Новий закон «Про освіту», який підвищує роль державної мови в освітньому процесі, викликав різкі заяви, зокрема угорців Закарпаття (в унісон із заявами офіційного Будапешта). Щодо нього збирали навіть скандальну сесію облради — зі зверненням до Президента України ветувати закон. Однак Петро Порошенко його підписав.
Як розвиватиметься ситуація? Чи варто очікувати на протестні акції угорської меншини? На ці та інші запитання відповідає аналітик, що системно вивчає ситуацію з угорським питанням на Закарпатті, Дмитро ТУЖАНСЬКИЙ.
— Дмитре, чому цей закон перетворився на такий скандал — і в офіційних відносинах між Києвом та Будапештом, і в Закарпатській області зокрема?
— Збіглося відразу кілька причин, які підсилюють одна одну. Передовсім йдеться про дуже чутливу тему, якою ніхто роками в Україні серйозно не займався: насамперед не про реформу освіти, а про права і статус нацменшин. Причому не тільки угорської. Реакція з Бухареста не менш чітка: президент Румунії скасував візит до України, який планували в жовтні, а також прийом у себе Голови Верховної Ради Андрія Парубія.
Ще один важливий момент, який треба розуміти: хоч дискусії точаться довкола Закону «Про освіту», зводиться все насправді до мовних прав. Звідси й з’явилося формулювання «мовна стаття освітнього закону».
Гадаю, аргументація української сторони має стосуватися всього закону, а не лише 7-ї статті. Ми повинні пояснювати колегам з Румунії та Угорщини суть усього закону, його роль і те, як працюватиме в ньому 7 стаття. Бо всі зациклилися тільки на ній. Складається враження, що про закон забули. Хоч він дуже навіть непоганий, сучасний. Це визнають і професійні освітяни з числа представників нацменшин, які стежили за його підготовкою та обізнані з його нормами.
На жаль, в Україні майже не ведуть дискусії, як працюватиме новий освітній закон, якщо в нас досі діє закон про мову Колесніченка — Ківалова. А ця дискусія дуже потрібна. Вона може виявитися ще складнішою як усередині країни, так і з нашими сусідами, ніж довкола закону про освіту.
— Тобто логічно підтягати за освітнім законом мовний?
— Це взаємопов’язані речі. До речі, Будапешт ще на початку цього року посилав чіткі та різкі сигнали Києву щодо законопроектів про мову. Тому нинішня реакція Угорщини послідовно різка і прогнозована.
Але не варто зациклюватися на цій різкості та емоційності. Звичайно, це сигнал. Але сучасна Угорщина саме так висловлює свій протест, причому не тільки проти дій України, а навіть Брюсселя чи Бухареста.
Це продиктовано також наближенням виборів, які в Угорщині пройдуть у квітні 2018 року і на яких правляча команда Віктора Орбана дуже сподівається знову здобути конституційну більшість у парламенті. Тож не втрачає можливості мобілізувати електорат.
Але не варто списувати все на вибори, бо згідно зі змінами до Конституції Угорщини, які набули чинності 2012 року, захист прав закордонних угорців закріплений як конституційний обов’язок уряду. Для Віктора Орбана і його команди це не лише політика, це рівнозначне місії, світогляду.
— Підписання закону Президентом України стало несподіванкою для закарпатців, адже цього сподівалися лише після резолюції Венеціанської комісії.
— З перших заяв Петра Порошенка щодо Закону «Про освіту» було зрозуміло, що він має намір підписати його, але щоб так швидко… Це справді несподівано для багатьох. Хоч це не нівелює ролі Венеціанської комісії та Ради Європи в експертизі документа: якщо фахівці дійдуть висновку, що в законі щось не так, то Україні буде важко ігнорувати це. Треба буде вносити зміни. Але дуже важливо, аби можливі зміни в законі не нівелювали його суті.
Варто звернути увагу, що українське суспільство доволі одностайно відреагувало на цей закон, сприйняло його, підтримало, в тому числі 7-му статтю. Україна справді змінилася після Євромайдану, але ці зміни з різних причин не до кінця бачать і розуміють наші сусіди, зокрема в Угорщині та Румунії. Наголошу: саме зміни в суспільстві, а не в політикумі. Тому загалом закон відповідає на суспільний запит. А головна проблема тут у відсутності взаємодії з меншинами — бо вони до цього закону, на відміну від суспільства, виявилися не готовими.
Мало би бути значно більше комунікації з українського боку — і до ухвалення закону, і після. Більше пояснень, тлумачень, двосторонніх консультацій, особистих зустрічей дипломатів та урядовців. Саме так виробляється європейська політика — через постійний якісний діалог та вибудовування довіри.
