Чи можливий в Україні «білоруський сценарій», які аргументи використовуватиме Україна в переговорах про зниження вартості газу з Росією і що потрібно робити простим українцям, щоб поліпшити своє життя, розповів в інтерв’ю Укрінформу Прем’єр-міністр України Микола АЗАРОВ.
З позиції національного інтересу
— Миколо Яновичу, у вас у суботу відбулася зустріч із міністрами фінансів країн СНД. Хотілося б дізнатися, які уряд має плани щодо розвитку відносин із Співдружністю? Адже всередині України щодо того ж Митного союзу Росії, Казахстану, Білорусі, куди активно запрошують нас, існують дві протилежні точки зору: одні «за», інші «проти»?
— Завжди треба зважати на реалії. 41% нашого зовнішньоторговелього обігу припадає на країни СНД, підкреслюю, 41%. Водночас на країни Європейського Союзу припадає також приблизно 30%. Економіка України є експортоорієнтованою. Стан країни, наших людей залежить від того, наскільки ринки країн СНД і ринки країн Європейського Союзу відкриті для наших товарів і послуг.
Тому для нас життєво важливо мати договірні відносини, що сприяють розвитку торговельних, економічних відносин між країнами СНД і країнами Європейського Союзу. На цьому грунтується й економічна політика уряду. Тобто укласти угоду про зону вільної торгівлі з Європейським Союзом на максимально вигідних для нас умовах і забезпечити договірно-правову базу з країнами СНД і перш за все, безумовно, з Російською Федерацією — як найбільшим нашим торговельним партнером.
Тому участь України в засіданні Ради міністрів фінансів країн Співдружності надзвичайно важлива, враховуючи хоча б те, що в рамках СНД існує, скажімо, Антикризовий фонд, доволі значний, котрий може надати, наприклад, екстрену фінансову допомогу Білорусі розміром приблизно 3 млрд доларів.
В рамках СНД існує ціла низка інших програм, що передбачають, наприклад, інноваційний розвиток, розвиток нових технологій тощо. І, безумовно, участь у цьому заході віце-прем’єр-міністра уряду Росії, міністра фінансів Кудріна, який є одночасно членом ради міністрів фінансів «Великої вісімки», для нас надзвичайно інформативна і важлива.
Саме тому ми активно беремо участь у роботі цього органу.
— На тлі тих труднощів, що виникли в Білорусі, українські ЗМІ почали активно обговорювати тему можливого подібного сценарію в Україні. Які кроки зробить уряд для того, щоб уникнути подібної ситуації?
— Славнозвісний професор Преображенський говорив, що головна розруха знаходиться в головах. Так ось, значна частина нашого політикуму досі перебуває у стані виборчої кампанії, ніяк не може вийти з нього. Вона постійно малює якісь жахливі картини, постійно займається створенням якихось провокаційних чуток.
Ми за двадцять років незалежності маємо сумний досвід подолання не однієї кризи. Досить пригадати кризу, що сталася в 1992 — 1994 роках, коли були наші купони-карбованці, коли інфляція становила 10 тис. відсотків. Знову ж таки, криза 1998 року, кризовий час в економіці та фінансах України кінця 2002 року, кінця 2004 року, середини 2006 року тощо.
Тобто у нас доволі багатий досвід і чимало документального матеріалу для аналізу того, як Україна проходила через усе це. Я ще не згадав перипетії 2008 — 2009 років. Якщо порівнювати нашу сьогоднішню ситуацію з будь-яким із попередніх років, то кожна нормальна людина, кожен фахівець у часи Інтернету, ознайомившись, наприклад, із даними Державного казначейства, Міністерства фінансів, Національного банку, зробить висновок, що на сьогодні фінансово-економічна ситуація в Україні краща, ніж за будь-який попередній кризовий період, з яким би не порівнювали.
Які показники це характеризують? Наприклад, рік тому ми прийняли Державну скарбницю порожньою, абсолютно порожньою, навіть із боргами, тобто з мінусом, а зараз у нас вільних коштів на рахунку загального фонду державного бюджету в Казначействі приблизно 42 мільярди гривень. За жоден із звітних періодів за ці двадцять років уряд не мав такого значного обсягу фінансових ресурсів.
Другий показник. На валютних рахунках уряду в Казначействі знаходиться приблизно 18 млрд гривень. Фінансово-економічна ситуація абсолютно стабільна.
