Міністр освіти і науки,
молоді  та спорту України 
Дмитро ТАБАЧНИК

Розвиток української освіти турбує кожного з нас. Адже хтось саме навчається за шкільною лавою, інші гризуть граніт науки в університеті, а дехто наступного року поведе свою дитину до першого класу. За останні півтора року в галузі відбулися, можна сказати, революційні зміни, які не лише поліпшать якість вітчизняної освіти, а й піднесуть її на новий рівень.

Про найголовніші реформи в освітянській галузі й актуальні проблеми сьогодення в інтерв’ю «УК» розповідає міністр освіти і науки, молоді та спорту України Дмитро ТАБАЧНИК.

—  Дмитре Володимировичу, нещодавно в інтерв’ю газеті The Times ви сказали, що, згідно з результатами Всесвітнього економічного форуму в Давосі, українська система освіти перебуває на 56 місці із 140 країн, — позаду Росія, Польща і Грузія. Втім, нам ще є до чого прагнути. Які основні реформи поліпшать нашу систему освіти?

— Я посилався на Давоський форум, оскільки це дуже авторитетна  неурядова організація, яка не прив’язана до бюджету ані Євросоюзу, ані СНД або США. Також важливо, що експерти форуму досліджували системи освіти різних країн за 44 показниками. А нашу позицію невипадково порівняв із Росією, адже розвиток середньої і вищої освіти певною мірою впродовж 74 років був в однаковому правовому, фінансовому, політичному полі. З Польщею, тому що це найближчий сусід, який активно намагається перетягнути наших студентів на навчання. І ми не соромимося, що хочемо запозичити деякі законодавчі норми. Скажімо, проект Закону «Про вищу освіту» багато в чому повторює польський закон, який позитивно сприйнятий і європейським співтовариством, і польським студентством, і професурою університетів нашого сусіда.

Загалом реформи в системі вітчизняної освіти я структурував би за кожним напрямком. Але головне — всі вони повинні мати єдину мету: якість і конкурентоспроможність освіти.

Ми вирішили почати з найголовнішого: з того, де закладається майбутнє психологічне і фізичне здоров’я людини, — з дошкілля. На жаль, упродовж майже 20 років на нього майже ніхто не звертав уваги. І дошкільна освіта руйнувалася: близько двох тисяч дитсадків зникли, перетворилися на адміністративні, офісні приміщення тощо. Першим кроком стало відновлення дошкільного простору — ми оголосили «хрестовий похід» за повернення дитсадків, запровадили обов’язкову дошкільну освіту для дітей 5-річного віку, затвердили нові штатні нормативи для дошкільних навчальних закладів, створили новий зміст дошкільної освіти.

Нам вдалося всього за півтора року створити Державний стандарт початкової освіти, затверджений у квітні 2011 року, та Державний стандарт базової й старшої шкільної освіти, затверджений у листопаді цього року. Адже в освіті, крім змісту викладання, все інше — косметика. Можна ставити різні бали, поєднувати, роз’єднувати предмети — якість освіти визначається новими стандартами. І я переконую колег, що вони не повинні бути чимось застиглим, навпаки — це жива матерія, яка кожні 15—20 років має змінюватись. Оскільки нагромаджуються нові знання, нові психологічні підходи, педагогічні методики, навіть діти стають іншими.

У професійно-технічній освіті, мабуть, найбільша революція в тому, що ми почали активно співпрацювати з працедавцями, — разом із ними пройшли дуже непростий шлях, вперше в історії незалежної України створивши Національну рамку кваліфікацій, яка відповідає європейським стандартам.

Основні кроки реформування вищої школи закладені в проекті Закону «Про вищу освіту». 32 його статті визначають фінансову, інституційну, економічну і академічну незалежність вишів. Також ми, згідно з Європейською рамкою кваліфікацій, переходимо на освітні рівні бакалавра, магістра, доктора філософії і як національну особливість зберігаємо молодшого спеціаліста, щоб не зруйнувати підготовку кваліфікованих майстрів. А на вимогу Національної академії наук зберігаємо ступінь доктора наук.

