КРИТЕРІЇ
Країни ЄС переорієнтовують політику і суспільство на користь потреб людей
Високий рівень громадянського залучення характерний для всіх країн євроспільноти. Демократичні критерії вимагають, щоб держава гарантувала всім громадянам рівні можливості для участі в прийнятті політичних рішень на різних рівнях — національному, регіональному та місцевому. Йдеться не лише про вибори. Кращого врядування, ефективної прозорої політики жителі об’єднаної Європи досягають завдяки запровадженню громадських консультацій та з допомогою різних комунікативних засобів.
У «Білій книзі Європейського керівництва», яка є зобов’язанням Європейської Комісії всіляко сприяти зміцненню культури консультацій та діалогу в ЄС, зазначено, що громадянському суспільству відводиться важлива роль у переорієнтації політики і суспільства на користь потреб людей. З огляду на це Європейський Союз повинен активніше залучати громадян до співпраці з урядами, має запропонувати їм структурований канал для зворотного зв’язку, критики і протесту.
Оскільки євроінтеграція є метою нашої держави і вона взяла на себе зобов’язання відповідати необхідним критеріям щодо цього, то вивчення європейського досвіду регулювання громадської участі у формуванні державної політики є важливою умовою цього процесу. Тому, гадаємо, незайве звернути свій погляд на кращі практики, які вже впроваджені на нашому континенті.
Її величність процедура
Цікавий досвід взаємин «влада — громадськість» має Великобританія. Регулюються вони зокрема «Кодексом практики консультацій уряду», положення якого заслуговують нашої уваги.
Загалом кодекс містить шість критеріїв, кожен з яких має чітко виписаний механізм застосування. Перший полягає в тому, що під час розробки певної стратегії консультації з проведенням письмового опитування з представниками громадянського суспільства повинні проводитися впродовж всієї роботи над документом.
Після визначення відповідних зацікавлених осіб і тих, для кого розробка певної стратегії може мати наслідки, з цими групами встановлюється контакт і їх залучають уже на ранніх етапах. Причім йдеться не про звичайні дискусії, а письмово засвідчені думки і побажання громадськості. Щоправда, під час розробки важливих державних документів застосовуються й інші методи, зокрема зустрічі, веб-форуми, соціальні дослідження, цільові групи тощо.
Другий критерій вимагає чітко визначити пропозиції, характер запитань, терміни, в які проходять консультації. Громадянам треба пояснити, що саме в стратегії можна змінити, які наслідки матиме неприйняття потрібного документа тощо.
Доступність і зрозумілість процесу консультацій є прерогативою третього критерію. Для цього рекомендується користуватися не лише паперовими носіями, а й Інтернетом, оскільки електронні засоби значно спрощують отримання відповідей.
Варто звернути увагу і на четвертий критерій, передбачений згаданим кодексом , — обов’язковість повідомити громадянам про результати консультацій та їхній вплив на політику. Міністерства також мають здійснювати моніторинг ефективності консультацій (п’ятий критерій).
Підсумковий, шостий критерій полягає в тому, що процес консультацій може завершуватися оцінкою ефекту регулювання, тобто громадянам слід пояснити витрати, переваги чи ризики, пов’язані з їхньою пропозицією. І, можливо, запропонувати альтернативні варіанти.
Як бачимо, нічого складного в «Кодексі практики консультацій уряду Великобританії» немає. Водночас дотримання його простих, але вкрай важливих процедурних норм позначається на якості вироблення політики в цій країні, яку з розумінням сприймають громадяни.
«Капітальний ремонт» по-данському
Акт щодо доступу до файлів державної адміністрації уперше з’явився в Данії 1970 року. Через 15 років його затвердила Королева.
У документі зазначалося, що його метою є забезпечення громадянам можливості безпосередньо спостерігати, що відбувається в державному управлінні як на національному, так і на місцевому рівнях.
Закон помітно розширив ту частину свободи слова, що зачіпає право на отримання інформації, і став важливим інструментом для ЗМІ, які на реальних фактах повсякденного життя переконуються, що громадськість достатньо розуміється на сьогоднішніх реаліях політичного життя в країні.
