Директор Інституту кібернетики
ім. В.Глушкова НАН України, академік
Іван СЕРГІЄНКО

Ще академік Глушков, якого справедливо вважають засновником кібернетики в Україні, був переконаний: саме кібернетика дасть можливість удосконалити управління не тільки народним господарством, а й державою загалом. Сьогодення свідчить, що ця наука, яку не визнавали, справді здатна поставити на якісно новий рівень практично всі сфери нашого з вами життя. Як це відбувається в українських реаліях, «Урядовому кур’єру» розповідає директор Інституту кібернетики академік Іван Сергієнко.

— Іване Васильовичу, з одного боку, кібернетика може фантастику перетворити на реальність і українці у світі нібито не пасуть задніх, а з іншого — ми досі, приміром, послуговуємося програмним забезпеченням фірми «Майкрософт»...

— Не тільки! Просто «Майкрософт» виробництво свого програмного продукту налагодив у всьому світі — в Індії, Китаї, Росії, в тому числі і в Україні. З нашої Академії наук, до речі, теж людей відтягують, бо платять непогано. Хоча, скажімо, у нас в інституті програмне забезпечення десь на 80% — своє. А комп’ютерні технології — усі без винятку вітчизняні. Більше того, навіть американці цікавляться певними нашими розробками. На відповідному міжнародному рівні, скажімо, у нас математичні методи оптимізації, математичне моделювання, способи програмування складних систем на суперкомп’ютерах. А все тому, що ще з часів Союзу ми дуже велику увагу приділяємо підготовці молоді, та й розумних студентів не бракує.

— Є конкретні приклади?

— На базі КПІ цього літа проходила 6-та міжнародна олімпіада молодих програмістів. Найбільше — понад 60 команд — було з України. Росія виставила 27 команд, Польща — три і по одній — Білорусь, Угорщина та Грузія. За ними стоїть 65 вищих навчальних закладів з 37-ми міст. До речі, за шість років існування олімпіади кількість команд-учасниць перевищила 400, а кількість учасників — півтори тисячі. Тільки це робить олімпіаду унікальним студентським змаганням у галузі програмування. Наші команди виступили досить пристойно, тож головне, як на мене, аби молоді вчені, навчившись саме на теренах України, не виїжджали за її межі. І в цьому реально мусить бути зацікавлена держава.

— В Інституті кібернетики свого часу була створена цікава система електронного голосування, яка могла б зберегти країні чимало коштів під час майбутніх виборів. Яка її доля?

— Є таке діло. Вона — у номінації «Інформаційні технології» — навіть стала переможцем Всеукраїнського конкурсу «Винахід-2009». Це — серйозна розробка, яку можна впроваджувати хоч сьогодні. Перші особи держави про неї знають: на засіданні парламенту двічі порушувалося питання про її запровадження. Чому це гальмується? Ну, питання не до мене. А якщо б нашу систему електронного голосування запровадили, можна було б уникнути, приміром, подвійного голосування, що давно дістало українців. Ні купити чиїсь голоси, ні організувати автобусні каруселі вона не дасть можливості, бо дані про кожну людину будуть занесені в наш головний суперкомп’ютер СКІТ, а з ним «домовитися» неможливо. Якщо людина вже проголосувала у якомусь місці, в іншому система просто не впустить її в мережу. Звісно, на її запровадження потрібні певні кошти, приміром, хоча б на організацію пересувних мобільних бригад, які будуть їздити по віддалених селах, у містах може бути стаціонарне обладнання на виборчих дільницях, але всі затрати окупляться практично відразу, бо не треба оплачувати роботу армії людей, задіяних у підрахунку голосів. До речі, щось схоже у кількох штатах мають американці.

— Чи зрушила крига з фінансуванням модернізації СКІТа?

— Усе, як і раніше, на рівні обіцянок. Найактуальніші сьогодні — комп’ютерні технології й дослідження в області біології та медицини. Економіка будь-якої держави і її захисні інформаційні технології — поза всякою конкуренцією: якщо, умовно кажучи, суперкомп’ютер певної держави «не тягнутиме» розв’язання певних завдань, це може серйозно підірвати імідж цієї держави на міжнародному рівні. Наш СКІТ поки що із поставленими перед ним завданнями справляється, проте його ресурси давно вичерпалися. Попри кризу, на яку сьогодні кивають усі, кому не лінь, знайти потрібні для його оновлення 50—60 млн гривень можна — було б бажання.

Ми від імені Академії наук написали лист керівництву країни, проблему нагорі розуміють і гроші обіцяють виділити, але наступного року. Якщо ми їх отримаємо, це дасть змогу, модернізувавши СКІТ-3, потрапити в першу п’ятірку ТОП-50 найсильніших машин на пострадянському просторі. Зараз ми на 49-му, а були — на 3-4 позиції. До речі, в Росії кібернетики мають підтримку не тільки держави, а й великих бізнесменів. Наші поки не розуміють, що потужна сучасна ЕОМ вигідна і для них, хоча вирішити нашу фінансову проблему для них зовсім не складно.

— В яких галузях зараз проводять найбільш цікаві й важливі для країни розробки саме на електронно-обчислювальній системі СКІТ?

— Усе перерахувати не просто важко — неможливо. Скажімо, тісно співпрацюємо з росіянами, навіть створили спільний фонд фундаментальних досліджень. Одна з найцікавіших розробок, причому не тільки для України чи Росії, а й для всього світу — дослідження генома людини. Є проекти в сфері захисту інформації. Чи це важливо, запитайте у представників силових структур. Не менш важливі розробки систем управління, пов’язаних з космічними дослідженнями. А у вересні ми проводитимемо міжнародну школу з проблем розвитку комп’ютерних технологій. Триває вона зазвичай десь тиждень. Приїжджають учені не тільки з Росії чи країн пострадянського простору, а й американці — вони, до речі, п’ять років поспіль на конкурсній основі відбирають своїх студентів, які переймають наш досвід.

ДОСЬЄ «УК»

Іван СЕРГІЄНКО. Народився у серпні 1936 р. на Полтавщині. У 1954 р. закінчив школу, 1959 р. — мехмат КДУ ім. Т. Шевченка. Відтоді працює в Інституті кібернетики НАН України, зараз його директор. І.Сергієнко — президент Української федерації інформатики (УФІ), що є членом міжнародної організації CEPIS, голова Національного комітету України з інформатики, у 1998—2005 рр. очолював Консультативну раду з питань інформатизації при Верховній Раді України. Повний кавалер ордена «За заслуги».

Лариса УСЕНКО,
«Урядовий кур’єр»