У кінноспортивному клубі «Буковинська Троя» відбувалися змагання: красиві вершники на граціозних конях буквально перелітали через бар’єри найвищої складності. А неподалік, заховані від сторонніх поглядів, на вкритій травами леваді повільно прогулювалися також нечуваної краси коні з малими вершниками в сідлі. Їх пильнували дорослі: діти різного віку не могли вправно триматися верхи, але очі їхні сяяли щастям. Вони раділи цій подорожі, бо зазвичай для пересування їм служить інвалідний візок…
Прогресивні зрушення очевидні
Тут є все. Страуси, павичі, віслючки і вівці, а зовсім ще мале оленятко Мариця бігає за цесарками наввипередки з індійським півнем, вбраним у пір’я всіх кольорів веселки. Марицю сільські люди визволили цієї зими з капкана, принесли в «Буковинську Трою» майже бездиханну з покаліченими ніжками. Її виходили, а нині облаштовують окремий вольєр.
— Місяць тому випустили орла, — розповідає зоотехнік Світлана Майстрюк, що доглядає за всім цим диво-господарством, яке ще називається контактним зоопарком (його мешканців можна погодувати, погладити, сфотографувати, навіть зайти у вольєри). — Теж принесли добрі люди геть обмороженого, не дали загинути. Ми його вилікували. Є в нас і свій лелека, знайшли кілька років тому ледь живе пташеня на полі. Он на водонапірній башті в нього тепер родове гніздо… Облюбували територію комплексу дикі куріпки. Навіть зайці знають, що за огорожею кінноспортивного клубу для них порятунок, і тікають сюди від мисливських гонів. Усіх тут люблять, усім раді. Але найбільша гордість — коні.
— Так сталося, що молодшому синові судоми звели ногу, не міг ходити, — розповідає керівник цього незвичного комплексу Володимир Воронюк. — Ми довго возили дитину в Чернівці на всілякі лікувальні процедури. Якось лікар каже: хай хлопчик їздить верхи, це має допомогти. Іванко сів на коня, а через три місяці самостійно пішов.
На вдячність за сина фельдшер за фахом Володимир Іларійович вирішив організувати лікувальні сеанси верхової їзди діткам з церебральним паралічем. Спеціально для цього придбали кілька спортивних коней, навчених вершниками. І сталося диво. Кілька місяців поспіль через день сюди приїжджала з віддаленого буковинського села сім’я: батько привозив хворого на ДЦП сина. Дев’ятирічний Миколка міг пересуватися лише в інвалідному візку і не говорив виразно. Його висаджували на орловського рисака на ім’я Кордон. Поволі хлопчик почав добре сидіти в сідлі, а відтак зробив перші самостійні кроки, тримаючись за міцну батькову руку, і сказав перше в житті чітке слово — «кінь».
— Ми всі тут плакали з радощів. Звичайно, не кожен випадок закінчується так щасливо, — продовжує розповідь Володимир Воронюк. — Але прогресивні зрушення в лікуванні за допомогою їзди на конях очевидні. Вони дають нам надію. Бо коні не просто мають при їзді верхи оздоровчий біомеханічний вплив на людський організм. Є якась невимовна таємниця у спілкуванні з конем. Це благодатні хвилини, від яких стаєш міцнішим тілом і добрішим серцем…
На території комплексу будують великий лікувально-реабілітаційний центр на 80 місць. Основний його профіль — іпотерапія, якою зможуть скористатися діти з захворюваннями кісток і суглобів, а також з нервовими, психологічними проблемами.
Як у Парижі і Лондоні
Водночас кінноспортивний клуб живе своїм життям.
— У мене часто запитують: звідки така дивна назва? Зовсім не дивна, — каже Володимир Воронюк. — Наша Шипинська земля також легендарна, як уславлене давньогрецьке місто. В нас ще за австрійських часів знайдено унікальні археологічні пам’ятки доби енеоліту. До всього в мене троє синів. І тут земля моїх прадідів. А на цьому місці колись були великі колгоспні стайні. Пам’ятаю, скільки було хлоп’ячого щастя, коли нас саджали на коня! Бо коні — це… — пан Володимир на мить замислюється, — одне слово, хтось сказав, що коні — це найкращі люди. Це справді так.
Тут обрали найвидовищніший і найшляхетніший вид змагань — конкур і поставили за мету організувати його на Шипинській землі на найвищому рівні. Для цього запросили головним тренером кандидата в майстри спорту, досвідченого вершника Юрія Кондратенка. А ще — заклали особливе конкурне поле, єдине в Україні не з піску, а трав’яне, як годиться в найкращих дворах Парижа і Лондона (ці світові столиці вже два століття виборюють одна в одної титул батьківщини конкуру).
Поле, підготовлене за всіма світовими стандартами, засадили кульбабами, котрі, як з’ясувалося, міцно утримують ∂рунт. Його вперше випробували на цьогорічному кубку Bucovina Horse Tour, де змагалися юніори і дорослі, спортсмени-любителі й вершники національної категорії.
— Намагаюся брати участь в усіх змаганнях на Буковині, де у відкритій боротьбі спортсмени підвищують професійну майстерність, а кінноспортивні клуби країни зміцнюють дружні зв’язки, — зазначає керівник КСК «Посейдон», що в Дунаївцях на Хмельниччині, майстер спорту міжнародного класу з кінного спорту Олег Усенко. Він приїхав до «Буковинської Трої» з трьома своїми синами, також спортсменами-вершниками.