З 1985 року закон зазнав кількох змін, тож, як зауважують данські фахівці, на певному етапі його реалізації уряд зрозумів необхідність «капітального ремонту» існуючих технологій і потребу розвивати ІТ-системи зв’язку. Цю проблему обговорили під час численних публічних слухань.
Уряд створив спеціальну комісію, яка впродовж шести років готувала доповідь. Цю «Білу книгу» оприлюднили 2009 року. Документ унормовував взаємини влади з громадськими інституціями.
З того часу при прийнятті законів та відомчих наказів у Данії їхні проекти обговорюються з 113-ма внутрішнім і зовнішнім установам та організаціям, яким надсилаються проекти, і які навзаєм подають до міністерства юстиції свої коментарі.
Цікаво, що з-поміж таких установ та організацій, окрім галузевих міністерств та центральних відомств — Спільнота адвокатів та юристів, Економічна рада робітничого руху, Данські регіони, Данська школа ЗМІ та журналістики, Конфедерація промисловості, Поліцейський союз, Спілка голів місцевих та вищих судів тощо.
Завважимо, що пошуки ефективного залучення громадськості до процесу прийняття управлінських рішень у цій країні продовжуються. Успішність цієї роботи пояснюють відносно малою кількістю населення (менше 6 млн осіб), доброю освітою населення та активним громадянським суспільством.
Данці довіряють своїй владі, і ця довіра підсилює традиції відкритості, так як отримана інформація швидше за все буде використана конструктивно, призведе до консенсусу, а не створюватиме конфлікт чи заводитиме політику в глухий кут.
Беріть і користуйтеся!
Три роки тому на кращі практики участі громадськості в процесі ухвалення рішень звернула увагу і Рада Європи. 1 жовтня 2009 року на Конференції міжнародних неурядових організацій РЄ був прийнятий відповідний Кодекс участі громадськості — зручний структурований і прагматичний інструмент, розрахований на суб’єктів прийняття рішень та організації громадянського суспільства.
Цей документ пропонує всім учасникам демократичних процесів правила, що випливають з конкретного практичного досвіду діалогу і співпраці між неурядовими організаціями та органами державної влади. Мета цієї роботи полягає в полегшенні їхньої взаємодії та ширшому залученні громадян до демократичних процесів на місцевому, регіональному і національному рівнях.
Серед принципів участі громадськості в цій роботі автори Кодексу наголошують на довірі, зазначаючи, що відкрите та демократичне суспільство грунтується на чесній взаємодії між суб’єктами і секторами. Хоча неурядові організації та органи державної влади мають різні ролі, спільної мети поліпшити життя людей можна досягти, якщо вона передбачає прозорість, повагу та взаємну надійність.
Зазначається, що надзвичайно важливі також принципи підзвітності й прозорості, оскільки діяльність в громадських інтересах вимагає відкритості, відповідальності, підзвітності з обох сторін — як від громадських організацій, так і органів виконавчої влади.
Не обійтися і без принципу незалежності, наголошують європейці. Неурядові організації повинні бути визнані вільними та незалежними інститутами щодо їхніх цілей, рішень і заходів. Вони мають право діяти і відстоювати позиції незалежно від органів влади.
Кодекс передбачає різні рівні участі неурядових організацій на різних етапах процесу прийняття політичного рішення. Це може бути інформація, консультація, діалог та партнерство. Існує також кілька етапів ухвалення політичного рішення (див. діаграми).
Автори Кодексу описують процедури встановлення порядку денного ухвалення політичного рішення, його складання, прийняття рішення, реалізації його в життя і моніторингу результатів та, у разі необхідності, повторного формулювання.
Докладно пояснюється, які інструменти або механізми, зібрані в різних країнах Європи, найефективніше забезпечують комплексну підтримку залучення громадськості впродовж всього процесу прийняття рішень.
Певна річ, одним з найприйнятніших інструментів визнано електронну участь, яка сприяє підвищенню прозорості, підзвітності та відповідальності інститутів влади, слугує заохоченню участі громадян, розширює можливості і підвищує доступність та відкритість демократичним процесам.
Одне слово, європейський Кодекс кращих практик участі громадськості у процесах прийняття рішень дає відповіді на безліч запитань, з якими стикається наша країна в процесі розбудови громадянського суспільства. То, можливо, не треба придумувати велосипед, коли на ньому, образно кажучи, вже справно їздить більша частина Європи.
