Діти нині дорослішають рано. Війна ж іще більше прискорює це. П’ятирічна Галинка, йдучи до дитсадка, читає на автомобілі напис про російський військовий корабель. Запитує: «Мамо, а куди це він має йти?»
Не чую, що саме відповідає їй мама, але, гадаю, що її слова не зовсім зрозумілі допитливій дівчинці.
«А я своїй дитині дозволила говорити цю фразу, — зауважила мама 13-річного хлопця. — Багато з нас весь березень спілкувалися матюками. Я синові дозволила це робити, і коли вже стало тихіше в нашому місті, поговорила з ним — і все, ми більше так не розмовляємо».
Так, війна змушує маленьких громадян мислити іншими, зовсім не дитячими категоріями. Ті ж, яким довелося пережити навалу окупантів, невпізнанно змінюються. Страх смерті, побоювання за близьких, тривожність безслідно не минають. Постійна напруга через нерозуміння, чого чекати завтра, позначається на їхній поведінці.
Почуватися захисником
Багато дітей на власні очі бачили жахіття війни і те, чого не витримує навіть доросла психіка. У такому разі психологи радять звернутися до спеціаліста і разом допомогти їм пережити побачене. Навіть у більш-менш безпечних регіонах, де під завивання тривожних сирен ворожі ракети вибухають не так часто, діти сумують, замикаються, не знають, як поводитися. У декого бувають зриви, істерики, неслухняність, бійки з іншими дітьми.
Як розповіла про спостереження черкаська психолог Валентина Колісниченко, війна залишає слід у психіці дітей будь-якого віку. Навіть найменші, малюки до року, тепер бояться голосних звуків. У трохи старших з’являються проблеми з нічним сечовипусканням. Діти до 8—9 років бояться втратити близьких, їх турбують нічні жахи.
Про зникнення десятирічного хлопчика 7 листопада в уманський відділок поліції повідомила мама. Вона розказала, що ввечері син не повернувся додому. Він був у дворі із друзями, пролунала сирена повітряної тривоги. Саме світло вимкнули. Куди подівся малий, мама не помітила.
Поліцейські та працівники ювенальної превенції негайно почали пошуки. Уже за пів години хлопчика знайшли. Він був у сусідньому дворі, де в халабуді тримав котика. Від дитини правоохоронці дізналися, що в нього з мамою виникло непорозуміння саме через пухнастика. Хлопчик приніс кошеня додому, сказав, що захищатиме його. Однак мама не дозволила залишити його у квартирі. Тому й вирішив більше побути із тваринкою й допізна затримався на вулиці.
Здавалося б, подія не варта особливої уваги, адже все закінчилося нібито добре. Однак для дитини це, можливо, той переломний момент, за яким вона могла б відчувати себе рятівником, опікуном, захисником. Могла б…
Війна загострює стосунки, змушує потурбуватися про виживання. Війна — це дуже страшно. Вона не береже нікого, навіть найменших.
Понад 1257 дітей постраждали в Україні внаслідок повномасштабної збройної агресії російської федерації. Офіційне число дітей-жертв — 430. Поранено 827. Такі цифри називає пресслужба Офісу Генпрокурора України. 262 дитини вважають зниклими безвісти. У відомстві наголосили, що до росії й так званих республік депортували 10 764 дитини, з них повернули додому тільки 96. Ювенальні прокурори наголошують, що ці цифри не остаточні, оскільки триває робота з їх встановлення в місцях ведення активних бойових дій, на тимчасово окупованих та визволених територіях. Цілком очевидно, що винуватців злочинів, зокрема й стосовно дітей, потрібно якнайжорсткіше покарати. Це, однак, буде потім, а поки що не проґавити б наслідків, які може залишити по собі ця жорстока війна.