Діти ще змалечку в ігровій формі "приміряють" дорослі професії. Фото з сайту federalinform.ru

700 садочків —  за 2 роки

— Розглянемо основні проблеми кожного напрямку освітянської галузі. Наскільки вдається сьогодні охопити дітей дошкільною освітою та розвантажити дитсадки від черг?

— Передусім за півтора року нам вдалося повернути в цільове використання близько 450 дошкільних закладів. Тож сьогодні 99,6% дітей п’яти років охоплені різними формами освіти: дитсадки, групи продовженого перебування, нульові класи в школі й різні форми соціально-педагогічного патронату. Також набуває поширення створення навчально-виховних комплексів, що рятує сільську школу, — там, де немає достатньої кількості дітей, такий заклад об’єднує початкову школу й дошкільні групи. І це дуже добре, адже менше працівників адміністрації і більше педагогів, які займаються з дітьми.

— На III Всеукраїнському з’їзді освітян ви зазначили, що мережу дитсадків і надалі потрібно розширювати. Наскільки реально виконати завдання уряду і за два роки створити ще 700 дошкільних закладів?

— Насправді це програма-максимум, щоб стовідсотково забезпечити дошкільною освітою всіх дітей починаючи від півторарічного віку. Хоча навіть у радянські часи стовідсоткового відвідування садочків не було, адже в когось є рідні, які й доглядають дитину. І відкрити 700 закладів без підтримки місцевих органів влади дуже важко. Ми можемо допомогти в нормативній базі, створювати позитивний клімат громадської уваги, викликаючи змагання між регіонами. Також тісно співпрацюємо з Міністерством економічного розвитку і торгівлі — щоб ремонт, реконструкцію, спорудження об’єктів дошкільних закладів закласти в програми розвитку регіонів.

— А ще держава стимулюватиме створення приватних дитсадків — вони будуть звільнені від податків…

— Так, міністерство ініціювало кілька рішень Кабінету Міністрів, де ми спростили реєстрацію приватних і корпоративних закладів і зменшили терміни розгляду документів в органах освіти з трьох місяців до одного. Тепер ще треба частково змінити певні норми разом з Мінохорони здоров’я, які стримують розвиток дитсадків у великих містах. Скажімо, за нормами обов’язково вимагається майданчик для прогулянок. Але в центрі великого міста це важко забезпечити. Якщо поряд є просторий парк, навіть малюки під наглядом вихователя можуть туди виходити на прогулянку.

— Чи буде профільне відомство контролювати діяльність приватних дошкільних закладів?

— Безумовно, через органи місцевого управління освітою. Проте  найкращий громадський контроль здійснюватимуть самі батьки. Адже я, приміром, не уявляю поганого приватного дитсадка, який більш як півроку протримався б «на плаву».

Шкільна програма стане простішою

— Новий стандарт для початкової школи запроваджується вже з 1 вересня наступного року. Що революційного він принесе школярикам?

— По-перше, для початкової школи ми вперше розпочнемо обов’язкове вивчення іноземної мови по всій Україні з першого класу, коли дитина найбільш до цього відкрита, — вона, як весняна квітка, все вбирає в себе. По-друге, інформатику діти вивчатимуть з другого класу.

По-новому проходитиме й урок фізичного виховання — без оцінок і різних нормативів — як урок руху і дихання, перебування на повітрі. Вважаю, що не треба нам ставити оцінки з фізкультури. Немає значення, хто пробіг швидше, хто стрибнув далі. Важливо, щоб дитина принаймні годину щодня була в русі на свіжому повітрі.

— Відомо, що шкільна програма досить перевантажена. Також існує неузгодження, коли у філологічному класі по 3— 4 години біології й математики на тиждень, а на вивчення англійської мови відводиться всього дві години. Чи вирішить ці питання новий стандарт середньої та старшої школи?

— Новий стандарт передбачає якісну зміну державних програм. Розвантажуються програми, які мали повтори між історією і географією, між вітчизняною і зарубіжною літературою, дублювання між курсами математики і фізики, щоб зробити все-таки середню освіту більш пристосованою до життя, якіснішою.