.jpg)
Золотовалютні резерви на рахунках Національного банку
досягли найвищого рівня за всі минулі двадцять років, вони перевищують $38
млрд. Усе це в сукупності робить фінансово-економічну ситуацію абсолютно
стабільною і надійною.
Всі п’ять місяців Україна платить за своїми зовнішніми і внутрішніми зобов’язаннями вчасно, згідно з діючими кредитними угодами, не було ні затримки, ні прострочення виконання своїх зобов’язань і не буде. Жодних підстав говорити про те, що наразі існують певні явища, які загрожують фінансово-економічній стабільності всередині країни, немає.
Тому всі ті, хто нині нагнітає ситуацію, з одного боку, виявляють свою повну некомпетентність, це у кращому разі, а з іншого боку, говорять про те, що інтереси країни, стабільність у країні абсолютно їх не цікавлять, для них вона не є важливою, а важливі якісь віртуальні загрози.
Мені нині доводиться чути від політиків: ось давайте продамо машини, які є, скажімо, в Кабінеті Міністрів, давайте ще щось продамо. Виникає просте запитання: а чого ви не продали, коли ви були при владі? Чого ви купували машини, коли криза була? Сьогоднішній уряд не придбав жодної машини за весь рік, і взагалі жив у режимі суворої економії. Не кажучи вже про те, що з початку року кількість державних службовців у міністерствах і відомствах скорочено приблизно від 20 до 30 відсотків. Ось реально режим жорсткої економії, в якому наразі перебуває уряд. Більш того, всі ці копійчані заходи (щось продати, щось не купити), за великим рахунком, не можна порівняти з тією величезною роботою, яку проводить уряд щодо пожвавлення економіки. Тому що саме економіка може дати ефективний важіль виходу з кризи та шанс на поліпшення добробуту наших людей.
— Якщо ви дозволите, на завершення білоруської теми: наша ситуація абсолютно відрізняється від їхньої, однак білоруська ситуація — теж досвід. Чим він відрізняться від нашого? Якщо поглянути на ситуацію абстраговано, що ви можете сказати, наприклад, про висновки, які необхідно зробити з білоруського досвіду?
— Перш за все, мені не хотілося б втручатися у внутрішні справи Білорусі та займатися якимось аналізом того, що вони зробили. Я не торкатимуся цієї теми, просто скажу, що я про це говорив на зустрічі з міністром фінансів, аналізуючи, безумовно, не білоруський досвід, а наш власний. Ось що дасть змогу уникнути таких ситуацій. Ну, перш за все, політика, що так ємко відображається у простій життєвій формулі — жити відповідно до своїх достатків, тобто в жодному разі не виходити за межі розумного проведення своєї бюджетної політики.
Як би нам не хотілося потішити своїх людей збільшенням заробітних плат, пенсій, завжди треба пам’ятати, що все це здійснюється відповідно до зростання виробництва, зі зростанням ринку товарів та послуг, і все, що йде через інфляційний механізм, через друкарський верстат — усе приносить нашим людям тільки колосальні втрати і ризики для стабільності фінансово-економічної системи.
Тому необхідно думати про те, щоб доходи населення випереджали рівень інфляції обов’язково, але при цьому відповідали реальному зростанню продуктивності праці, зростанню ВВП, аби значна частина ресурсів спрямовувалася на розвиток, у тому числі на інфраструктурні проекти, на розвиток внутрішнього ринку, тобто має зростати купівельна спроможність людей.
Цій купівельній спроможності повинні відповідати зростання товарообігу, зростання пропозиції, все це потребує дуже ретельної, а інколи й жорсткої бюджетної політики. І якщо така політика проводиться протягом достатньої кількості років, то виникає в країні стабільність, стабільність національної валюти, стабільність цінова — і це створює умови для зниження ставок за кредитами для прискореного розвитку економіки.
Така політика надзвичайно важлива, тому що ми, скажімо, минулого року мали більш як 4% темпів зростання. Цього року, скажімо, 4% з чимось буде зростання, за нашими розрахунками. Але ж 2009 року ми втратили 15%! Тобто це означає, що при таких темпах зростання ми вибиратимемося з тієї ями, до якої звалилися, ще півтора роки. А ось якби ми змогли забезпечити, скажімо, сукупність таких умов, які дадуть змогу економіці розвиватися на рівні 10 — 15% на рік, — як би ми швидко закрокували! Адже у нас були такі періоди, це 2004 рік, коли ми мали 12,5% темпів зростання. Ось якби ми такими темпами розвивалися, як, наприклад, розвивається Китай і ціла низка інших країн, то ми могли б реально протягом 10-ти років серйозно поліпшити добробут наших людей і вийти на вищий рівень.
