевнений, ефективною вона буде лише за умови, що кожний сільський голова, кожна райдержадміністрація і райрада візьмуть на себе конкретні зобов'язання, за виконання яких звітуватимуть перед громадою. Щоб не лише на "верхи" посилались, мовляв, коштів не дають, а й самі показали, що конкретно роблять для відродження. За приклад мають брати тих, хто попри всі труднощі, працює. Чергові роковини аварії на ЧАЕС мають стати не датою для позначення негараздів, а відправною точкою активізації роботи. Без цього з полону проблем, які ускладнюємо бездіяльністю, не вибратись.