Питання захисту прав дітей нині, як ніколи, потребує уваги держави, громадських організацій та інших зацікавлених сторін. Адже, крім очевидних проблем, з якими стикаються діти-переселенці із зони АТО, є багато питань, які ще потрібно вирішити. І вирішувати їх треба системно.
Упевнена, що багато організацій уже працюють над розв’язанням проблем цих дітей, але через брак єдиного інформаційного поля для всіх зацікавлених та відповідальних сторін потреби дітей-переселенців не задовольняють системно. Саме тому ми виступаємо за створення координаційного інформаційного центру на державному рівні, який об’єднав би зацікавлені освітні заклади (передусім шкільні й позашкільні установи), благодійні організації з тим, щоб кожен із цих закладів надав інформацію про готовність працювати з дітьми-переселенцями із зони АТО. А для ефективного вирішення цього суто організаційного питання, як і багатьох інших, слід упровадити спільну програму дій щодо дітей війни (на сьогодні до цієї категорії можна зарахувати вже всіх дітей України), яка б об’єднала навколо себе державні установи, приватні й громадські організації й працювала під егідою Міносвіти чи Міністерства соціальної політики.
Які проблеми дітей-переселенців маю на увазі? Передусім ідеться про надання кваліфікованої психологічної допомоги дітям, які постраждали від війни. В інших країнах такими питаннями опікуються соціальні служби або служби з питань дітей, які ведуть облік таких дітей, систематично контролюють їхню життєдіяльність, пропонують різні варіанти допомоги. В нас, на жаль, цього нема. Але така допомога вкрай потрібна, адже серед дітей-переселенців багато тих, хто пережив втрату близьких чи побачив на власні очі смерть. Такий досвід один із найбільш травматичних не лише для дітей, а й для дорослих. І якщо нині залишити таких дітей без уваги, через роки це буде покоління скалічених дорослих, які стануть алкозалежними або злочинцями.
Навіть у європейських країнах почали говорити про таку загрозу (маю на увазі нещодавні посилення вимог до українців під час в’їзду в Німеччину), адже не слід забувати, що Україна лежить у центрі Європи.
Чи мають діти-переселенці змогу отримати належну психологічну допомогу в нашій країні? Так, при кожній школі повинен бути психолог. Але якщо запитаємо, чи є в школах, де вчаться діти переселенців, вказівка надавати допомогу таким дітям чи будь-яка статистика з цього питання, відповідь буде негативною. Крім того, для такої роботи потрібен дозвіл батьків, а вони самі часто не бачать потреби в допомозі. Більш того, ситуація війни для кожного українця і для психологів зокрема нова, незнайома. Тому наскільки допомогу таким дітям можна вважати кваліфікованою?
Це питання вже порушують деякі благодійні фонди. Приміром, Фонд Ріната Ахметова нещодавно проводив навчання для 300 українських психологів з надання кваліфікованої допомоги постраждалим внаслідок воєнних дій. Як лекторів було запрошено спеціалістів з Ізраїлю та Росії (тих, хто працював з дітьми Беслана). Та що таке 300 кваліфікованих психологів на всю країну?
Крім того, ми не повинні допускати, щоб діти-переселенці втратили дитинство. В умовах різких змін якості життя терапія для дітей — сама можливість зберігати свій маленький світ, творити й змінювати його. Саме тому, на мою думку, вони повинні мати змогу не лише ходити до школи, а й відвідувати гуртки, спортивні секції, танцювальні студії. Нині більшість дітей-переселенців позбавлені такої змоги, бо не мають належної інформації про гуртки або не можуть їх відвідувати через нестачу грошей. А до позашкільних занять, які вимагають додаткового фінансування, можна залучати волонтерські організації й заклади, які б зобов’язалися займатися навчанням таких дітей.
Приміром, у Києві працює Палац дітей та юнацтва, в якому відвідувати гуртки можна абсолютно безкоштовно, але про це мало хто з переселенців знає. А такі гуртки дітям вкрай потрібні з огляду на психологічний стан батьків, які не мають змоги не лише психологічно, а й фінансово підтримувати дітей.
Позашкільне навчання сприяє не лише соціальній адаптації дітей-переселенців до нових умов життя, а й допомагає відволікатися від негативу, який є в сім’ї. Нині багато українців створюють дитячі гуртки образотворчого мистецтва на волонтерських засадах, і це дуже добре. Але питання кваліфікації таких волонтерів лишається відкритим.
Упровадження програми щодо дітей війни та створення єдиного координаційного інформаційного центру на державному рівні могло б допомогти системно вирішити питання захисту прав дітей, які постраждали від війни. Адже здорова психіка наших дітей і повноцінне дитинство сьогодні — це запорука здорового європеїзованого суспільства завтра.
Антоніна СЛІПЧЕНКО
засновниця Благодійного фонду
для «Урядового кур’єра»