Завдання уряду — створити таку базу для потужного прискорення, і ми вже розпочали рухатися у цьому напрямку. Податковий кодекс, який створює стимули для розвитку країни, для модернізації, для енергозбереження, для створення нових робочих місць, для розвитку таких важливий галузей, як суднобудування, авіабудування, легка промисловість.
Газ має бути дешевшим
— Нині основною загрозою для стабільності нашої економіки є зростання цін на російський природний газ. У вас відбудеться зустріч із російським прем’єром і, як анонсувалося, на ній обговорюватимуться у тому числі і газові теми. Що Україна може запропонувати Росії, адже багато спекуляцій пов’язано з темою того, що можлива здача національних інтересів, знову-таки «Нафтогазу», газотранспортної системи?
— Ну, спекуляції були, є і будуть. Як я вже згадав, існує достатньо політичних сил, які, крім спекуляцій, нічим іншим і не займаються.
Давайте говорити по суті питання, про те, що у 2009 році було укладено абсолютно кабальну для України угоду. Вона ставить ціну на газ, а відповідно тарифи на житлово-комунальні послуги, внутрішні ціни в Україні, у залежність від зростання цін на нафту на світових ринках.
Наприклад, що сталося за останній рік? Ціна на нафту збільшилася на ринках від $70 за барель, барель — це приблизно бочка, умовно скажемо, 159 літрів — до $120 (за барель). Грубо кажучи, майже вдвічі. Відповідно, збільшилася ціна на газ за цією формулою, яку Тимошенко підписала з Путіним, ціна на газ збільшилася і стала за цією формулою перевищувати ту ціну, за якою, наприклад, купують газ Німеччина, Словаччина та інші країни, куди Росія експортує свій газ.
Виникає законне запитання: як країна, яка знаходиться на півтори-дві тисячі кілометрів ближче до Росії, може купувати газ дорожче, ніж більш віддалена країна? Я у своєму листі до прем’єр-міністра Путіна навів цей аргумент, що навіть з урахуванням «харківської» угоди та знижки $100 на тисячу кубометрів за цією формулою ціна на газ у нас вища, ніж та, за якою купує газ Словаччина. Це ненормально. Ми не просимо для себе жодних преференцій, ми говоримо про те, що у нас має бути ціна на газ, визначена такими ж підходами, якими визначається ціна на газ для цих країн.
Другий дуже важливий аргумент — Тимошенко підписала ось цю кабальну для нас формулу, яка передбачає зростання ціни на газ, одночасно зберігши транзитні ставки, що діяли на той момент, тим самим, по суті, Україна зазнає збитків, не отримуючи компенсації, пов’язаної із зростанням ціни на газ, компенсації, пов’язаної з прокачуванням газу, яке ми здійснюємо через свою територію. Це теж абсолютно ненормально. Якщо у нас збільшилася ціна на газ, давайте компенсуйте нам ставки транзиту.
Третя обставина — Україна є найбільшим покупцем російського газу. В усіх подібних угодах передбачається оптова знижка за обсяг газу, який купується. За цією угодою, яку підписала Тимошенко, жодних знижок за те, що ми є найбільшим покупцем газу, немає. Ми вважаємо, що це має бути.
Четверта обставина — Україна володіє найбільшими газовими сховищами. І її газосховища, де зберігається у тому числі і російський газ, який влітку накопичується, а взимку поставляється до Європи, це є великою серйозною роботою, яку проводить українська сторона і забезпечує безперебійні поставки газу Росією до Європи. Це також ніяк не враховується в угоді.
Таким чином, у нас виникла низка серйозних аргументів, на які російська сторона має знайти відповіді. І, нарешті, останнє — Україна приєдналася, це її суверенне рішення, до Енергетичної хартії і стала членом Європейського енергетичного співтовариства. Це означає, що ми прийняли європейські правила на ринку енергоносіїв, у тому числі і газу, і ми зобов’язані приймати такі рішення, які б відповідали підписаним нами документам. А це означає чималу свободу, лібералізацію нашого ринку газу, і ми хочемо, аби Росія мала це на увазі і враховувала ці обставини в договірних позиціях.
Я ще раз підкреслюю, що ми у наших пропозиціях виходимо з того, що між нашими країнами існує стратегічне партнерство, існують нормальні добросусідські відносини, які ми значною мірою відновили, завдяки цьому у нас значно збільшився товарообіг, ми розраховуємо надалі проводити політику на зміцнення наших двосторонніх відносин, але ми просили наших російських партнерів враховувати наші інтереси.
