У базу системи електронних торгів арештованим майном (далі — СЕТАМ) вже внесено майна на суму більш як 2 мільярди гривень. І якщо раніше на публічних аукціонах, які проводилися комерційними структурами, високовартісні лоти були доступні лише обмеженій категорії покупців, тепер будь-яка людина має до них доступ. Про те, як сьогодні реалізують конфісковане та арештоване майно, розповів голова Державної виконавчої служби України Дмитро Сторожук.
Фіктивні аукціони для стягувачів
— Дмитре Анатолійовичу, система електронних торгів вже кілька місяців працює по всій Україні. Чи
вдалося зробити її ефективною й результативною?
— Так, на сьогодні ми вже маємо єдину систему реалізації конфіскованого й арештованого майна по всій країні, яку може детально вивчити й проконтролювати кожен громадянин. Можу з упевненістю заявити, що ця система виправдала себе на 100%. Насамперед за кількістю лотів, внесених до єдиної електронної системи.
Нині до бази вже внесено понад 16 тисяч лотів: це рухоме і нерухоме майно, житло і нежитлові приміщення, побутова техніка, меблі тощо. Загальна вартість усіх лотів оцінена у 2,2 мільярда гривень.
За минулої системи ніхто не знав дійсної кількості арештованого і конфіскованого майна. Були тільки цифри, які зводили з інформації, наданої з регіонів. Нині ж ми нарешті змогли побачити реальну картину і дали можливість кожному громадянину взяти участь у прозорому і чесному процесі реалізації майна.
— Чому такої можливості громадяни не мали раніше, за колишньої системи проведення публічних торгів?
— Про проведення аукціонів, де насправді були ліквідні речі, пересічним громадянам зазвичай не повідомляли. А реалізовували на них лише 10% конфіскованого та арештованого майна. Це переважно були цілісні майнові комплекси, земельні ділянки, квартири й автомобілі. Все інше було не цікаво продавати. Організовували фіктивні торги. Протягом двох-трьох аукціонів майно не продавалося, а потім його пропонували стягувачу в рахунок погашення боргу або за якісь зовсім смішні кошти.
Оголошення про аукціон розміщували в газеті, яку друкували напередодні торгів невеликим тиражем. Таким чином формально норми закону виконували, але інформація широкому загалу була недоступна.
Натомість система електронних торгів максимально прозора. Ми звели участь державного виконавця у цих процесах до мінімуму. Все, що він повинен зробити, наклавши арешт на майно, — сфотографувати його, описати і внести у базу СЕТАМ. Після цього державний виконавець не має змоги навіть внести зміни до цієї бази. Система автоматично встановлює час і дату проведення торгів. Далі всі процеси також відбуваються автоматично, в онлайн-режимі.
У результаті маємо високі показники щодо самої реалізації: за період роботи системи реалізовано арештованого майна на загальну суму 176 мільйонів гривень, при стартовій ціні лотів — 141 мільйон гривень. Тобто на 30 мільйонів більше.
Хочу також підкреслити, що до Державної виконавчої служби подано близько тисячі заяв від громадян, які впевнені, що під час проведення публічних торгів їхні права були порушені. Проте за період роботи електронних аукціонів до нас не надійшло жодної скарги. Ми не маємо жодного судового позову про не визнання торгів. Система працює, в суди ніхто не звертається, кожен отримує куплене майно.
Заробіток держвиконавців стане ринковим
— Як мотивувати державних виконавців, щоб вони працювали, а не вигадували різноманітні штучні перепони, які б стимулювали громадян давати хабарі?
— Це ще один важливий напрям роботи, над яким ми працюємо. Уже розроблено і внесено законопроект змін до Бюджетного кодексу, згідно з яким запропоновано повернути 50% виконавчого збору до Державної виконавчої служби, як це було раніше. Для організації діяльності державних виконавців та для виплати їм грошової допомоги. Також ми збільшили розмір винагороди за виконання проваджень.
Закон чітко регламентує строки виконання проваджень. Якщо це виконання майнового характеру, то на нього відводять півроку. Якщо зобов’я зального характеру — то державний виконавець має лише два місяці. Крім того, за своєчасне виконання проваджень для кожного державного виконавця передбачена винагорода.
