Підготовка працівників земних професій, які б забезпечили якнайшвидшу відбудову України і повернення її до нормального життя після війни, актуальна як ніколи. Це відображено і в державних замовленнях на підготовку фахівців в освітніх закладах, де пріоритет надано не менеджерам чи юристам, а фахівцям, які працюють на економічну міць держави. В аграрній галузі це агрономи й садівники, зоотехніки й ветеринари.

Побувавши в Мукачівському аграрному коледжі — відокремленому підрозділі Національного університету біоресурсів і природокористування  України, кореспондент «УК» поцікавився  в його директора Юрія САДВАРІ особливостями підготовки фахівців, котрі завтра відповідатимуть за продовольчу безпеку країни.

Від плуга до наукоємних виробництв

— Пане Юрію, від аграріїв залежить добробут українців. Понад сторічний досвід підготовки таких спеціалістів в очолюваному вами закладі дає підстави вважати коледж одним зі стовпів підготовки аграріїв у нашій країні. Що тут, на ваш погляд, найважливіше?

— Коли йшли до нас, зауважили давнього плуга, який встановлено перед головним корпусом? Ми його привезли за 100 кілометрів звідси і встановили не просто для атракції, а для наочного нагадування: в усі часи в основі добробуту нації був хліб, а ті, хто його вирощував, завжди були найпотрібніші і їх ніким не можна було замінити.

За великим рахунком, мало що змінилося. Нам так само потрібен хліб, відмінність лише в тому, що його вирощування перейшло в розряд високих технологій. Давати студентам ці знання, підкріплюючи практикою, прагнемо в коледжі.

— Як ваш заклад діє в умовах війни?

— Щоб не знижувати ефективності навчального процесу і студенти, як кажуть, не розслаблялися, ми дистанційні заняття поєднували із живими — в режимі офлайн. Адже є теми, які потребують наочного демонстрування явищ, процесів. Наприклад, ветеринар не засвоїть потрібних знань, якщо обмежиться суто таблицями замість того, щоб побачити всі маніпуляції на прикладах живої тварини. А ще ж треба і власними руками спробувати все зробити!

Останні кілька місяців повністю працюємо наживо. Студенти наповнили аудиторії, викладачі мають змогу краще доносити до них навчальний матеріал. 

— Щоб коридори гули, потрібно багато студентів. У вас так?

—  Воєнний стан у країні, звичайно, позначився і на нашому закладі, оскільки в гуртожитках ми приймали значну кількість внутрішньо переміщених осіб. Вони були під постійною увагою дирекції, психолог, який є у штаті закладу, надавав практичну допомогу.

Важливо, що навчальний процес не переривався ні на день. Ми навіть  збільшили набір студентів-першокурсників. Торік на денну і заочну форми навчання прийняли загалом 1111 хлопців і дівчат. Можу зробити висновок, що коледж стає дедалі привабливішим для молоді, як і спеціальності, що є в нас.

— Їх чимало, зокрема банківська справа, туризм і рекреація. Але провідне спрямування закладу аграрне. Тож чи відповідає ця назва суті?

— Почну з геодезиста й землевпорядника, бо ці фахівці чи не найпотрібніші в час, коли країна перейшла на вільний ринок землі. А засадничими, тобто від самого існування закладу, були й залишаються суто виробничі спеціальності: агрономи, садівники й виноградарі. Їх, а також фахівців з ветеринарної медицини, переробки сільгосппродукції, екологів готуємо і для Закарпаття, і для всіх інших регіонів. Навчаються не лише закарпатські дівчата й хлопці, а й хмельничани, буковинці, прикарпатці, навіть є студенти із Дніпропетровщини.

— Коротко охарактеризуйте підготовку фахівців-агрономів, адже це спеціальність широкого спектра застосування.

— Їх не можна готувати відірвано від основного ресурсу — землі. Тому студенти вже відтепер, з ранньої весни, готуються обробляти 110 гектарів землі, на яких потім і сіють, і збирають урожай, і проводять досліди. Великих зусиль коштувало виготовити акти про власність на цю землю, бо були нахабні спроби відібрати її в коледжу. Від них зрештою ми відбилися.

— Виробничий музей у коледжі — трохи незвично.

— Музей різних сортів зернових культур має полегшувати підготовку агрономів. Щороку з наших стін виходить їх понад три десятки — молодших спеціалістів і бакалаврів. А ще дипломи державного зразка отримують півтора десятка садівників і виноградарів. Цих фахівців у закладах передвищої освіти західних областей України не готують більш ніде. Їхню підготовку здійснюємо за спеціалізацією  «Організація і технологія ведення фермерського господарства». Це майже повна гарантія, що випускники не залишаться без роботи. Хто хоче йти далі й здобувати вищу освіту, тим відкрита дорога в Національний університет біоресурсів і природокористування України. Там на бюджеті продовжують навчання до двох десятків наших випускників.