А що стосується спекуляцій щодо якоїсь там здачі і так далі, то вже до нас здали стільки, що тепер завдання не здавати, а повертати.
Пенсійна реформа — безальтернативна
— Ще одна тема, яка цікавить більшість українців. Цілком очевидно, якщо запитати більшість наших громадян, чи влаштовують їх існуючі пенсії, вони дадуть відповідь: «Ні». Однак, коли від розмов про необхідність змінити цю ситуацію доходить до справи, починають «ламатися списи». Чому?
— Якби ми провели соціологію, опитали наших людей, чи влаштовує вас діюча система пенсійного забезпечення, я впевнений: 99% відповіли б, що не влаштовує. Якби ми поставили друге запитання нашим людям: а чи треба змінювати діючу пенсійну систему — 100% відповіли б, що треба змінювати.
.jpg)
А третє запитання ми б поставили: а чи треба проводити пенсійну реформу? Ми б побачили, що такого однозначного сприйняття не було б.
Чому? Та тому, що значна кількість тих же політичних спекулянтів чудово розуміють необхідність проведення пенсійної реформи, однак навмисно працюють проти уряду, проти політики Президента і свідомо переконують наших людей: усе, що пропонується, — погано. Давайте запитаємо у них: а яку ви бачите альтернативу?
Ми ж дивимося різні шоу, а що вони пропонують? Вони пропонують — ось давайте ми олігархів пограбуємо, заберемо у них все. Я ставлю запитання: а ви чому, коли були при владі, цього не зробили, не забрали у цих олігархів те, що вони мали? Розумієте, професійна розмова відразу ж підміняється демагогією — а давайте ми у когось щось заберемо... Все це ми вже проходили свого часу, коли забирали, ділили, але не отримали того, що хотіли.
Повернемося тепер до альтернативи. Ми переконалися, що запроваджувати зміни в пенсійній системі треба. Яким чином їх запроваджувати? Як зробити так, щоб пенсія стала більшою, на неї можна було жити, і як зробити так, щоб ця пенсія була диференційованою і залежала від результатів праці, не було зрівнялівки, яка, по суті, зараз у нас є, і вона б чітко залежала від того внеску, який кожен трудівник вносить у справу свого забезпечення?
Відразу з’являється те, що нам, окрім солідарної системи, котра існує на сьогодні, — коли абсолютно всі складають гроші до солідарного пенсійного фонду і з цього солідарного фонду вже за відомими правилами отримують пенсію, — що крім цієї системи потрібне доповнення. А яке — виникає питання. Запропоновано зараз, щоб кожен працюючий відкривав персоніфікований, тобто особистий рахунок, на який сам особисто, плюс його працедавець, певний відсоток щомісячно перераховував. Ці гроші акумулювалися б у спеціальному пенсійному фонді, котрий міг би ці гроші використовувати на розвиток, пускати в обіг, заробляти на них. І, таким чином, кожен пенсіонер не лише мав би персоніфікований рахунок, а й дивився, як його рахунок працює, як працюють його гроші, який він отримує відсоток від використання своїх грошей. Таким чином, до його пенсії, крім солідарної, додалися б накопичення на персоніфікованому рахунку і плюс ще відсотки за роботу його грошей в обігу.
Тепер виникає запитання: а як зробити так, щоб його гроші не зникли? Тому що вкласти гроші в економіку — справа ризикована, проект може вигоріти, а може й прогоріти. Тут уряд пропонує такий механізм, що всі пенсійні гроші, використання їх знаходяться не лише під контролем держави, а й під гарантією держави. Тобто якщо раптом, скажімо, вклали гроші у будівництво заводу, а він став банкрутом, таке в економіці може бути. Наприклад, сьогодні вважаємо, що світлодіоди — це перспективний, дуже важливий напрямок, а через десять років з’ясується, що поки завод будували, то конкуренти випередили і постачають на наш ринок набагато дешевші світлодіоди, ніж ті, які ми виробляємо, — завод став банкрутом. У цьому випадку держава має створювати свої страхові фонди, що могли б підстрахувати таке доволі ризиковане, як це завжди буває в економіці, вкладення.
Безумовно, керівництво таких пенсійних фондів має проводити дуже серйозну політику вкладення грошей лише в ті проекти, які дадуть практично стовідсотковий результат. Це важлива частина пенсійної реформи.
