В Україні останнім часом зростає кількість інвалідів. Це один з гірких наслідків подій на сході. Безумовно, і вони, і ті, хто й раніше мав інвалідність, потребують уваги і підтримки держави. Чи в змозі вона забезпечити належну допомогу в потрібному обсязі? Про це розмовляємо з директором Фонду соціального захисту інвалідів України Сергієм АРТЮХОМ.
УК: Сергію Олександровичу, воїни, які стали інвалідами внаслідок АТО, потребують протезування. Чи може держава профінансувати, а фонд забезпечити це?
— На жаль, бойові дії — це не тільки перемоги. Це й поранення та втрати. Держава не залишить на самоті із проблемами своїх воїнів. Кожному, хто потребує відповідної допомоги, держава гарантує отримання якісних послуг з протезування, техобслуговування виробів та реабілітації пацієнтів і фінансує цю справу. На сьогодні протези отримали 99 учасників АТО. Окремо передбачено 12 мільйонів гривень зі спеціального фонду на програму складного протезування.
УК: Нині багато тих, хто втратив кінцівки під час АТО, хочуть протезуватися за кордоном, мотивуючи тим, що в Європі вироби якісніші. Коли ж у нас вони будуть не гірші за європейські?
— Зауважу, що багато вітчизняних протезних виробів зовсім не гірші від закордонних, і роблять їх з комплектуючих світових виробників. Ми даємо відповідну гарантію на ці протези, наші фахівці завжди можуть їх скорегувати і для цього не потрібно їхати за кордон.
А щодо бажання протезуватися в Європі — тут, мабуть, спрацьовує стереотип, що закордонне краще, ніж наше. Та мало хто враховує: навіть якщо людину безкоштовно протезують у іншій країні, до цього треба додати зовсім не безплатну поїздку і не лише самого інваліда, а й людини, яка його супроводжує, а ще витрати на проживання та харчування. І якщо протез потребуватиме з часом певної корекції, знову доведеться збирати кошти і їхати до виробника. Чи кожній родині під силу такі витрати?
Ось приклад. Андрій Жупник втратив руку під час Революції гідності. Волонтери організували йому протезування у Відні, він отримав найсучасніший нанопротез «Мікель Анджело». Але через певний час внаслідок фізіологічних змін виникла потреба у додаткових технічних послугах. А це нові витрати. І лише завдяки фірмі ОТТОБОК, яка зголосилася безкоштовно доопрацювати пристрій в Україні, вдалося вирішити це питання. Але це поодинокий випадок.
УК: І протези — не єдине, чого потребують інваліди. Вочевидь, потрібно вирішувати й інші питання. Які з них останнім часом найболючіші?
— Прагнемо бути відкритими у всіх напрямах діяльності, всі питання, зокрема й фінансові, вирішувати прозоро, через тендерні закупівлі. Однак існує багато різних думок щодо їх проведення. Є й критика. Завжди дослухаюсь до конструктивних зауважень, але саме до конструктивних. На жаль, трапляється, що опонент, навіть не намагаючись розібратися у ситуації, вже сипле звинуваченнями. Тож щоб закрити це питання та забезпечити прозорість своєї діяльності, фонд ініціював створення постійної робочої групи, до складу якої увійшли волонтери, громадські активісти та інваліди, а також самі виробники — і державні, й приватні. Думаю, це дасть змогу знайти неупереджені відповіді на всі запитання.
Реалії сьогодення у межах Угоди про асоціацію також зобов’язують Мінсоцполітики і фонд активно вивчати та втілювати у життя здобутки європейців у секторі забезпечення соцзахисту та реабілітації людей з особливими потребами. Міністр Павло Розенко дав доручення максимально прискорити цей процес. Ми активно співпрацюємо з литовськими та німецькими колегами. Європейці готові ділитися з нами своїми напрацюваннями — найближчим часом очікуємо фахівців з Іспанії та Польщі. Але потрібно зберегти й вітчизняні досягнення.
УК: І не менш важливе питання — реабілітація і санаторно-курортне лікування інвалідів. Наскільки знаю, багато оздоровниць залишилось у Криму, отже доступу до них немає.
