Народна мудрість каже: виховуй сина так, щоб він поважав матір, кохав дружину й ніколи не покинув дитину. Звісно, стаючи на весільний рушник щастя, мало хто замислюється над тим, що станеться, якщо з часом родина не витримає випробувань і з одного цілого знову стане двома окремими половинками. Ще складніше в такій ситуації, якщо в родині є дитина, а то й не одна.

Хоч би як швидко прямували ми у Європу, в Україні й досі найчастіше після розлучення синів і дочок залишають із матір’ю. На жаль, чимало чоловіків розцінюють це як таку собі «вільну» не лише від колишньої дружини, а й від дітей.

Отже, в той час як на плечі жінки лягає обов’язок дбати не лише про те, аби вони були нагодовані, чисто вдягнені та відвідували школу або дитсадок, а ще й про те, де на все це взяти кошти, більшість чоловіків живуть вільно або одружуються вдруге, чомусь дозволяючи собі вважати, що з колишнього шлюбу й діти колишні. Трапляється, що поводяться так не лише чоловіки, а й жінки.

За інформацією Міністерства юстиції, нині в Україні понад 3 мільйони дітей живуть у неповних сім’ях, з них майже 600 тисяч не отримують жодної допомоги від одного з батьків. Саме цей показник і став свого часу мотивацією для відповідного доручення Прем’єр-міністра напрацювати необхідні законодавчі ініціативи, які могли б врегулювати ситуацію.

На початку лютого відповідний законопроект ухвалила Верховна Рада. Запрацював відкритий реєстр боржників, ухвалено рішення щодо заборони безвідповідальним батькам виїздити за кордон, керувати транспортом і навіть щодо відправлення їх на виправні роботи. За перший місяць чинності закону на користь 450 тисяч дітей було стягнуто 254 мільйони гривень заборгованих їм виплат.

За рішенням уряду, наступними кроками в цій сфері стануть законодавчі зміни щодо майнових прав дитини у разі поділу майна подружжя й подальшого обмеження прав боржників аліментів.

КОМПЕТЕНТНО

Лідія ТКАЧЕНКО,
провідний науковий співробітник
Інституту демографії
та соціальних досліджень
імені М.В. Птухи НАН України:

— Удосконалення законодавчих норм та посилення практичних заходів зі стягнення аліментів, переконана, обов’язково матиме комплексний соціальний ефект. Адже підвищення фінансової відповідальності за утримання дитини сприятиме формуванню більш свідомого ставлення до сім’ї та батьківства, особливо у чоловіків. 

Нині під час розлучення майже автоматично приймають рішення, що діти залишаються з матір’ю. А більшість чоловіків відносно легко з цим погоджуються, бо так вони мінімізують свою участь у вихованні синів та дочок і фінансові витрати на їхнє утримання. 

У західних країнах процеси розлучення можуть тривати по кілька років, і питання, з ким залишаться діти, — одне з ключових, бо визначає поділ майнових статків та фінансових обов’язків. Цілком імовірно, що й в Україні чоловіки з часом стануть наполегливіше обстоювати свої права на активну участь у вихованні й утриманні дітей. Тобто не можна сказати, що ці заходи будуть виключно на користь матерів.

Думаю, нинішні зміни пришвидшать перехід українців до сучаснішої моделі сім’ї, з пізнішим віком вступу до шлюбу, планованим народженням дітей та більш рівномірним розподілом обов’язків подружжя.

Підвищення мінімального розміру аліментів з 30 до 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку й урахування загального рівня статків платника аліментів (зокрема через контроль витрат) створюють додаткові стимули, аби той, хто залишив родину, працював офіційно й не приховував своїх доходів. 

Сподіваюся, що рішучість влади в цьому питанні не обмежиться формальними заходами (як-от складення реєстру боржників), а стане прикладом ефективного забезпечення виконання судових рішень у загальному контексті розбудови правової держави.