Тепер ще одна складова — як зацікавити наших людей, щоб вони виходили на пенсію пізніше. Адже зараз демографічна ситуація у країні склалася критична. Наприклад, минулого року було 380 тисяч випускників середніх шкіл, а цього року — 176 тисяч, майже вдвічі менше. А це означає, що внаслідок різкого скорочення народжуваності в 90-ті роки, пов’язаного зрозуміло з чим — із кризою, з розвалом Радянського Союзу, з невпевненістю людей у майбутньому, ми в найближчі десять років матимемо справу із тим, що приплив людей у сферу народного господарства дедалі більше скорочуватиметься. А кількість пенсіонерів, частка їх збільшуватиметься. Зараз, скажімо, пенсіонерів у нас майже 14 мільйонів і працюючих майже 14 мільйонів. Тобто кожен працюючий утримує одного пенсіонера плюс свою сім’ю, плюс ще витрачає гроші на утримання держави.
При такому співвідношенні, по-перше, неможливо забезпечити розвиток нормальної пенсійної системи, а по-друге, це загрожує кризою пенсійної системи і неможливістю сплачувати пенсійні внески. Але ж розвиток економіки вимагає додаткових робочих місць. Якщо ми говоримо, що економіка зростатиме на 10% щорічно, наприклад, то зростання добробуту відбудеться на 10%. Хто ж створюватиме ці 10% зростання? Це ж, як мінімум, необхідно закласти зростання робочої сили або, так би мовити, робочих місць майже пропорційно цим 10 відсоткам. Ось і постало питання: а як же при такому пенсійному віці забезпечити збільшення кількості працюючих у народному господарстві? Тому, подобається це чи ні, звичайно, не подобається, але диктується необхідність збільшення пенсійного віку.
В урядовому законопроекті передбачається стимул. По-перше, це пільговий період протягом трьох років, доки пройде адаптація. Тобто не так, щоб на наших жінок, на наших людей як сніг на голову звалилося, що з такого-то числа і пенсійний вік відразу зросте. А дається перехідний період: три роки, протягом яких є добровільне право, хочеш, виходь у 55, хочеш — працюй далі. Протягом цих трьох років ми маємо напрацювати систему стимулів, які б дали змогу нашим людям добровільно приймати рішення про продовження свого пенсійного стажу, про пізніший вихід на пенсію.
Таким чином, пропонується зараз досить м’який варіант пенсійної реформи, який, ще раз кажу, є найменшим злом із того, що ми могли б запропонувати, враховуючи складну демографічну ситуацію, враховуючи те, що пенсійну систему потрібно змінювати. І тому запропонувати якісь солодкі ліки тут — означає людей обманювати. Немає солодких ліків, це світовий досвід показує. Візьміть усі країни, які проходили через пенсійну реформу, — вони проходили приблизно так, як ми, тільки наш варіант, звичайно, значно м’якший, ніж той, що запроваджувався, наприклад, у Франції чи інших країнах.
— А обмеження максимальних пенсій?
— Перш за все, такі закони ухвалюють народні депутати. Їм Конституцією дане таке право. А коли депутати починають розповідати, що щось, що вони мають прийняти, суперечить Конституції, то треба запитати: а ви за такі зміни чи проти ? Якщо «за», то чому ви не внесете відповідні зміни до Конституції? Виникає друге запитання: ви за те, щоб пенсія відрізнялася, наприклад, мінімальна від максимальної в 20 або в 30, або в 50 разів? Ви вважаєте це справедливим? Жоден народний депутат не посміє сказати, що це справедливо, він скаже, що це не правильно. Такого ніколи не було в історії нашої країни, щоб пенсії так разюче відрізнялися. І я скажу, що попередній уряд руку доклав до цього. Відтак, треба усувати цю несправедливість.
Ось, наприклад, багато хто любить посилатися - а за радянських часів були заслужені пенсіонери. Так, були так звані пенсіонери союзного значення. Давайте поглянемо, наскільки різнилася пенсія, скажімо, середня ось від цієї персональної. Середня максимальна пенсія, яку отримували досить багато людей, була 120 карбованців до 1990 року приблизно. Як правило, ті, хто мав стаж понад 25 років, який давав змогу одержувати 10-відсоткову надбавку, мали ще плюс 12 карбованців, і таким чином середня пенсія становила 132 карбованці на місяць, вірніше, це була максимальна середня пенсія пересічного громадянина, найпоширеніша, її отримував досить великий відсоток людей. А що ж таке пенсія союзного значення? Це була пенсія, яка дорівнювала 250 карбованцям на місяць, вона вважалася дуже великою, дуже почесною, отримувала її обмежена кількість людей: колишні міністри, перші секретарі обкомів партії і т.д. Але 250 карбованців і 132 карбованці — це ж не така різниця, як 800 грн і, скажімо, 50 тис. грн...