Не можна практики конфліктності та війни, які ми закономірно використовуємо з Росією, поширювати у спірних ситуаціях із нашими західними сусідами. Це абсолютно некоректно і безвідповідально. Так само безвідповідально, як і проводити паралелі між Закарпаттям, Кримом і Донбасом — мовляв, це аналогічні сценарії, сепаратистські тенденції і так далі. Насправді, на цих маніпулятивних настроях і наративах уміло грають проросійські сили в Україні.
— Є думка, що інтереси нацменшин проігнорували ще під час розроблення закону.
— Комунікація з нацменшинами була, але ось до її якості є питання. І відповідальність за це лежить на обох сторонах. Бо, зокрема, в угорській нацменшині є відчуття, що їх вкотре використали для легітимізації рішення, яке було завчасно підготовлено без їхньої участі.
— Можливо, річ у тому, що голосу одного Ласло Брензовича було мало для якісної комунікації?
— Звісно, але Ласло Брензович — член фракції БПП, тобто може безпосередньо впливати не тільки на ухвалення рішення, а й на його розроблення. Так і було під час підготовки законопроекту, але ось у сесійній залі, коли ухвалювали закон, склалося враження, що Ласло Брензович самоусунувся. На фінальну нараду щодо 7-ї статті до Андрія Парубія пішов не він, а інший закарпатський нардеп Роберт Горват. Було би цікаво почути аргументи Ласло Брензовича, адже він, до речі, — кваліфікований педагог, освітянин, тож міг говорити про закон з позиції експерта, а не лише політика.
— Чи свідчить ситуація довкола закону про те, що напруга зростатиме?
— Не певен, що ще зростатиме, бо градус уже доволі високий, але припускаю, що напруга не спадатиме. У всякому разі, різкі заяви будуть і надалі. Тим паче, що цей закон — лише вершина айсберга, чутливих тем в українсько-угорських (і не тільки) відносинах. Складних питань накопичилося чимало. Тому аналогічний резонанс можуть викликати й інші українські законопроекти — про мову, про громадянство тощо.
Але важливо, аби ці різкі політичні за змістом заяви не завели діалог з нацменшинами та країнами-сусідами у глухий кут. А тому не варто аж надто сильно чіплятися за емоційність заяв наших сусідів. Адже можна помітити, що майже відразу або й паралельно з дуже різкою заявою міністра МЗС Угорщини Петера Сійярто лунає інша за тональністю когось із угорських урядовців з закликом негайно почати двосторонні консультації та діалог. Те саме з боку Бухареста: в декларації парламенту вони протестують проти закону «Про освіту», але підтримують євроінтеграційні прагнення України та добросусідські відносини. Це плацдарм для порозуміння і конструктивної дипломатії.
Україні слід бути проактивною, бо треба дещо надолужити, певний час втрачено, а це руйнує довіру. Її треба негайно відновлювати у відносинах і з Будапештом, і з Бухарестом. Упевнений, там у переважній більшості аналогічні настрої, попри чималі зусилля Росії.
— На Закарпатті лунають заяви й від головних чиновників області. Вони спровокували інші заяви від українських чиновників — про розпуск Закарпатської облради. Чому такий сплеск емоцій в області?
— Насправді нема нічого несподіваного. Угорська нацменшина захищає свій інтерес і робить це в межах законодавства: звернення, заяви. Це нормальна практика.
Зрозуміло, угорська нацменшина хоче засвідчити свій політичний вплив в області, вимагає від своїх політичних союзників, щоб ті її підтримали, дотрималися взятих зобов’язань. Усі ці маневри на рівні міських, районних та облради — політична гра. Хтось грає чесно, а хтось ні. Навіть брудно. Перепрошую за банальність, але це ідеальний момент для виборців оцінити справжній рівень наших політиків і зробити висновки на майбутнє.
— А як можна коментувати заяву від патріотичних організацій, що за звернення до Президента України ветувати закон голосували в облраді ті 38 депутатів, які боялися втратити угорський паспорт?
— Це запитання до спецслужб. Як на мене, куди важливіше дізнатися, чому в дискусії довкола закону про освіту ми не чуємо саме закарпатських освітян. Вони централізовано самоусунулися, облишивши все на політиків. Це безвідповідально, адже їхня думка дуже важлива. І не тільки щодо норм закону. Цікаво також почути, чому, на їхню думку, Закарпаття третій рік поспіль складає ЗНО найгірше в країні? Міністр Лілія Гриневич використала результати ЗНО як один з головних аргументів на користь ухвалення саме такої редакції закону, мовляв, представники угорської та румунської нацменшин дуже погано складають ЗНО з української мови. Але з цим треба бути дуже делікатними, бо проблема значно серйозніша і на Закарпатті, і на Буковині. Низькі результати ЗНО з усіх предметів у цих областях — це далеко не відповідальність нацменшин і замкнутих систем освіти рідною мовою, яку вони вибудували досі.
— Чи можуть бути якісь публічні акції протестів після підписання закону?
