Що це за міста у Польщі? Торунь, Мальборк, Гданьськ. А ще Сопот, який плавно переходить у Балтійське узбережжя.
Торунь, де дивився на зорі Коперник
Місяць срібною кулею нависає над сонною Віслою. Йому підморгують зірки. Що за середньовічне місто великою рибою розляглося на березі річки? Чому космос так близько? Ох, та це ж Торунь — батьківщина Миколи Коперника, де він колись прогулювався вулицями, якими нині мандрую я, дивився на цей місяць і зорі!
Минули століття, але час тут ніби завмер, усе залишилося таким, як і колись: костели, кам’яниці, комори, оборонні мури... Не дивно, що Торунь внесено до списку Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО.
Здається, ось-ось відчиняться важкі двері старовинного будинку і на порозі з’явиться огрядний торговець, щоб перевірити, чи міцні замки на його підвалах, захованих під сходами. Завертаю у вузьку вуличку, яка п’ять століть мала ім’я Святої Анни. Цегляна арка над дверима, три кам’яні сходинки, поріжок, напис «Будинок Коперника». Тут він народився. Вирішила обов’язково повернутися сюди наступного дня. І пішла спати... до комори. Так, до справжньої середньовічної комори, де колись зберігали жито (його піднімали на горішні поверхи спеціальними пристроями). Тепер тут готель.
Пряникове навіть пиво
Уранці місто оповите ароматами прянощів і свіжої випічки. Це Торунь заманює нас своїми знаменитими пряниками! Без них поїхати звідси не вийде. Головне — не з’їсти їх ще в дорозі, а привезти смачного гостинця додому. Щоб спекти торунський пряник, потрібно два види борошна: пшеничне і житнє. А ще теплий мед і приправи: імбир, перець, кориця, мускатний горіх, гвоздика. Їх перемелюють, сиплють у мед і тільки потім туди додають борошно. Усе це ретельно перемішують, готове тісто залишають у темному прохолодному місці на 12 тижнів.
Приготування торунських пряників — справа нешвидка. За три місяці їх можна ставити у піч. Як кажуть самі торуняни, повторіть 50 разів молитву «Богородице Діво, радуйся» — і пряники готові.
Вони настільки популярні, що в центрі міста навіть відкрили пряникову алею зірок. На пряниках, відлитих із бронзи, викарбувано імена відомих городян: акторів, письменників, композиторів.
Навіть пиво тут пряникове! Не вірите? Перевірити це можна тільки так: піти у паб і замовити дегустацію різних сортів місцевого живого пива. Особисто мені найбільше сподобалося темне з назвою Piernikove. Відгадайте, як перекладається.
Замість номерів — назви
Прогулянки містом — саме задоволення. Тут розкішні будинки сусідують зі складськими будівлями: так, поряд із Будинком Ескенів, ХVІ століття, розташований дивовижний семиповерховий склад, прикрашений великою кількістю віконець у вигляді мішків.
Колись нумерації будинків у Торуні не було, тому їх намагалися чимось виокремити. Так з’явилися будинки «Під зіркою», «Під золотим левом», «Під орлом». А у будинку «Двір Артуса» в 1464 році було укладено Другий Торунський мир, який завершив Тринадцятирічну війну з Тевтонським орденом.
Є у Торуні і своя «Пізанська» вежа (першої половини XIV століття) — Кшива Вежа (Крива вежа). Через «нестабільність» грунту вона відхилилася від вертикалі на 146 см. У XVIII столітті Кшива Вежа втратила своє оборонне значення. Вона стала в’язницею, а пізніше — житловим будинком.
Бажання здійснюють… жаби
У місті охоче ставлять пам’ятники героям легенд і просто персонажам, які полюбилися місцевому населенню. На ринковій площі — пам’ятник плотогонам, відомий також як «фонтан жаб». Плотогонами називали людей, які здавна сплавляли товар по Віслі на плотах. Один з них прославився тим, що своєю грою на скрипці врятував усіх від нашестя жаб, які заполонили місто після розливу Вісли. Граючи на скрипці, хлопчина вийшов із міста, а за ним посунули полчища жаб. На знак подяки за порятунок міста бургомістр віддав майстрові в дружини свою красуню-дочку.
За повір’ям, якщо потерти голову або лапки жаб, то здійсниться найзаповітніше бажання. Для надійності рекомендують терти відразу двох жабок.
Ще один герой легенд — віслючок. У стародавні часи він був своєрідним стовпом ганьби для покарання городян. Йому на спину клали гострий металевий гребінь, на якому мав сидіти покараний, а до ніг ще й прив’язували цеглину.
Нині деякі туристи заради незвичайного фото сідають на осла добровільно. А недалеко від нього примостився песик, що тримає в зубах казанок і охороняє бронзову парасольку свого господаря, — персонаж улюбленого мультфільму собача професора Філютека.
До замку — три мости і 14 воріт
Середньовіччя неможливо уявити без лицарів. Тому вирушаємо слідами Тевтонського ордену — до Мальборка, найбільшого цегляного замку в історії.
Усе почалася 1274 року з будівництва монастиря лише з однією оборонною стіною. Із часом замок Мальборк перетворився на наймогутнішу фортецю та столицю орденської держави. І ось тоді вже, щоб пройти у Верхній замок, потрібно було подолати три мости і 14 воріт.