Тому уряд дуже довго думав, як відреагувати на цю проблему, і після досить широкого обговорення з людьми, які говорили про цю кричущу несправедливість, ми прийняли рішення все-таки подати цю пропозицію до Верховної Ради.
А тепер скажемо — відповідає вона Конституції чи ні. На мій погляд, у нас багато різних статей, які говорять про соціальний захист наших людей.
Є стаття, яка говорить, що не можна ухвалювати рішення, котрі погіршують становище, на неї часто посилаються, хоча ж буває криза в країні, різноманітні ситуації, коли зрозуміло, що потрібно ухвалювати якісь рішення. А є статті, котрі говорять, що всі рівні, наприклад, у плані соціального захисту. Є стаття, де зазначено, що треба жити по кишені, тобто всі витрати держави мають відбуватися у відповідності лише із законом про державний бюджет і ніякими іншими законами. Тобто за бажання ми можемо знайти в Конституції відповідь і на це питання.
Але ще раз повертаюся до тієї думки, що нашим депутатам ніщо не заважає змінити, наприклад, цю норму Конституції, яка дозволить хоча б відновити справедливість. Ще раз скажу, що я зовсім не проти, скажімо, заохочення заслужених пенсіонерів серед маси тих людей, які отримують високі пенсії, можливо, навіть несправедливо отримують. Є все-таки категорія людей дуже заслужених — це, наприклад, заслужені льотчики-випробувачі, які працювали з ризиком для життя, випробовували машини тощо. Але навіть стосовно них не може бути такої великої різниці в пенсіях, не кажучи вже про народних депутатів усіх скликань, прокурорів, суддів.
Не розбіжності – робочі моменти
— Останнім часом у ЗМІ багато інформації про Ваші розбіжності з Національним банком. Як Ви можете це прокоментувати?
— Я не хотів би коментувати всілякі спекулятивні заяви окремих політиків, проте це їхня професія, вони на цьому спеціалізуються. Відносини між урядом і Національним банком абсолютно робочі, абсолютно нормальні. Кожен з нас, аналізуючи, дискутуючи ту або іншу тему, має, як правило, свої погляди, свої підходи. Це зовсім не означає, що ми не можемо виробляти спільну політику. Вона і виробляється, і реалізується, і завдяки спільній політиці забезпечується стабільність, наприклад, на валютному ринку, у нас стабільний курс без особливих коливань. У нас досить зважена, продумана спільна політика у сфері регулювання ринку готівки тощо. Тобто маса питань, які регулярно виникають, у робочому порядку вирішується.
Тема, наприклад, взаємин із Міжнародним валютним фондом, яка порушується останнім часом, стосується, передусім, двох питань. Це проведення пенсійної реформи - про неї ми вже досить детально говорили, не буду на ній зупинятися. Скажу тільки, що це одна з умов, яку Міжнародний валютний фонд ставить як параметри, від прийняття яких залежить надання чергового кредиту Україні.
Друга позиція - тарифна, тобто Міжнародний валютний фонд вважає, що ми маємо піти на підвищення тарифів на газ і електроенергію для населення, у тому числі і тарифів на житлово-комунальні послуги. Уряд має свою точку зору на це питання. Ми вважаємо, що процес оздоровлення системи фінансів «Нафтогазу України», який було проведено минулого року, скажімо так, якщо загальний стан фінансового дефіциту «Нафтогазу» минулого року вимірювався близько 40 млрд грн, то цього року його зведено приблизно до 8,5 млрд. І ми вважаємо, що за певної роботи дефіцит «Нафтогазу» витримаємо на такому рівні, а це означатиме, що ми не будемо мати потреби підвищувати тарифи для населення в тому обсязі, в якому заздалегідь обговорювали з Міжнародним валютним фондом. Національний банк дивиться на цю позицію просто - чим більше валютних резервів, тим для країни краще. Це абсолютно зрозуміла позиція, і вона у принципі урядом поділяється. Єдиний момент полягає в ціні питання. По-перше, кредит Міжнародного валютного фонду не збільшує чистих резервів Національного банку, а лягає на збільшення державного боргу, і рано чи пізно цей борг доведеться повертати. І завжди, коли ти ці гроші береш у борг, то ставиш собі запитання: а чи потрібно це робити наразі? Минулого року, наприклад, таке запитання не виникало, ми мали платити за зовнішніми зобов’язаннями, грошей у нас не було і, звичайно, доводилося позичати. Цього року ми маємо у своєму розпорядженні достатні резерви, щоб обслужити свої власні борги.