Гадаю, головна реформа — профільність старшої школи. Приміром, клас, який вивчає іноземні мови, може величезну кількість годин відвести на профільні предмети. Ось тоді у філологічному закладі технічні й природничі предмети не посідатимуть чільного місця. Як це зробити? Раніше педагогічний колектив школи мав у своєму розпорядженні 30% часу на варіативну частину, а 70% визначала держава. Нині ми запровадили — як у британській, фінській школі, частково в німецькій — 50 на 50. Тобто половина предметів буде обов’язковою (інваріативна частина), решту дисциплін може визначати педагогічний колектив згідно з державними навчальними програмами. Адже абсолютно не доцільно всіх школярів «нафарширувати» однаковим обсягом знань.

— Раніше старшокласники відвідували навчально-виробничі комбінати,  нині, на жаль, мережа цих закладів майже зруйнована…

— Започатковуючи профільну школу, ми розуміли, що серед інших дуже важливий технологічний профіль, тобто трудове виховання. Ми ще пам’ятаємо, що в старших класах був повний день трудового навчання на виробничих комбінатах. У 90-ті роки минулого століття все це було  загублено. Тож школа технологій як профіль має повернутися до підготовки висококваліфікованих робітників — тих, хто створюватиме майбутнє індустріальне обличчя України.

Також важливо, що в 2010 році ми затвердили Державну програму підвищення якості шкільної природничо-математичної освіти на період до 2015 року. Приємно, що розробку цієї програми почали на чотири місяці раніше, ніж про необхідність її створення сказала доктор фізико-математичних наук професор Ангела Меркель, і на шість місяців раніше за кандидата юридичних наук доцента Дмитра Медведєва. Ця програма передбачає створення й оснащення кабінетів фізики, хімії, біології, математики в багатьох школах і підвищення якості викладання цих дисциплін. Я солідарний із думкою канцлера Меркель, яка говорить, що ХХІ століття в технологічному, інформаційному і економічному змаганні виграє та країна, яка готуватиме кращих інженерів.

— Сьогодні залишається актуальною проблема оптимізації шкіл. Як вдається її розв’язувати?

— Згідно із Законом «Про загальну середню освіту», питання створення, відкриття, об’єднання середніх навчальних закладів належать виключно до компетенції місцевих органів влади. Втім, слід зазначити, що надзвичайно важливим кроком для забезпечення дітей якісною освітою стає створення освітніх округів. Ми збирали всіх керівників освіти в невеличкому сільському Черняхівському районі Житомирської області, де створені навчальні округи, шість яких охопили весь район. Це дає змогу здійснювати оперативний маневр. У Черняхівському районі ліквідували 11 навчальних закладів, але не втратили жодного приміщення, передали їх під НВК, частину — під ясла й дитячі садки.

Освітній округ  — це  інноваційний продукт, започаткований законом 2010 року. Причому кожний освітній округ — це неповторний творчий педагогічний інноваційний продукт. Освітній округ може створюватися навколо університету, він може об’єднати кілька шкіл, може бути структурною вертикаллю: дошкільний заклад, середній, професійно-технічний тощо.

— Втім, у деяких регіонах, особливо в селах, і учні, й учителі досі стикаються з проблемою підвезення. Що робить ваше відомство в цьому напрямку? 

— Це ще одна відновлена дуже важлива програма, започаткована 2003 року Прем’єр-міністром України Віктором Януковичем, — «Рівний доступ до якісної освіти». У народі її називають простіше — «Шкільний автобус». Упродовж 2008—09 років вона з державного бюджету не фінансувалася взагалі. І це дуже прикро, тому що автобуси зношувалися, виходили з ладу, потреба в них з кожним роком зростала. Незважаючи на величезні борги попереднього уряду, в 2010 році 170 автобусів було придбано за державні кошти і відправлено в школи, в цьому році ми успішно доставимо 215 автобусів. А ось на наступний рік заплановано придбати понад тисячу шкільних автобусів, щоб повністю розв’язати проблему підвезення дітей і педагогів до шкіл.

Комп’ютер кращий, ніж у міністра

— Цікаво, наскільки сьогодні школи оснащені новими технологіями, підключені до Інтернету? Адже в деяких закладах комп’ютер є тільки в кабінеті директора. 

