Останнім часом на Тернопільщині у громадах запрацювали два нові музеї, а один зуміли відновити. Факт, звісно, приємний з огляду на те, що під час децентралізації в багатьох ОТГ перейнялися радше оптимізацією в галузі культури, закриттям сільських клубів чи бібліотек. А ось у селищі Залізці нинішній рік зустрічали з новиною, яка викликала задоволення і додала радощів: сільський краєзнавчий музей було внесено в перелік музеїв, що є державною власністю та належать до державної частини музейного фонду України. Двері цього закладу офіційно готувалися відчинити у травні, але завадила війна. Проте його працівники трудяться енергійно, самовіддано, навіть підготували та відкрили в Тернопільському художньому музеї виставку «Вишивка Залозецького краю».

Усе почалося з археологічних знахідок

«Він вогонь, який горить сам і вміє запалювати інших», — так скаже директор департаменту культури та туризму Тернопільської ОВА Світлана Байталюк про Василя Ільчишина, який не лише очолив Залозецький краєзнавчий музей, а крок за кроком заповзятливо втілював задум його створення.

Пан Василь — знаний у краї археолог. До того він працював в Інституті археології НАН України, Тернопільському обласному центрі охорони пам’яток культурної спадщини. У Залізцях 2019 року розпочав археологічні розкопки, досліджував територію старої частини селища та костелу святого Антонія, тобто базові пам’ятки, які поклали початок розвитку Залізців наприкінці XV — на початку XVI століття.

Василь Ільчишин розповідає, що в археологічному значенні Залізці дуже цікаві, бо їхня стара частина лежить в болотистій місцевості — заплаві річки Серет. Тож тут можна знайти добре збережені речі. Адже болото консервує деревину, шкіряні вироби, певну органіку.

Під час експедиції розкопали чимало унікального археологічного матеріалу, який прагнули залишити в тому населеному пункті, де знайшли. Але постало питання: де зберігати? У кімнаті-музеї у школі чи будинку культури не годилося, тоді й народилася ідея, що це має бути спеціальний музейний заклад. І започаткували юридичний процес створення краєзнавчого музею в Залізцях.

На день Валентина 14 лютого 2020 року депутати селищної ради прийняли рішення про його створення та затвердження статуту. Щоправда, через карантинні умови, що тоді ввели у зв’язку з поширенням коронавірусної інфекції, трохи загальмували процес реєстрації закладу. Як юридична особа музей почав діяти 1 вересня 2020 року.

Приміщення відбудовували гуртом

Під музей селищна громада відвела  приміщення, яке чимало років у Залізцях не використовували, отже воно занепадало. Довелося зміцнювати бетоном фундамент будівлі, стелити нову підлогу, подбати про панельне перекриття, придбати нові вікна та броньовані двері. Добре, що в ідею створення музею у селищі повірили підприємці, меценати, які допомогли фінансово. Деякі місцеві жителі, побачивши втілення задуманого в життя, й собі взялися допомагати чим могли — будівельними матеріалами, грошима, фізичною силою. Стали організовувати толоки, в яких брали участь і працівники селищної ради. Один місцевий підприємець організував навіть на кілька місяців будівельників своєї фірми на роботи з відновлення приміщення для музею.

Меценати профінансували закупівлю спеціального обладнання, зокрема величезної суцільної скляної вітрини завдовжки 15 метрів і заввишки 1 метр 60 сантиметрів, де виставили археологічні знахідки. Упевнені, що кількість артефактів зростатиме за рахунок археологічних експедицій, які надалі проводитимуть.

Нині у краєзнавчому музеї облаштували археологічну залу, готують етнографічну. Тут розмістять експонати, які зібрали, організувавши в селах громади етнографічну експедицію.  Завдяки їй музейні фонди поповнили на понад 100 різних речей, предметів, а це коловротки, веретена, колиски, скрині, кошики, глечики, знаряддя праці, вишиття та інші. У Залізцях у середині XVIІІ сторіччя збудували суконну фабрику, а в другій половині ХІХ — цегельню, винокурню, водяний млин. Тут було розвинене ткацтво, гончарство, лозоплетіння. Усі прикметні місцеві ремесла, безперечно, представлять у новому музеї.

Катівня НКВС і козацький перстень

Залізці з 1939-го до 1962 року були районним центром. Це був і період сильного повстанського опору комуністичній владі. Наприклад, наприкінці листопада 1944 року поблизу с. Панасівка відбувся бій понад 200 воїнів Української Повстанської Армії з гарнізонами енкаведистів. Комуністи влаштували в Залізцях в’язницю, де мучили та розстрілювали українських патріотів. Досі збереглися оригінальні двері цієї катівні, тюремна камера 1940-х років. Тепер тут почали ремонтні роботи, а колишня в’язниця НКВС-КДБ стане окремим відділом краєзнавчого музею.

Прошу Василя Ільчишина ознайомити з кількома експонатами музею. Називає передусім унікальний шкіряний пояс і козацький перстень, який пощастило знайти під час археологічної експедиції. Звертає увагу й на пляшку з мініатюрним всередині розп’яттям Ісуса Христа.