— Щодо кримських закладів це справді так. Однак хіба тільки в Криму вони розташовані? На материковій території України чимало прекрасних місць, у яких є оздоровниці для наших підопічних. Багато з них проводять перепрофілювання, беруть на себе додаткове навантаження замість кримських. Завдяки цьому багато проблем вдається долати. Однак, на жаль, не всі.
УК: Що маєте на увазі?
— Виникли проблеми щодо оздоровлення інвалідів, які мають захворювання чи травми хребта. До 2014 року до їхніх послуг були три санаторії України. Два з них — у Криму, один — на Донеччині, у Слов’янську, це санаторно-курортний комплекс реабілітаційний центр «Слов’янський курорт». Зрозуміло, до кримських нині доступу немає, а слов’янський з різних причин не зможе впоратися з напливом наших підопічних.
Торік тендер вдалося провести лише у другому півріччі, і санаторій «Слов’янський» отримав левову частку путівок. Та не всі спінальники хочуть їхати на схід. Так, лише за 6 місяців 2015 року вже повернуто 43 путівки до цього закладу, а це 17,2% суми договору. У 2014 році не заїхало 39 осіб, тож залишились не використаними майже 900 тисяч гривень бюджетних коштів.
На виклик оперативно відреагували інші санаторії. Так, «Куяльник» та «Південь-курорт-сервіс» на Одещині, «Арктика» в Запорізькій області та інші почали підлаштовувати свою інфраструктуру і послуги до потреб інвалідів-спінальників. Встановлювали пандуси, підйомники, придбали спеціальні меблі тощо. І результати моніторингових візитів показали, що ці санаторії можуть приймати інвалідів-спінальників. Це відобразилось на результатах тендеру: право приймати цих пацієнтів цього року вже отримали кілька санаторіїв, зокрема й «Слов’янський». Тим більше, що цінові пропозиції давали змогу розмістити замовлення у різних закладах. Можливість оздоровлюватися у цих санаторіях підкреслили навіть у своєму листі до Мінсоцполітики голова Асоціації інвалідів-спінальників України пан Марусевич. Але бажання певних сил політизувати це питання поставили під загрозу можливість інвалідів пройти курс реабілітації в цьому році.
УК: Чому?
— Я б сказав, що конфлікт виник на рівному місці: певна група осіб підняла галас, мовляв, жоден санаторій, окрім «Слов’янського», не відповідає потребам спінальників. Хоч насправді це не так. Звичайно, є певні зауваження до закладів, які перелаштовують інфраструктуру, але вади оперативно усувають. У 2014 році нам вдалося провести тендер і забезпечити людей путівками тільки у другому півріччі. Цього року ми зробили все своєчасно і навіть розширили географію. Але «прихильники» «Слов’янського» намагаються, використовуючи необ∂рунтовані звинувачення, поставити під сумнів результати тендеру.
Цікаво й те, що самі громадські організації інвалідів не мають нічого проти оздоровлення в інших закладах і вважають, що хтось просто намагається заробити собі політичні дивіденди на цьому питанні. Міністерство надало додатково 3 мільйони гривень на оздоровлення інвалідів-спінальників у цьому році. Також створено робочу групу з волонтерів, громадських активістів та інвалідів, тож питання неупередженості вирішуватимуть з урахуванням їхніх пропозицій.
Тож вважаю, що мотив скандалу штучний. Та сподіваюся, що здоровий глузд переможе, незрозумілі протестні хвилі вщухнуть і люди зможуть оздоровитися там, де їм зручно і комфортно.
Інна КОСЯНЧУК,
«Урядовий кур’єр»
ДОСЬЄ «УК»
Сергій АРТЮХ. Народився 2 січня 1960 р. в селі Високе на Сумщині. 1983 року закінчив Полтавський медичний стоматологічний інститут. 1999-го — Академію держуправління при Президентові України за спеціальністю «Державне управління». Магістр.
У соціальній сфері — з 1999 р. Із 8 травня 2014 року — директор Фонду соціального захисту інвалідів.
2003-го нагороджений Почесною грамотою Кабінету Міністрів. Заслужений працівник соціальної сфери.