Кожен державний виконавець усвідомлюватиме, що в разі вчасного виконання ним впродовж місяця п’яти виконавчих проваджень, він може розраховувати на гідну винагороду. Тоді його заробіток буде ринковим. А в хороших виконавців він буде кращим, ніж у юрисконсульта, який працює у комерційній структурі.
Усе літо ми працювали над реформуванням системи, розглядаючи це питання компле ксно. Адже не можна змінити систему, не змінивши саму процедуру виконання рішень. У нас процедура виконання судових рішень та інших виконавчих документів запроваджена ще з радянських часів. Тоді як весь світ уже працює по-новому. Ми спрямували зусилля на те, щоб підходи до реалізації кінцевого правосуддя були змінені та стали сучаснішими. До того ж зазначене питання ніхто з громадських активістів чомусь не порушує. Усі кажуть, що потрібно змінити саму систему Служби, а сам принцип виконання всіх нібито влаштовує.
Насправді, я вважаю, що це підміна понять. Якщо вже реформувати систему, потрібно реформувати й порядок виконавчого провадження. Інакше нічого суттєво не зміниться. Рішення не виконуються не тому, що система погана, а через те, що навіть у самому законі про виконання рішень є досить багато перепон і колізій, які заважають державному виконавцю напряму здійснювати свої функції й забезпечувати своєчасне виконання. Наприклад, є стаття, яка дає змогу державному виконавцю абсолютно законно прийняти рішення на власний розсуд, коли він може або задовольнити, або відмовити у виконанні судових рішень. Яке б рішення він не прийняв, воно буде законним. До того ж у нашому законі передбачено, що Державна виконавча служба працює для того, щоб виконувати рішення на корись стягувача. При цьому зовсім знівельоване поняття повноважень боржника. Він взагалі не має жодних процесуальних прав, окрім отримання постанови про відкриття виконавчого провадження. Він не може оскаржити дії державного виконавця до вищого органу, він може звертатися зі скаргою лише до суду.
— Тобто закон захищає лише стягувача?
— У стягувача дійсно більше повноважень. Він може звернутися зі скаргою на бездіяльність державного виконавця до контролюючого органу, і за такою скаргою буде проводитись службова перевірка.
Крім того, є досить багато процесуальних документів, які дають змогу адвокатам, які представляють ту чи ту сторону, затягнути процес виконавчого провадження на роки. Тому що кожен свій крок державний виконавець фіксує, починаючи з моменту відкриття виконавчого провадження. У разі, коли боржник не хоче взагалі нічого виконувати, його адвокат одразу подає до суду на скасування постанови на відкриття. Пишуть також заяву про забезпечення позову, щоб зупинити дію виконання рішення суду до вирішення справи по суті. Далі цей процес розтягують на місяці. У державного виконавця є строки, але він у них вже не вкладається. Порушуються права стягувача. І таких прикладів досить багато.
Тому напрацьовуючи зміни, ми прагнули до того, щоб права і стягувачів, і боржників були рівноцінно захищені.
— Вже не перший рік триває дискусія щодо введення в Україні інституту приватних виконавців. Чи розглядають це питання в рамках реформи виконавчої служби?
— Дійсно, є пропозиції впровадження інституту приватних виконавців. Але в цьому разі не зрозуміло, хто виконуватиме рішення, якщо боржником або стягувачем виступає держава. Представники судової гілки влади у свою чергу пропонують віддати державних виконавців у підпорядкування судів, як це колись було. Але тоді, знову ж таки, незрозуміло, хто займатиметься примусовими стягненнями коштів з інших питань, а не тільки за судовими рішеннями. Також обговорюють модель змішаної системи. Це державно-приватна виконавча служба. Така модель, на мій погляд, найефективніша.
Тетяна БОДНЯ,
«Урядовий кур’єр»
ДОСЬЄ «УК»
Дмитро СТОРОЖУК. Народився 1985 року у Вінниці. Освіта вища, за фахом правознавець. У 2007—2008 і 2009—2011 роках — юридична практика у великих приватних компаніях. Із січня 2012-го по листопад 2013 року — керівна посада в юридичному департаменті політичної сили, із квітня 2011-го по березень 2014 року — приватна адвокатська практика. З березня 2014 року — голова Державної виконавчої служби України.
Ми в Google+