— Таких шкіл немає. Часто навчальні заклади просто оснащені старими комп’ютерами. Прикро, якщо директор кращий комп’ютер забирає собі. Але є й інші приклади. Приміром, столичному Ліцею-інтернату №23 відомий виробник комп’ютерів подарував два сучасні навчальні класи. Тоді я з гордістю сказав, що в дітей комп’ютери кращі, ніж на столі в міністра.

Крім того, на рівні держави ми прийняли програму «Сто відсотків». Вона передбачає підготовку вчителів математики, інформатики, стовідсоткове завершення комп’ютеризації в школах, поступове оновлення парку комп’ютерів і найголовніше — підключення середніх навчальних закладів до всесвітньої мережі.

Ми уклали угоду з провідним виробником послуг зв’язку компанією «Київстар» — вона за свій кошт лише в цьому році підключить 100 шкіл до швидкісного Інтернету. Також домовилися про співпрацю з цілою низкою інших комп’ютерних фірм — таких, як  Майкрософт, Інтел. Загалом проблема інформатизації шкіл перебуває під опікою Президента, тож до кінця 2013 року ми стовідсотково її завершимо. В цьому році ми почали програму забезпечення нетбуками соціально не захищених дітей, сиріт. До кінця 2012 року, думаю, всі школярі з дітей-сиріт або позбавлених батьківського піклування завдяки президентській програмі будуть забезпечені нетбуками.

«Ніхто не має права позбавляти вчителя зарплати!»

— Останнім часом дедалі більшої актуальності набуває престижність педагогічної професії, частково — через низьку зарплату. Найскладніше молодим учителям, які не мають стажу, — чи їх якось заохочуватимуть?

— Престижність педагогічної професії — це та проблема, яку неможливо розв’язати за один рік, але хотів би сказати, що за півтора року уряд Миколи Азарова п’ять разів збільшував зарплату для бюджетників. Це важливо. Коли наш уряд почав працювати і рівень середньої  заробітної плати в школі становив 1700 грн, то сьогодні цей рівень в школі — 2500 грн. У деяких регіонах України рівень заробітної плати в середній освіті вищий, ніж в економіці регіону. Це хороший показник. Якщо порівнювати нас із колегами з СНД, то ми навіть випередили Росію, тому що тепер у нас освітянська заробітна плата в державі становить майже 84% заробітної плати в економіці загалом, а в Росії вона ледь досягла 70%, в Білорусі — майже 74%. І подальше зростання зарплати можливе тільки за рахунок розвитку економіки держави.

Уряд прийняв дуже важливе рішення про надання 20% доплати за престижність педагогічної праці. Зараз Прем’єр-міністр і Міністерство фінансів розглядають наші пропозиції щодо підвищення кваліфікаційного розряду для молодих спеціалістів-педагогів, які завершують педагогічну вищу освіту з червоним дипломом, — щоб вони відразу в школі зі старту одержували на 20% більше грошей. Сподіваюся, наступного року ми запровадимо таку законодавчу норму, тому що це і підвищення якості освіти в педагогічному університеті, і мотивація. Дуже багато можуть зробити і місцеві органи влади, адже міністерству важко забезпечити житлом чи земельною ділянкою кожного молодого педагога, тим більше в сільській місцевості. Втім, я переконаний, що обов’язково це мають бути дії міністерства і місцевих органів влади.

— Учителі з різних куточків країни скаржаться, що їх змушують іти на кілька днів у неоплачувані відпустки. Хто має розв’язати цю проблему?

— Наприкінці листопада я написав доповідну записку, і Прем’єр-міністр дав дуже жорстке доручення, що відповідатимуть персонально керівники районів і регіонів за маніпуляцію педагогічною заробітною платою. 15 числа щомісяця вони мають звітувати, а міністерство буде моніторити ситуацію, бо ніхто не має права позбавляти вчителя заробітної плати.

Можливо, десь у розрахунках місцевого бюджету зробили прикру помилку. У нас були подібні ситуації в одному із престижних університетів столиці: впродовж 8—10 місяців керівництво платило преміальні по 60—80% без диференціації всьому колективу. А потім на останні два місяці року не вистачило заробітної плати.

У бій — разом  із працедавцями

— Як розвивається професійно-технічна освіта в Україні?