— Розмовляємо про ті професії, які для людей дають хліб і до хліба. Що ще важливо в цьому контексті?

— Безумовно, матеріально-технічна база. До прикладу, щоб підготувати фахівця з ветеринарії, книжки і підручники — лише верхівка айсберга. Насамперед потрібно мати добре обладнані лабораторії. У нас на цій спеціальності їх аж чотири: із птахівництва, кролівництва, рибництва і свинарства. Не порушуючи букви закону про поведінку із тваринами, проводимо навчання на прикладах із живими організмами, а не на плакатах.

Звіряємо годинники із сусідами

— Як близькість кордонів із країнами Євросоюзу сприяє контактам з тамтешніми колегами?

— Ще сім — вісім років тому започаткували міжнародну співпрацю з коледжами сільськогосподарського напряму Угорщини й Німеччини щодо стажування. Невдовзі, у травні, студенти разом з викладачами поїдуть ознайомлюватися з досвідом в однопрофільному навчальному закладі австрійського міста Бургенланд. Там, як і в нас, готують агрономів і садівників. У нас підписано рамкову угоду з Кошицьким університетом ветеринарної медицини та фармації сусідньої Словаччини. Туди наприкінці місяця теж поїдуть два десятки студентів. Через обмеження на виїзд хлопців призовного віку їхатимуть, звичайно, лише дівчата. Тож звіряємо годинники з колегами з ЄС.

Замкнутися у своєму середовищі й не відчувати подиху часу, не вловлювати вітру змін означає зупинитися в розвитку. Тому розширюємо зв’язки між навчальними закладами і в своїй країні, й за кордоном. Звичайними явищами стали міжнародні і всеукраїнські науково-практичні конференції, що проходять на нашій базі. 

З очільника на держслужбі — в педагоги

— Ви стали директором коледжу, перейшовши із практичної роботи на державній службі.

— Так, це сталося сім із половиною років тому. Ректор НУБіП України Станіслав Ніколаєнко, з яким тісно співпрацювали ще в часи моєї роботи на посаді заступника голови Держкомітету ветеринарної медицини, запропонував очолити відокремлений структурний підрозділ — аграрний коледж у Мукачеві. У той час я був керівником Головного управління ветеринарної медицини в Закарпатській області. На зміну роботи погодився і робив усе що міг, аби виправдовувати довіру. Навіть щоб повністю відповідати своєму новому призначенню, здобув фах педагога в стінах НУБіП України.

За роки, що минули відтоді, на всі 100 відсотків змінено структуру навчального й виховного процесів, забезпечення матеріально-технічними засобами. Вклали в це майже 7 мільйонів спеціальних, тобто тих, що заробили самі, коштів. Вони пішли на нове обладнання лабораторій, ремонти приміщень: від одного комп’ютерного класу доросли до 17; поміняли понад 450 вікон, і це далеко не все. Тепер хочемо довести до європейського рівня всі гуртожитки.

— Які зміни в кадровому забезпеченні?

— Скажу лише про науку. Коли я прийшов у коледж, то тут був один кандидат наук, а нині їх 14, двоє докторів філософії. І навчання в аспірантурі відбувається на базі нашого закладу. Викладачі працюють напряму з науковцями НУБіП України. Понад два десятки разів наш заклад відвідували ректор, проректори, декани факультетів цього вишу. До того ж на базі нашого коледжу діє міжкафедральна лабораторія національного університету.

Двічі на базі коледжу відбувалися виїзні засідання підкомітету Верховної Ради, присвячені аналізу питань земельного устрою. Усе це — результат зусиль усього колективу, працівникам якого вдячний за старання.

— Цими днями відзначаєте 70-річчя. Вітаючи вас, хочеться почути про подальші плани.

— Вони завжди одні й ті самі: поліпшувати матеріальне забезпечення коледжу, підвищувати  рівень знань і вдосконалювати практичні навички студентів, насичувати їхнє дозвілля спортом і заходами для духовного розвитку. Лише тоді матимемо право залишатися серед провідних навчальних закладів західних областей нашої держави, знаними і в Україні, і в суміжних європейських країнах.

Василь БЕДЗІР
«Урядовий кур’єр»

ДОСЬЄ «УК»

Юрій САДВАРІ. Народився 4 квітня 1953 року в смт Чинадійово Мукачівського району Закарпатської області. 1972-го закінчив Мукачівський радгосп-технікум, 1988-го — Львівський зооветеринарний інститут. Працював ветеринарним фельдшером, головою правління колгоспу, заступником голови Мукачівської районної та Закарпатської обласної державних адміністрацій, начальником Головного управління ветеринарної медицини в Закарпатській області, заступником голови Державного комітету  ветеринарної медицини України. З 2015 року –– директор відокремленого підрозділу НУБіП України «Мукачівський аграрний коледж».

Заслужений працівник ветеринарної медицини України.