Ректор Національного
університету біоресурсів
і
природокористування України
Дмитро МЕЛЬНИЧУК
Вступна кампанія 2012 року вже позаду. Майже 10 тисяч вчорашніх абітурієнтів обрали для навчання Національний університет біоресурсів і природокористування України — чи не найбільший університет на теренах Східної Європи, який, до того ж, цілком можна зарахувати, за мірками США, до тамтешніх елітних. Чим живе сьогодні знаний у світі український виш, розповідає його ректор академік Дмитро МЕЛЬНИЧУК.
Як навчальний заклад назвете…
— Дмитре Олексійовичу, у виш, який ви очолюєте, прийшло нове студентське поповнення. Для цієї молоді, та й для їхніх батьків, як, зрештою, і для України, нинішня назва колишньої Української сільськогосподарської академії, а потім агроуніверситету — Національний університет біоресурсів і природокористування України — звучить дещо незвично.
— Це якраз той випадок, коли доречно згадати слова анімаційного героя: як ви яхту назвете, так вона і попливе. Сьогодні в Європі немає жодного університету з назвою «аграрний» — всі стали університетами наук про життя та природні ресурси, або біоресурси, чи природничих наук і життя тощо. Річ у тому, що в Європі, США, Японії в останнє десятиріччя на колишні аграрні університети покладена відповідальність за підготовку фахівців не тільки у сфері аграрного виробництва, а й переробки та зберігання сільськогосподарської продукції і харчових технологій, екології довкілля, якості і безпеки кормів, води і продуктів харчування. А все це в сукупності і визначає стан здоров’я людей і тварин.
Тож збіжні зміни в навчальні плани і програми нашого університету внесли і ми, створивши відповідні профільні кафедри, лабораторії, факультети, науково-дослідні і навчально-наукові інститути біологічного, екологічного, інформаційного, телекомунікаційного, правового, соціально-педагогічного спрямування, наук про якість і безпеку життя тощо. За 20 останніх років з’явилися 34 нові спеціальності, які додалися до колишніх дев’яти. І зміна назви вишу не забаганка, а вимога часу: із суто аграрного він перетворився на поліпрофільний університет наук про природу та життя.
Я давно мріяв, щоб наш навчальний заклад теж мав назву, співзвучну з європейськими — університет наук про життя та довкілля. На той час це видавалося досить незвично, тож не всі в профільних міністерствах, у Кабінеті Міністрів та навіть і в самому університеті підтримували цю ідею. Згодом дійшли компромісу: маємо нинішню назву: університет біоресурсів і природокористування. Англійською мовою, за рішенням вченої ради університету, назва така: National University of Life and Environmental Sciences of Ukraine. І минулого літа я як почесний президент Всесвітнього консорціуму установ вищої аграрної освіти та досліджень, на VІІ Всесвітній конференції GCHERA у Парижі з величезним задоволенням робив доповідь «На шляху від типового аграрного університету до університету наук про життя і довкілля».
— Серед 43-х спеціальностей є і правознавство, і філологія…
— Ми не готуємо спеціалістів для силових структур: першочергове наше завдання — підготовка юристів-консультантів конкретно для правового забезпечення аграрного бізнесу та сталого природокористування. Сільськогосподарське виробництво — землеустрій і кадастр, якість продукції, безпека природокористування, біотехнології, генна інженерія, міжнародний аграрний бізнес тощо — від початку і до кінця регламентуються відповідними законами, стандартами, інструкціями. А це і є суто правові відносини. На нашому юридичному факультеті бакалаври навчаються за тими самими навчальними планами, що і в Київському національному університеті ім. Тараса Шевченка. Чималих успіхів досягли щодо магістерської підготовки у сфері аграрного та екологічного права, правового забезпечення аграрного бізнесу, агро- і біотехнологій природокористування. Четверо докторів та майже 30 кандидатів юридичних наук, які виросли в нашому університеті, — тому підтвердження. Нещодавно підручник «Аграрне право», до якого доклали рук і знань кілька наших викладачів, відзначено спеціальною премією Національної академії правових наук України. Я завжди говорив і говоритиму, що пишаюсь цим факультетом і не вважаю його непрофільним для нашого навчального закладу, бо більш профільного для правового забезпечення АПК та охорони природи знайти важко.
А щодо підготовки філологів, то коли ми тільки розпочинали цю справу, нас намагалися переконати, що це прерогатива Київського національного лінгвістичного університету. А коли з існуючих сьогодні 43-х спеціальностей 12 — з першого і до останнього року навчання викладаються англійською мовою, то мусиш задуматися! Саме з цією метою і створили чотири кафедри іноземних мов. Маючи такий штат, гріх було б не розпочати підготовку філологів-перекладачів. І студенти, які навчаються англійською, також можуть заочно додатково здобути ще один диплом — перекладача або вчителя англійської мови.
Науковці університету цікавляться станом зернових культур під час Дня поля. Фото надане Дмитром МЕЛЬНИЧУКОМ
Японці у захваті від українських радіологів
— Чи готуєте фахівців з радіаційної безпеки?
— Над чорнобильською тематикою почали працювати практично відразу після аварії на ЧАЕС: проблемами радіаційної безпеки України займається НДІ сільськогосподарської радіології нашого університету. Величезний досвід його спеціалістів вельми зацікавив японців щодо ліквідації наслідків аварії на АЕС «Фукусіма-1»: їх постійно запрошують в Японію як консультантів.