«Це надзвичайна й делікатна річ, що боїшся дихати біля неї. Вона стільки подій, історій пережила», — розповідає пан Василь. Цю роботу 1956 року власноруч виготовив в ув’язненні в Сибіру один з колишніх жителів с. Підберізці, який був у лавах ОУН-УПА. Йому навіть заборонили після відбуття відповідного терміну позбавлення волі повертатися додому, тож змушений був оселитися в інших краях. Коли нині його рідні дізналися, що в Залізцях  створили краєзнавчий музей, то через інших осіб передали сюди цю філігранну роботу.

Реліквією директор називає й вишитий рушник, нехай і сучасний. У серпні 2020 року на полі між селами Гаї-Розтоцькі та Загір’я відкрили й освятили пам’ятний знак-хрест на місці загибелі 1948 року провідника Залозецького районного проводу ОУН Матвія Холодяна. Неподалік було знайдено гільзи від куль і ґудзик з військової уніформи. Тоді на заході були присутні й рідні повстанця, які привезли з Волині вишитий синій рушник.

«Мені як музейникові було шкода, щоб цей пишний рушник розтріпав-розірвав із часом вітер, — каже Василь Ільчишин. — Тому на пам’ятний хрест купили рушник машинної вишивки, а вишитий руками виставимо в експозиції нашого музею».

На меті — розвиватися

Постав краєзнавчий музей в історичному та мальовничому місці селища, повз яке дороги ведуть на Львів, Зборів, Почаїв, Броди. Музейники прагнуть, щоб у перспективі заклад став великим комплексом, на балансі якого перебував би й Залозецький замок. Уже налагодили співпрацю з польськими університетами, нідерландськими ініціативами, деякими іншими іноземними організаціями. Цьогоріч, наприклад, разом з голландцями мали розпочати реалізацію проєкту з відкриття при музеї туристського центру, але завадили рашисти, розпочавши широкомасштабне вторгнення в Україну. Тож краєзнавчий заклад, крім класичного призначення, виконуватиме функцію туристського центру громади. Адже у Залізцях є історичні, природні пам’ятки, тому музей і туризм має бути одним цілим, переконаний пан Василь. 

Автентичні вишивки показали в Тернополі

Музей стає і культурним майданчиком громади. Незабаром відбудеться живописний пленер. А ось виставку вже організували, до того ж в обласному центрі в художньому музеї. Тернопільцям і гостям міста запропонували «Вишивку Залозецького краю», яка згодом з’явиться на постійному місці в етнографічній залі краєзнавчого музею в Залізцях. Охочих оглянути її в Тернополі було багато. Експозицію уклали на основі добірок вишиванок і вишитих речей, які має музей. Їх уже зібрали кілька сотень.

На виставці показали майже 100 автентичних вишивок, рушників, елементів одягу, які характеризують Залозеччину. Найдавнішу вишивку датують 1870-ми роками. Як розповідає Василь Ільчишин, залозецька вишивка поєднує орнаменти Галичини (ромби, сварги, квадрати, зорі) та Волині (рослинні мотиви). Це можна простежити на старовинних рушниках, запасках, сорочках. І неспроста. Адже регіон розкинувся у східній частині Галичини на порубіжжі з Волинню. Основний фоновий колір вишиванок був чорним із зеленим, синім і жовтим. Подобалася місцевим вишивальницям і синьо-жовта колористика. Типові для Залозеччини китиці, які можна часто побачити на рушниках і запасках.

Хатню вишивку на виставці представили рушниками, доріжками, фіранками, наволочками, обрусами. Сакральну вишивку теж представлено, це здебільшого великого розміру рушники для прикрашання ікон у церквах, процесійних образів, з якими ходили хресним ходом. Серед елементів одягу можна побачити жіночі та чоловічі сорочки, краватки, запаски.

Мистецтвознавець Наталія Собкович звернула увагу на те, як і на чому розмістили виставковий матеріал. Його не так просто було показати, адже використати вішаки незручно, манекени — теж, бо це старі вишивки. Вирішили зосередитися на фонових площинах, а ще на банерах, на яких можна оглянути вишивки та світлини людей із Залозеччини, які одягали ці речі.

«За те, що ти українець, рашисти вбивають, за українські символи теж забирають життя, як і колись», — зазначив Василь Ільчишин.

В експозиції представили вишиту сорочку, яка пройшла ув’язнення у Сибіру та повернулася додому, в Україну. Належала ця сорочка репресованій жительці с. Підберізці Софії Гайовій. Її син був у лавах УПА, згодом більшовики позбавили волі матір на тривалі роки. Пані Софія нині вже у засвітах, сім’я її речі зберегла, а до Залозецького краєзнавчого музею вишиту сорочку передала її молодша сестра Ганна. Усі вишиті експонати музей оцифровує, готує каталог.

У працівників залозецького музейного закладу чимало планів, задумів, проєктів, які вони прагнутимуть втілити в життя. І навіть те, що музей почав існувати, кажучи словами Наталії Собкович, — приклад, гідний наслідування, як можна згуртувати громаду навколо ідеї.