Бродіння в чистому середовищі не буває. Його провокують забрудненими руками. Їх останні 20 років у нас не бракувало. Закон, який мав стояти на сторожі чистоти стосунків, не працював: довгі загребущі руки, вражені бацилами ненаситності, підгребли його під себе. Нечистот накопичилося стільки, що вибухнуло суспільне потрясіння.

Аби пришвидшити згасання нинішньої суспільної кризи, варто знати й осмислювати її причини. Не лише ті, що на поверхні, — глибинні. При цьому не забувати, що історія повторюється. Але, як показує час, нічого не вчить.

Найперше, мабуть, слід починати із себе, із власного оточення. Що найбільше нині чуємо? Ми хороші, роботящі, справедливі. Однак мовчимо про те, що порушник законів і моралі чинить зла стільки, скільки йому дозволяють. Чому ж ми, характеризуючи себе якнайпозитивніше, допустили відторгнення території, грабіж, убивства, зневагу й неповагу? Чому за зростання кількості храмів та показного прилучення до церкви керівників найвищого рангу і так званої еліти нанівець зведено в суспільстві моральні засади?

Де корінь усього цього? Ім’я йому лицемірство, пристосуванство, прикриття правильним гаслом для неправедних дій.

Причин такої поведінки, точніше, способу життя, звісно, багато. Не лише сьогоденних, а й тих, що складалися віками. Пригадаймо хоча б таку сторінку нашої історії.

Випадок ще 1749 року давав змогу відновити силу, славу України. Тоді дочка Петра І Єлизавета закохалася в українського козака Олексія Розума. Зійшовши на трон, вона скасувала всі московські канцелярії. Відкривалась можливість будувати суверенну козацьку державу, адже видала указ «Про буття в Малоросії гетьманові за колишніми норовами і звичаями». На раді в Глухові гетьманом обрали вихідця із села Лемеші Козелецької сотні Київського полку Кирила Розумовського. Правити він почав 1750 року. Як? Польський історик Казимир Валішевський писав, що слуг у гетьмана налічувалось до трьохсот, він «підпадав під вплив зажерливих родичів і розбещеного оточення». Імператрицю засипали скаргами на здирництво Розумовського, на те, що селян оббирають до нитки, а його родичі казково багатіють.

Чи не так у нас було останні 20 років?

Єлизавета на здирництво гетьмана відреагувала відокремленням у 1761 році Києва від гетьманства. Після сходження 1762 року на престол Катерини II Розумовський попросив розширити його повноваження. Імператриця, вивчивши результати його правління, 1764 року видала указ про ліквідацію гетьманства.

У нас цариці вже немає. Але прокинувся цар у головах людей, які побачили, куди веде їх самозвана еліта…

Наші екс-президенти, як свого часу і Кирило Розумовський, отримували аванс на побудову держави. Вони сприйняли його як шанс облаштування власного добробуту. Проголошували демократію, але люди стали безправними, оскільки не могли захистити конституційні права і свободи. Влада не взяла під контроль ті економічні й соціальні явища, розвиток яких породжував загрози суспільству. Темп життя зростав, а роль держави зменшувалася. Змін для поліпшення розвитку людини не відбулося. Можновладці вертіли законом, як дишлом: на догоду «шефу». А ще Епікур зазначав, що без законів люди самознищаться. Події останніх місяців це підтверджують.

Гасло «Україна для людей» стало демагогією. Аби демонструвати видимість роботи, багато говорилось про вступ до Євросоюзу. Але проголошувати було легше, ніж дбати про розвиток економіки, скорочення розриву в доходах багатих і бідних. Мовчала влада й про те, що одна з євроцінностей — чесність влади, її служіння не клану, а народу. Саме цього й вимагає нині суспільство.