Про душевне здоров’я найменших дбають разом
Рятувати найменших від згубного впливу окупації на Черкащині взялися всім миром. Із початку повномасштабної війни область стала тилом для жителів різних регіонів, які на постійній або тимчасовій основі вирішили залишитися тут жити. Шевченків край прихистив 114 дітей-сиріт з регіонів, де тривають бойові дії. Окрема частина психологічно постраждалих від війни переселенців — діти, які були змушені разом з батьками тікати з домівок, прощатися із друзями.
Фактично із самого початку війни дітей-переселенців під опіку взяли НВФ «Урожай», благодійний фонд «МХП — Громаді» та депутат Черкаської обласної ради Олександр Воскобойник, які налагодили cпільну роботу в кількох напрямах. Відома багатьом холодноярська локація в межах щорічного фестивалю «Крутий заміс» улітку перетворилася на місце відновлення сили для дітей. У межах одноденних екскурсій для відвідувачів там організовували різноманітні мистецькі та творчі майстер-класи, концерти і знайомили з історією краю.
Усім нині потрібна не тільки фінансово-матеріальна допомога, а й душевна. Хоч ненадовго витягнути людей зі спогадів про війну та звірства рашистів допомагають поїздки до Холодного Яру. Близько тисячі дітей, як розповів засновник фестивалю «Крутий заміс» Юрій Романча, відвідали цього року цей мальовничий край, де мимоволі під впливом чарівної природи, доброзичливих людей оновлюєшся, знаходиш душевну рівновагу.
А Олександр Воскобойник потурбувався про те, щоб діти з Черкаської, Леськівської, Червонослобідської, Мошнівської, Звенигородської, Лисянської, Городищенської, Степанківської, Канівської, Бобрицької та Катеринопільської громад оздоровилися та відновилися у психологічному плані у санаторії «Сосновий бір». Як розповіла старша медсестра санаторію Людмила Альохіна, організатори відпочинку подбали про те, щоб дітям повернути дитинство, вкрадене війною, спробувати загоїти їхні душевні травми.
Із повним навантаженням працює для дітей Черкаський ляльковий театр, вистави якого вже відвідали тисячі дітей із 25 населених пунктів. Тоді батькам не довелося везти малят в обласний центр, де працює заклад, і платити за квитки. Театр безплатно приїздив у сільські будинки культури.
Відпочиваючи, перемагай
Недавно 120 дітей пільгових категорій повернулися з Карпат, де відпочивали за кошти бюджету Черкаської міської ради. Як розповів директор департаменту соцполітики Євгеній Данченко, до середини грудня у такі подорожі відправлять 1050 дітей. Начальник управління соціальних гарантій та персоніфікованого обліку Валентина Литвинович додала, що цього року розширили перелік категорій дітей, які мають право безплатно оздоровитися, — це діти захисників і захисниць України, діти людей з інвалідністю 1—2 груп.
Тато 15-річного Марата з Черкас загинув, захищаючи Батьківщину. Софія та Ангеліна Кравченко з Монастирища теж втратили батька на війні. .Вони разом з іншими ровесниками пільгових категорій їздили відпочивати за кордон. Поїздку організували адміністрація міста Люблін Люблінського воєводства Польщі та генеральна федерація PEP (система швидкісного громадського транспорту) Франції, які запросили їх до себе. Разом з дітьми їздили перекладачі та психологи, які підтримували, допомагали у спілкуванні з однолітками. Організатори поїздки зробили все, щоб українські діти хоч на певний час забули ті жахи війни, які їм довелося пережити. І не просто забули (бо є речі, яких забути неможливо), а перемогли в собі, подолали. Ненав’язливими розмовами, слушними порадами, власним прикладом.
Спокій і впевненість знайти у родині
Ці штрихи турботи суспільних інституцій про юне покоління, якому випало переживати жахи війни, звичайно ж, не вичерпують усіх форм та заходів, якими намагаються оздоровити дітей. Життя набагато різноманітніше й багатогранніше, воно саме підказує шляхи виходу із кризи. Одначе психологи особливу увагу звертають на власний приклад батьків або тих, хто перебуває поряд із дітьми.