— У цій сфері, мабуть, найбільше досягнення в найтіснішій співпраці з працедавцями. Ми уклали угоди з низкою великих компаній про підготовку різних фахівців, зокрема хіміків. Тепер такі самі угоди готують із машинобудівниками, з виробниками автомобілів тощо. Також уперше створили Національну рамку кваліфікацій. Відверто кажучи, спочатку я навіть був песимістом щодо результативності цієї роботи. Оскільки ще рік тому позиція працедавців і вчених була не просто діаметрально протилежною — здається, їх розділяла ціла громадянська війна! Але ми знайшли консенсус. Тепер це дає можливість абсолютно всі професійні галузеві стандарти будувати за європейським принципом.

А далі завдяки рамці кваліфікацій створюються галузеві ради, не залежні від держави, куди входять працедавці, вчені, педагоги, майстри професійного навчання. Вони й формулюватимуть вимоги до кожної професії, розряду: деревообробника, металообробника, радіомонтажника, фахівця з ІТ-технологій тощо.

— Розпочалась оптимізація мережі вищих навчальних закладів. Передусім, мабуть, не задоволені деякі ректори. А ось як від цього виграють студенти?

— Звичайно, це болісна тема. Але ми розуміємо, що майже 860 ВНЗ для України — непосильний тягар, який руйнує якість освіти. Фактично деякі заклади перетворюються на крамниці з виготовлення і продажу дипломів. Позиція міністерства — вийти на те, щоб у кожному регіоні був один-два справжні потужні університети. Від цього виграють і студенти, і викладачі. Програє лише вища адміністрація. А студенти виграють, тому що кілька бібліотек в одній — це зовсім інший бібліотечний фонд, кілька електронних баз — теж набагато краще. Кафедри стануть потужнішими, там можна буде спілкуватися з різними фахівцями, підготувати якісну і курсову, і дипломну роботи.

— Ви дали свободу вишам обирати мову навчання. Але чи доцільно викладати вищу математику, інші предмети із специфічною термінологією то українською, то російською? 

— Університетська автономія передбачає надання права університетам самостійно вирішувати, якою мовою викладати. Що менше держава буде втручатися в справи університету, то краще. Наприклад, в одному з найкращих вишів — Івано-Франківському університеті нафти і газу — ректор Є. Крижанівський на всіх напрямках підготовки зберіг російські групи, тому що хоче мати контрактників з Росії. А частина місцевих студентів хоче навчатися в цих групах, щоб потім працювати за кордоном. Тож це право студента й університету.

— Що потрібно для того, щоб українські виші потрапили до ТОП- 500 кращих університетів світу?

— Більшість ВНЗ ніколи не подавали документи до цього рейтингу. Це величезний набір складних документів, які треба підготувати. Крім того, 70% балів цього рейтингу набираються за двома критеріями: обсяг бюджету університету (має починатися з кількох сотень мільйонів доларів) і цитування викладачів в міжнародних виданнях. Як ви розумієте, в нас далеко не всі викладачі публікують англійською власні дослідження. Але ми спеціально створили робочу групу, яка допомагає зараз національному університету ім. Т. Шевченка, національному університету ім. В. Каразіна і двом кращим політехнікам підготувати ці документи.

Загалом хочу підкреслити, що мрію, аби прагнення до якісної освіти стало основою національної ідеї України. Адже якісна конкурентоспроможна освіта — це фундамент нашої національної ідеї. Освіта — консервативна матерія, і результати реформування будуть помітні принаймні через 5—7, а згідно зі світовим досвідом, через всі 10 років. Але запровадження нового змісту освіти, вдосконалення мережі навчальних закладів, збільшення держзамовлення на інженерів, комп’ютерників і програмістів — це сучасні світові тенденції в освіті.

Інна КОВАЛІВ,
«Урядовий кур’єр» 

ДОСЬЄ «УК»

Дмитро ТАБАЧНИК. Народився 26 листопада 1963 року в Києві. Закінчив Київський університет ім. Тараса Шевченка, доктор історичних наук, професор, державний і політичний діяч, автор (співавтор) понад 400 наукових праць. З грудня 2010 року – міністр освіти і науки, молоді та спорту України.