Торік у жовтні група депутатів комітету з питань правил та управління палати представників парламенту Японії перебувала в Україні. Вони уважно ознайомилися з досвідом та можливостями нашої держави у справі подолання наслідків Чорнобильської катастрофи, конкретними пропозиціями з мінімізації наслідків катастрофи на «Фукусіма-1» у контексті сільського господарства та медицини, наголосили на необхідності зміцнення співпраці між науковими установами двох країн у рамках угоди між урядами України та Японії. Японська сторона підкреслила, що вкрай зацікавлена у пріоритетності підписання такої угоди та першочерговому застосуванні досягнень українських радіологів. За свідченнями українських дипломатів, це перший випадок в історії двосторонніх відносин України та Японії, коли японська сторона ініціювала розробку документа про співробітництво!
Цього року ми підписали угоду про співпрацю з Глобальним інститутом сталого управління лісами Єльського університету (США). У 2007—2009 роках ми разом з ним та МНС України провели кілька конференцій, присвячених запобіганню та методам боротьби з лісовими пожежами у зоні Чорнобильської АЕС. Спільні дослідження засвідчили: якщо, не дай Боже, в цій зоні виникне пожежа, у повітря у вигляді аерозолів може здійнятися величезна хмара радіоактивних елементів, яка мігруватиме на колосальні відстані багато років. А це матиме глобальні негативні наслідки. За ініціативою Єльського та нашого університетів Всесвітній банк розглядав питання про виділення ще в 2011 році приблизно $15 млн на програму «Консервування, збільшення та управління запасами вуглецю і біорізноманіттям у рамках переходу до сталого розвитку зони відчуження шляхом заснування Центру досліджень і охорони довкілля та заповідної території». Шкода, але ці гроші ще не виділені. Тож для розв’язання проблеми плануємо задіяти новостворений науковий парк «Стале природокористування та якість життя» НУБіП України. Незабаром має розглядатися питання про створення на нашій базі українсько-американського Центру з питань біобезпеки природокористування за участю Єльського і нашого університетів.
Не сором показати в Європі та США
— Чи визнають у світі дипломи НУБіП України?
— І це — предмет наших особливих гордощів, хоча шлях до успіху пелюстками троянд встелений не був. Плідна співпраця з провідними університетами світу сприяла реформуванню системи освіти НУБіП України та її адаптації до вимог наших закордонних університетів-партнерів. Два з них — штатів Айова та Луїзіана (США) — наприкінці ХХ століття визнали систему освіти НУБіП України як таку, що відповідає їхнім вимогам. А ще за кілька років це зробили Університет м. Гент (Бельгія) і «кузня» нобелівських лауреатів — Берлінський університет ім. Гумбольдта (Німеччина). У 2005—2008 рр. підписані меморандуми про спільні магістерські програми та можливість отримання подвійного диплома НУБіП України і Університетом Вагенінген (Нідерланди), Університетом ім. Гумбольдта, Токійським аграрним університетом (Японія), Університетом прикладних наук Вайєнштефан та Університетом прикладних наук Ангальдт (Німеччина). У цьому році отримали два міжнародні сертифікати про дотримання нашим університетом міжнародних стандартів у навчальній і дослідницькій діяльності. На часі — досягнути цього у науково-інноваційній діяльності. Це перший етап міжнародного визнання системи освіти в НУБіП України. З нинішнього року ми розпочали офіційну акредитацію університету за американськими стандартами, яку, вважаю, пройдемо успішно.
— НУБіП України — один із небагатьох дослідницьких університетів країни. Ваші партнери — закордонні дослідницькі університети, такі як Єльський або штату Луїзіана (США), оперують щорічними бюджетами в мільярди доларів. Не почуваєтеся в такій компанії ніяково?
— Ні, не почуваємося, бо маємо значний науковий потенціал та істотні здобутки, підтверджені в останні роки Державними преміями України в галузі науки і техніки. Інша справа, що хотілося б на наукові дослідження мати кошти ще з одним нуликом в кінці. А хто не хоче? В Україні державне фінансування наукових досліджень розподіляється між вишами, академіями наук та міністерствами. А в США воно спрямовується насамперед у дослідницькі університети. При цьому вони самі вирішують, як краще розпорядитися власними коштами — скільки на дослідження, впровадження. Самі університети мають величезні депозити в банках. Розміщений капітал, як правило, не використовується: він працює на депозитні відсотки — джерело фінансування їхньої діяльності.
Щодо НУБіП України, то від держави отримуємо приблизно $50 млн, ще майже $20 млн заробляємо самі. З урахуванням ресурсів навчально-дослідних господарств загалом матимемо орієнтовно $100 млн. Тобто загалом наш бюджет десь вдесятеро менший за бюджет американського дослідницького університету. З іншого боку, таке порівняння не є коректним: системи оцінки вартості нерухомості та інших ресурсів — землі, лісу тощо — в Україні і США значно відрізняються. Проте, хоч як рахуй, а фінансування американських і європейсь?ких університетів у кілька разів вище. І нам теж до цього слід прагнути…
Ніна ЧЕХЛОВА
для «Урядового кур’єра»
ДОСЬЄ «УК»
Дмитро МЕЛЬНИЧУК. Народився в селі Марійка Жашківського району Черкаської області. Випускник ветеринарного факультету Української сільськогосподарської академії і наймолодший доктор біологічних наук у колишньому СРСР. Сьогодні — вчений зі світовим ім’ям у галузі біохімії, академік Національної академії наук України і Національної академії аграрних наук, лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки, премії ім. В. Вернадського, міжнародної премії «Дружба», заслужений діяч науки і техніки України, почесний президент одного з найбільших освітянських і наукових об’єднань планети — Всесвітнього консорціуму установ вищої освіти і досліджень у сільському господарстві, почесний професор і доктор кількох провідних університетів світу.
2003 р. ректору Національного університету біоресурсів і природокористування України Дмитру Мельничуку присвоєно звання Герой України.