Територія Мальборка величезна. Це була не просто фортеця, а ціле місто: із крамницями і майстернями, трактирами та церквами, заїжджими дворами і оборонними вежами.
Мальборк складався з Нижнього, Середнього і Верхнього замків. У Верхньому жили лицарі-ченці. У середній його частині розташувався госпіталь, резиденція великого магістра, у нижній жили зброєносці лицарів.
Цей замок вважається одним з еталонів цегляної готики (включений до списку Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО).
Костел святої Марії будували 150 років
Ходиш Старим Гданськом і не віриш собі. У Другу світову війну місто бомбили: життєрадісний ренесанс і сувору готику, величні костьоли й оборонні вежі. У руїнах вже не можна було вгадати ні століття, ні майстра, ні стилю. Старий Гданськ було знищено на 90%. Місто було — і його не було. І ось тепер воно перед тобою... Постало з попелу. Це рукотворне диво — за кілька десятиліть відбудувати місто, яке споруджували століттями.
Іду між будинків, що дивляться вікном у вікно, притулившись один до одного. Кам’яні сходи, огороджені чавунними поручнями, ведуть від дверей на бруківку. Ці тераси немов підтримують будинки на хиткому ∂рунті, надають їм урочистості.
Кам’яні леви вартують спокій старовинних будинків. Кладу руку на холодну кам’яну гриву, і раптом у тиші лунають із прочинених дверей костелу звуки органа. Костел Святої Марії будували 150 років, його склепіння відображують дух готики, простоту і суворість архітектурного стилю, що панував у місті.
Якщо ви заблукали, найкраще місце для зустрічі — у центрі Гданська біля фонтана Нептун, який встановив один з бургомістрів у ХVII столітті. Коли я була там, Нептунові організували банний день, щоб відмити його від слідів нахабних голубів. Мили грунтовно, мочалками з милом, а потім влаштували йому парову сауну. І ось він як новенький!
Мар’яцька вулиця простяглася всього на кілька десятків метрів у центрі Гданська: від головного костьолу міста, величної базиліки Діви Марії до Мар’яцьких воріт, що виходять на набережну річки Мотлави, а зовсім поряд знаменитий «Журавель» — середньовічний портовий кран.
Жителі Гданська вважають, що Мар’яцька вулиця найкрасивіша у всій Європі. Місто не здається музеєм, у якому завмерло життя, як тільки зачинилися двері за останнім відвідувачем. Горить світло у вікнах, здавалося б, відійшовши у минуле будинків, неонові вивіски — бар, кафе — кличуть промерзлих від вітру і дощу перехожих під свої важкі склепіння. Саме час зайти до бару і зігрітися чарочкою «Гольдвассеру» (Goldwasser) — знаменитого місцевого лікеру, в якому плавають частинки золота.
Тут найдовший у Європі дерев’яний морський мол
А тепер — на море, у Сопот! Це найпопулярніший курорт поль ської Балтики, розташований між Гданськом і Гдинею, утворюючи разом з ними агломерацію Труймясто (Потрійне місто). Колишній лікар наполеонівської армії Жан Жорж Афне заснував його в 1824 році як центр морських купань. У Сопоті побудували два комплекси кабін: для жінок — на південь від молу, а для чоловіків — на північ. Кабіни зручні, з лавками, рушниками, дзеркалами.
З 1999 року Сопот офіційно отримав статус здравниці після облаштування джерела лікувальних соляних мінеральних вод Святого Войцеха.
У Cопоті найдовший у Європі дерев’яний морський мол (515,5 метра) і знаменитий «Танцюючий будинок» на головній вулиці курорту — Героїв Монте-Кассіно. А вулиця Монюшка веде до Лісової опери, відкритої в 1909 році. Наприкінці серпня тут проводять знаменитий пісенний фестиваль (той самий, який прославив Аллу Пугачову).
Уздовж пляжу тягнеться двокілометрова смуга Північного парку, закладеного на осушеному в 1970-х роках болоті. Нині не сезон, і людей небагато. Піщаним пляжем розгулюють вгодовані чайки, граються діти й собаки, сидять обійнявшись парочки закоханих. Як добре пройтися босими ногами по прибережному піску до молу, милуватися заходом сонця і раптом засумувати від непроханої думки про розставання... Час прощатися. Але обов’язково повернуся.
ДОВІДКА «УК»
Давньослов’янські поселення на околицях Торуня з’явилися приблизно 1100 року до нашої ери. Жителі невеликого села у VII—XIII століттях пильно охороняли тут річку. Але у XIII столітті на ці території зазіхнули пруси, і місцевий князь Конрад Мазовецький закликав на допомогу лицарів Тевтонського ордену.
Хрестоносцям ці місця сподобалися. Вони збудували фортецю (1230–1231), а потім і замок. Поряд виросли торговельно-ремісничі селища, які отримали статус міста.
Торунь багатів і в XIV столітті став членом Ганзейського союзу, який контролював торгівлю на Північному і Балтійському морях. Поляки 1454 року підняли повстання, щоб позбутися «опіки» тевтонців. Бунт поклав по чаток Тринадцятирічній війні між Польщею та німецькими лицарями за вихід до Балтійського моря. У 1466 році перемога Польщі ознаменувалася укладенням Торунського мирного договору.
Світлана БОРИСОВА
для «Урядового кур’єра»
Ми в Google+