Як зауважує згадувана Валентина Колісниченко, пояснювати дитині, що таке війна, потрібно відповідно до віку. Дитина й сама розуміє, зчитує цю атмосферу, яку відчувають батьки, адже вони бояться, тривожаться. Але якщо їй не надавати зрозумілу інформацію, то вона тривожитиметься ще більше, бо усвідомлює, що відбувається щось не так.
«На жаль, у багатьох із нас ще зберігається радянський вплив, — зауважує вона. — Ми нерідко хочемо покласти відповідальність за виховання дитини на когось: школу, садочок, державу. Хто повинен виховувати нашу дитину? Нинішня ситуація показала, що ніхто, крім нас самих, не врятує наше життя, фізичне і психічне здоров’я. Ось і поведінка у стресовій ситуації війни формується саме в родині».
Малюють біль і надію
Діти дуже гостро переживають свій біль, як і страждання дорослих. Згадую виставку малюнків юних переселенців, яку організував гуманітарний центр Черкаської міської ради. На ці роботи не можна було дивитися спокійно, адже в кожному сюжеті на картинах висвічувалося наївне прагнення пом’якшити, погасити страждання мами, тата, інших членів родини. Психологи помітили, що малювання допомагає дітям заспокоїтися, адже творчість — це найперший спосіб реабілітації. Як пояснила психолог Любов Жеребньова, дитяча психіка має величезний відновлювальний потенціал. Юні громадяни швидко адаптуються, вони можуть відновлюватися, у глибинах дитячої психіки схований надзвичайний оптимізм.
Розкрити, утвердити цей оптимізм допомагають такі виставки, впевнена організаторка експозиції Марина Гаркава. Ось вони сидять із пензлями, зосереджені й кумедні, замріяні й прекрасні. Це наші діти, майбутні вчителі, інженери, воїни. Вони виливають у малюнках те, що наболіло, те, що не висловиш словом.
Одинадцятирічний Микита з Маріуполя намалював будинок, охоплений полум’ям. Він пригадав, як його сім’я 21 день перебувала в оточеному ворогами місті. У підвалі доводилося ховатися від обстрілів і вибухів, але звуки війни долинали й туди. Дуже хотілося їсти. Готували на багатті. Було страшно, але він вірив, що наша армія переможе, а Маріуполь буде українським. Вірить і зараз, переїхавши з родиною в Черкаси.
Учні черкаської школи №33 разом з художницею Ольгою Курською створюють мурал за мотивами малюнків Вікторії Ковальчук, яка ілюструвала дитячі книжки. На стіні школи, розповіла художниця, буде зображено глечик, з якого витікає річка. А ще зірки, комети та квіти. Цей пейзаж передусім символічний, життєствердний. У школі приділяють велику увагу психологічній підтримці дітей, які приїхали в Черкаси зокрема з Харківщини. Робота над муралом — одна з форм такої підтримки.
Над цікавим творчим проєктом працювали юні відвідувачі багатопрофільного молодіжного центру Черкаської міської ради. Два танцювальні колективи закладу — студія сучасного танцю All dance та народний танцювальний колектив «Театр танцю «Таір», об’єднавши зусилля, підготували патріотичний відеоролик «Червона калина». Музичним супроводом до кліпа став гімн українських січових стрільців «Ой, у лузі червона калина». Творчий проєкт узяв участь у загальноєвропейському челенджі «Європа підтримує Україну», який започаткував Український державний центр позашкільної освіти за сприяння Європейської асоціації інституцій неформальної освіти та волонтерських організацій України.
П’ятеро юних черкащанок, у кого у війську татко або дідусь, згуртувалися, співають і разом плетуть прикраси, а потім продають, збираючи гроші для Збройних сил України.
Такі приклади є чи не в кожному місті або селі. Діти не вважають це якоюсь доблестю, просто інакше не можуть. Вони відроджуються в корисній праці, творчості, інтуїтивно відчуваючи, в чому їхня опора і надія.