Чи є для нас критичним, скажімо, отримання 2 мільярдів доларів для стабілізації наших валютних резервів? На мій погляд, це не є сьогодні критичним, тому що валютні резерви Національного банку зростають, у нас є профіцит рахунку платіжних операцій, тобто більше валюти приходить у країну, ніж іде. І в цих умовах позичати додаткові гроші для нас не є доцільним, саме в даній ситуації, ще раз підкреслюю.
Ще одна дуже важлива обставина. Підвищення тарифів на газ, електроенергію, житлово-комунальні послуги, безумовно, несе в собі інфляційні ризики, не кажучи про те, що призводить, як правило, до зниження купівельної спроможності населення, тобто зменшує його прибутки, ще й створює інфляційні ризики, оскільки закладається в ціні будь-якого товару. У тих умовах, коли ми маємо досить непросту ситуацію на світовому продовольчому ринку, на ринку продовольства у країні, треба дуже серйозно зважити, як підвищення тарифів може позначитися на загальноінфляційній ситуації.
Тому це дискусійне питання, підкреслюю. Кожна зі сторін, у даному випадку уряд, Національний банк, виходить зі своєї відповідальності. Скажімо, Національний банк відповідає за стабільність національної валюти. Так, він підходить з цієї позиції. Ми відповідаємо за рівень прибутків населення, за розвиток країни, за економіку, тому ми виходимо з цієї ситуації. Завдання наше спільне, і в переговорах з Міжнародним валютним фондом у тому числі, - знайти спільне порозуміння, компромісне рішення. Ми цим і займаємося.
Ще раз підкреслюю, що нам не стільки важливий наразі кредит МВФ, скільки важлива програма, в якій ми працюємо з МВФ, так званий стенд-бай. А раптом ситуація на світових фінансових ринках погіршиться і нам терміново буде потрібен стабілізаційний кредит? Раптом попит на нашу експортну продукцію впаде на ринку, приплив валюти скоротиться - і тоді ми потребуватимемо стабілізаційного кредиту Міжнародного валютного фонду. Тому ми - за співпрацю з Міжнародним валютним фондом, ми - за програму, ми за те, щоб ця програма враховувала наші реалії, виходила з інтересів, передусім, українського народу і нашої держави, і саме з цих позицій ми ведемо переговори з Міжнародним валютним фондом.
Єдині підходи до тарифів
— Від ціни на газ, у тому числі, залежить рівень тарифів на житлово-комунальні послуги. Нещодавно уряд залишився без віце-прем’єра з цих питань. Зрозуміло, що призначення на дану посаду - це прерогатива Президента, але, зі свого боку, як глава уряду, які завдання Ви будете ставити перед новими керівниками галузі?
— У тарифі на тепло, яке подається в наші квартири у вигляді гарячої води, 70% становить вартість енергоносіїв. І якщо ціна на газ зросла вдвічі, то логічно передбачити неминучість зростання, скажімо, вартості тепла. Тому для нас дуже важлива робота з формування єдиного підходу в тарифоутворенні.
Це питання ми обговорювали на засіданні Кабінету
Міністрів за участю Президента. Наш аналіз показав, що, скажімо, в тарифі на
тепло по всій країні 70% - це вартість енергоносіїв, а вона для всієї країни
однакова, приблизно 15% - це заробітна плата, а вона для всієї країни приблизно
однакова. А це означає, що на 85%, наприклад, у тарифі на тепло, мають бути
абсолютно однакові підходи, і тільки 15% враховує якісь територіальні
особливості. Завдання у нас - виробити єдині підходи з тим, щоб наші люди
(лікар отримує однакову заробітну плату як в Ужгороді, так і, наприклад, у
Запоріжжі) житлово-комунальні послуги отримували за зрозумілими і приблизно
єдиними підходами.