— Можливо. Паралельно з конфліктом довкола українського закону між Будапештом і Бухарестом виник освітній мікроконфлікт через закриття угорського католицького ліцею в повіті Тиргу-Муреш. На знак протесту угорська громада разом із викладачами і духовенством вийшла на мітинг. Законний.
Так, можливо, буде і на Закарпатті, хоч новий закон не передбачає закриття угорських шкіл, як це дехто прогнозує в Угорщині, спекулюючи на темі. Водночас, масових заворушень чи страйків не прогнозую. Будь-які протести будуть частиною політичного діалогу, не більше.
— Ви робили спроби донести до сторін аргументи, завдяки яким можна було б не допустити таких акцій.
— Останні заяви українських урядовців і дипломатів свідчать про те, що влада працює над аргументами, переглядає і вдосконалює їх. Це дуже добрий знак. Так, Лілія Гриневич уже не таку увагу приділяє поганим результатам ЗНО в угорців з української мови, а більше наголошує на захисті їхніх прав на здобуття вищої освіти та самореалізації в рідній країні. Також міністр згадала, що будь-які блокування євроінтеграційних прагнень України вдарять, насамперед, по нацменшинах. Це аргументи, важливість і цінність яких починаєш усвідомлювати, коли дивишся на закон «Про освіту» очима представників нацменшин і прагнеш знайти його сильні сторони саме для них.
Також українська сторона повинна чітко пояснити нормативну частину закону, зокрема статті 7-ї. У першу чергу частину 4 цієї статті, де йдеться, що деякі дисципліни й після 5 класу можуть викладати однією з офіційних мов ЄС, а це і угорська, і румунська. Кілька дисциплін — це скільки? Хто визначатиме цю кількість? Тобто йдеться про імплементацію закону, і в цьому процесі можна знайти чимало точок дотику, якщо чути одне одного.
Ще один аргумент: і Будапешт, і Бухарест прагнуть, аби етнічні угорці та румуни надалі жили на їхніх історичних землях, а не емігрували за кордон. Новий закон про освіту допоможе в цьому питанні, бо відкриє нові можливості самореалізації. Більше того, він надає змогу виховати з представників нацменшин громадян, які зможуть значно ефективніше представляти інтереси їхньої громади і захищати їх у якості політиків, експертів, дипломатів. Це будуть громадяни, які добре знатимуть, що таке український національний інтерес, і де він перетинається з угорським чи румунським. Ці громадяни зможуть знайти значно більше точок дотику, ніж нині у відносинах країн-сусідів.
— Тобто йдеться про те, що від взаємодії сторін меншина тільки виграє?
— Так, успіх угорської чи румунської меншини в Україні багато в чому залежить від того, наскільки вони зможуть інтегрувати, умовно, інтереси Києва та одночасно Бухареста чи Будапешта. Презентувати ці інтереси в кожній зі столиць, у діалозі з елітами. Саме через брак цього компонента на Закарпатті досі не курсує потяг Інтерсіті Мукачево — Будапешт, не відкриваються нові пункти пропуску на кордоні, затягується процес реконструкції наявних, зведення окружної довкола Берегового, яка стане частиною міжнародного транспортного коридору, що сполучить Україну з одним із головних автобанів Європи.
Так, це бачення статусу угорської нацменшини в Україні, може, суперечить концепції автономії закордонних угорців, яку активно відстоює Будапешт. Але не обов’язково. Тим паче, що будь які концепції можна корегувати, якщо це в інтересах тієї самої нацменшини.
Створення умовних освітніх чи культурних угорських анклавів у Закарпатті дає зворотний ефект — етнічні угорці починають масово емігрувати з земель своїх предків, хоч, створюючи ці анклави, уряд Угорщини ставив собі за мету утримати етнічних угорців на цих землях. Парадокс.
Офіційний Київ повинен розуміти справжні мотиви Будапешта у ставленні до угорської нацменшини, не спрощувати все до брутального сепаратизму, не проводити вульгарних паралелей із Донбасом, а з іншого боку — спробувати вмонтувати амбіції угорської громади в якісну державну політику щодо всіх нацменшин.
— Як, на вашу думку, розвиватиметься ситуація далі?
— Ні Угорщина, ні Румунія не зменшать підтримки відповідно угорської та румунської нацменшин в Україні. Більше того, угорські урядовці вже заявили, що слід додатково збільшити цю підтримку на тлі конфліктної ситуації. Про це сказав і спікер угорського парламенту, який побував на Закарпатті на початку цього тижня. Сумніваюся, що дійде справа до блокування ініціатив України на міжнародній арені. Гадаю, конфлікт перейде на рівень двосторонніх перемовин та консультацій.
Ця ситуація стане уроком для всіх, додасть більше розуміння кожній зі сторін одне про одного, у підсумку створить більше довіри у діалозі. Принаймні, дуже хочеться в це вірити.
Тетяна КОГУТИЧ
(Укрінформ)