Монополізм радянської держави на створення та поширення інформації, як виявилося, упродовж тривалого часу творив чудеса. Бо про зниження цін до якогось революційного свята, наприклад, розповідали усі газети, радіо, телебачення, численні агітатори під час ранкових політінформацій.
А про те, що на це зниження у цей час практично безкоштовно працюють мільйони засуджених за політичними статтями, мовчали всі. Зокрема й учорашні зеки, які повиходили на волю після відбування строку. Лише після того, як написали особістам підписки про нерозголошення побаченого на колимах і магаданах, соловках і норильськах, комсомольськах-на-амурі та іркутськах...
Про те, що брати з Росії своє перебування на землях моєї Волині, наприклад, розпочали з того, що формували списки на висилку «до білих ведмедів», — ані пари з вуст. Поки після «золотого вересня 1939-го» дружнє комуністам гестапо в Німеччині займалося «расовими чистками», репресивні органи, що прийшли зі Сходу, розпочали чистки «класові». Лише на першому етапі масових депортацій місцевого люду за 10–13 лютого 1940 року з Волині як худобу — у товарних вагонах — було вивезено 1613 сімей, які налічували 8858 осіб. Другий етап «чисток території» розпочався 13 квітня, а третій — продовжився у червні–липні цього ж року. На 2 липня 1940-го було вивезено вже 7452 сім’ї, або 16590 осіб. І це — лише з однієї області!
Тих самих українців, які не мали за собою іншого гріха, окрім того, що любили свою землю. І які як переселенці (кому, звісно, пощастило доїхати до місця призначення десь у різних необжитих куточках Сибіру), й стали практично безплатною робочою силою. Тією самою, що кувала «нові і нові перемоги соціалізму».
Розкриті тепер для використання дослідниками публікації і офіційні документи красномовно свідчать, як там, на чужині, жилося нашим землякам: «Мають місце випадки смерті дітей на основі недоїдання» — спецпоселення В.-Толмша. У спецпоселенні «Крута Осип» тресту «Вологдаліс» у школі діти не виходили на фіззарядку через слабкість від поганого харчування: «У результаті такого стану з продовольчим постачанням мають місце випадки виснаження від поганого харчування як у дорослих, так і особливо у дітей, масові захворювання — курячою сліпотою, а також і цингою».
А у доповідній записці «Про стан спецпоселення «Мароміца» Онаринського району» зазначається: «Через недостатність хліба, відсутність овочів, жирів і ін. продуктів харчування трапляються випадки виснаження, слабість у робітників і захворювання авітамінозом, звідси невиконання норм і смертність [...]. Моральний стан дорослих і дітей пригнічений. Через погане харчування і нестачу хліба населення спецпоселення виснажене. На запитання дітям шкільного віку «Чи відвідують вони школу» діти відповідають: «Помирати можна і неписьменними!»
Невже ж і донині контуженим комунізмом не зрозуміло, що блага для одних робилися за рахунок страждань і смертей інших?
Сотні тих, кому пощастило повернутися з сибірського пекла, розповіли про тисячі таких прикладів. І вони нині — чи не головний аргумент українців проти будь-якого тоталітаризму, будь-якої зайвої опіки з боку свого «старшого брата». Бо забути про ці не засудженні Нюрнбергом злочини — значить зрадити історичну пам’ять свого народу, який упродовж століть прагнув волі!
Нині знову бачимо, як пропагандистська машина сусідньої держави робить чудеса. І у вигідному їй світлі з переможців чемпіона корупції Януковича творить образ ворога для жителів південно-східних регіонів.
— Таке враження, що більшість кримчан нині — контужені російською пропагандою!.. Навіть не на усіх моїх рідних діють мої ж слова про те, що за три роки проживання на Волині я, росіянка, жодного разу не відчула до себе хоч якогось негативного ставлення. Попри те, що розмовляю російською і постійно серед людей, — розповіла днями кримчанка, до якої усі мої знайомі звертаються на ласкаве ім’я Ганнуся. — Невже на них використовують якісь невідомі технології впливу чи якусь психотронну зброю?
…Колись комуністична, а нині російська імперська пропаганда любить експлуатувати слова про єдину слов’янську сім’ю трьох братських народів — російського, українського й білоруського. Чи згадають ті, хто послав під наші східні кордони «проводити навчання» стотисячні армади військ, що до брата з націленою на нього зброєю не ходять? І що один із найстрашніших гріхів, за які доведеться відповідати на тому світі, — гріх братовбивства?
А ще, пане Путін, може, ваша пропаганда і ваш Кисельов, який уже на весь світ почав погрожувати ядерною зброєю знищити США, нагадають, чим закінчилися подібні «братні» допомоги, що імперія надавала в минулому? В Угорщині, Кореї, на Кубі, в Чехії, Афганістані, Литві, Придністров’ї, Абхазії, Чечні... Чому ні? Це ж вельми цікавий і показовий досвід!