Зрозуміло, будинки різні, різний ступінь, так би мовити, елітності, різний ступінь зручностей, що надаються в різних містах. Безумовно, все це може варіювати, але мають бути єдині підходи, засновані на тому, що у нас ціна на електроенергію однакова, вартість газу однакова, і, звичайно, вартість тепла приблизно однакова. Отже, ми виробляємо єдиний алгоритм, який має зацікавити, передусім, підприємства житлово-комунального господарства, зменшити втрати води, тепла, газу, електроенергії. У тому числі є і заробітна плата (там, де можна тримати не 5 людей, а 4, треба тримати 4). Також треба купувати більш сучасні матеріали і за рахунок цього знизити витрати і накопичити ресурси для модернізації ЖКГ. Перед керівником дуже ясне й чітке завдання: розробити такі підходи.
Зробити це можна, звичайно, не протягом одного тижня або двох, а протягом певного значного часу, що дозволило б нашим людям отримувати більш якісні послуги, і, водночас, щоб вони не переплачували за ці послуги, а платили рівно стільки, скільки вони коштують.
За потреби ми готові виробити компенсаційні механізми, наприклад, там, де вода подається за 200 км, частину витрат на себе взяти державі тощо.
Словом, було розглянуто весь спектр питань, пов’язаних з виробництвом в Україні відповідної техніки, яка дозволяє обслуговувати ЖКГ, виробництвом матеріалів тощо. Йдеться про дуже серйозну велику програму розвитку житлово-комунального господарства, і я невипадково сказав, що ми в 2007 році вперше в історії України вклали дуже серйозні гроші, близько 4 млрд грн, підкреслюю, єдиний раз за всі роки. Ми плануємо наступного року вкласти майже 5 млрд на ліквідацію першочергових проблем житлово-комунального господарства, таких як аварійність. Тобто там, де ліфти, наприклад, не працюють, або в аварійному стані, передусім спрямувати гроші туди, де люди сидять без води, або вода подається за графіком, де вода неякісна. Я ще раз підкреслюю, масштаб проблем такий, що він вимагає величезної роботи, великих грошей.
— У нас ЖЕКи вже стали притчею во язицех, ми давно вже говоримо про те, що необхідна альтернатива, вона створюється. Чи планує уряд стимулювати цю громадянську ініціативу для того, щоб створювалися ОСББ?
— Авжеж. Наразі в Україні діє близько 10 тисяч об’єднань власників багатоквартирних будинків. Це поки ще крапля в морі. Але все-таки напрацювався певний досвід, який дає змогу людям самим замовляти послуги і контролювати їх. У найпростішому варіанті - робота з прибирання будинку, території. Ось тут у нас, будь ласка, вільно можна конкуренцію створити. Важко створити конкуренцію у сфері поставок газу, труба одна підходить, і поки що жодної конкуренції в найближчому майбутньому важко собі уявити, хоч вона й тут можлива. Так би мовити, конкурс на компанію, яка поставлятиме газ за нижчою ціною. Коли ми проведемо лібералізацію енергетичного ринку, коли у нас не тільки «Нафтогаз» - монополіст і його структури братимуть участь, а й декілька газопостачальних компаній і між ними буде конкуренція, - ось тоді ми й тут спроможні будемо налагодити конкуренцію.
Ну а поки що я кажу, наприклад, про прибирання територій. Давайте спробуємо, проекспериментуємо, тобто ми готові підтримати ці об’єднання щодо, скажімо, більш преференційного виділення компенсацій, субсидій на ремонт будинків, тут за пільговими ставками будемо виділяти і надавати допомогу. Я згадую часи свого дитинства і молодості, коли всі мешканці будинку збиралися і прибирали свою внутрішню територію - двори, саджали квіти, будували спортивні майданчики.
Я не пам’ятаю, щоб нам хтось особливо допомагав. Ось баскетбольний майданчик у дворі, де я жив, з’явився з нашої ініціативи. Може, він був не дуже довершений, а була проста конструкція, проте діти ганяли м’яч у себе в дворі. Все це ми зробили своїми руками. Тобто, я тут великий прихильник розвитку ініціативи. Можна, звичайно, на лавочці сидіти і лаяти кого завгодно, а можна подумати, проявити ініціативу і зробити своє життя вже зараз кращим, не чекаючи допомоги від когось. А допомога прийде, якщо така ініціатива буде проявлятися. Або візьміть, скажімо, смітники поруч із нашими будинками. Які там великі витрати сил потрібні для того, щоб люди самоорганізувалися і зробили своє життя чистішим і кращим? А ось допомогти їм тут, наприклад, надати машину для вивезення сміття, - завдання місцевих органів влади.