Енерговитрати в Україні перевищують сучасні нормативи Євросоюзу мало не втричі. Причина в технічному стані будівель. Найефективніший вихід із ситуації — термомодернізувати будівлі на основі сучасних інженерних досягнень. Це поліпшить їхню якість, зміцнить експлуатаційну надійність, довговічність і покращить архітектурну виразність міських кварталів.
Унікальні проекти
Тому започаткована Євросоюзом програма «Угода мерів — демонстраційні проекти» розглядає сектор муніципальних економік як один із ключових. Програма розрахована на малі міста з населенням менш як 200 тисяч жителів. Адже саме тут зосереджені найбільш задавнені й занедбані проблеми житлового сектору і майже немає фінансового (і не тільки) ресурсу для їх подолання. Один із напрямів програми — «Термомодернізація будинків» — має допомогти малим містам наблизити ЖКГ до євростандартів.
Завершується перший етап нашого проекту з термомодернізації. Завдяки йому утеплено 15% житлофонду прикарпатського міста Долина, лікарню у Вознесенську на Миколаївщині, школи та дитсадочки у Славутичі, Конотопі, Жовкві, Жмеринці, Нововолинську.
Схоже, проектів з таким масштабом технічних заходів в Україні ще не було. Тож нині можемо виокремити чинники, які ускладнюють модернізацію (зокрема енергетичну) будівель в Україні та інших країнах «Східного партнерства». Ці чинники потрібно проаналізувати і так спростувати критичну кількість перешкод. Практика свідчить, що більшість проблем можна розв’язати на місцевому рівні.
Організаційні бар’єри
Перш ніж почати термомодернізацію багатоквартирного будинку, потрібно знати, хто відповідальна сторона власника, тобто хто розпоряджається кредитом (якщо йдеться про поворотні механізми фінансування термомодернізації). Це може бути міська рада чи ОСББ, компанія-управитель чи фізичні особи — власники квартир. Закон «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» частково дає відповіді на ці запитання. Але досі не зрозуміло, що робити з квартирами, в яких ніхто не живе, з приміщеннями, які належать органу місцевого самоврядування або приватному власникові, який має в будинку магазин, перукарню. Теоретично вони мають брати участь у фінансуванні термомодернізації будинку. Та чи є ця норма для них обов’язком, передбаченим українським законодавством?
Слід також розуміти, що у мешканців будинку різні мотиви участі в його утепленні. Один прагне естетично покращити будівлю, інший — менше витрачати коштів на житлово-комунальні послуги, комусь важливо підняти вартість нерухомості. А хтось банально мерзне у квартирі, й для нього утеплення — це питання комфорту. Тож планована термомодернізація кожної будівлі має враховувати всю сукупність мотивацій мешканців, інакше вона не відбудеться у повному обсязі.
Утеплення будинку ніколи не дорівнює підвищенню його енергоефективності. Відчинені вікна — не ознака комфорту проживання, а індикатор безглуздо витрачених коштів. Адже термомодернізація — це скорочення енерговтрат на утримання будинку, коли люди живуть у теплі та комфорті й платять усього 30—40% попередніх комунальних платежів. Тож у всіх державних та місцевих програмах співфінансування треба враховувати досягнуту економію, а виплати відсотків дольової участі в термомодернізації проводити лише після верифікації досягнутої реальної економії енергоресурсів. Інакше масове утеплення країни перетвориться на супердорогу фікцію, яка не матиме реального енергоефективного змісту.
Як унормувати балконний самобуд
Термомодернізація будівель передбачає не лише утеплення стін, заміну вікон та дверей, а й інші роботи. Про них часто забувають на етапі планування, що потім створює безліч проблем.
Нині, приміром, не визначено, хто має оплачувати перенесення навісних конструкцій — антен, кондиціонерів тощо. Адже споживач уже оплатив цю послугу. Проте інші співвласники не зобов’язані спільним коштом оплачувати встановлення чи перевстановлення приватних конструкцій. Або, скажімо, винесення газових труб. Для того, щоб одягнути стіни в теплий матеріал завтовшки 10 сантиметрів, їх необхідно від’єднати, перемістити вперед на товщину утеплення і знову підключити до газопостачання. Тож як змусити власника мереж — газопостачальну приватну компанію — виконати ці роботи, якщо закон її до цього не зобов’язує?
Окремий блок — вентиляційні мережі. У багатьох будинках їх немає. Тому в проекті реконструкції під час планування термомодернізації іх слід враховувати.
Клаптикове утеплення стін — ще одна група невирішених державою питань. Теоретично зрозуміло: самовільне переобладнання огороджувальних конструкцій слід ліквідувати коштом того, хто їх встановив. На практиці ж зобов’язати тих, хто самостійно утеплився, демонтувати часткове утеплення і профінансувати нове ще раз — завдання майже нездійсненне. Для цього має існувати хоча б нормативно-правова база.
Дуже схоже запитання упорядкування балконів. Кожен неутеплений балкон — це теплова діра в будівлі. Але більшість балконів люди самі переобладнали: засклили, обмурували, обшили пластиком, деревом, зазвичай ігноруючи енергоефективні методи. Здоровий глузд підказує, що весь балконний самобуд потрібно демонтувати (тоді чиїм коштом?), весь фасад утеплити рівномірним шаром утеплювача, і вже потім монтувати однакові конструкції на всіх балконах. Від цього залежить не тільки естетика будівлі, а й ефективність утеплення. Але чи існує юридична вимога, яка зобов’язує мешканців дотримуватись такого підходу? Відповідь: ні, а це одразу відсікає щонайменше 25% потенційного скорочення тепловтрат будинку.
Дані про будинок — таємниця за сімома замками
Існує багато типових недоглядів, яких припускаються проектанти під час підготовки і впровадження проектів. У підсумку — численні непорозуміння й істотне затягування робіт. Краще їх уникати ще на етапі вироблення концепції — потім важко змінювати заплановані заходи та індикатори ефективності.
Скажімо, на етапі підготовки проектів у міст часто нема достовірних даних про будинок, а це уповільнює або навіть унеможливлює розроблення якісної проектно-кошторисної документації, ускладнює виконання проекту, втягуючи його в бюрократичні процедури, зміну призначення бюджетних асигнувань.
Пріоритетним критерієм вибору об’єктів для термомодернізації має стати енергоефективність та співвідношення між потенційно отриманою економією та витраченими коштами. Натомість керівництво міст часто обирає для фінансування об’єкти старі, аварійні, занедбані, які потребують насамперед ремонту. Деякі пропоновані проекти надто великі й складні в управлінні. Доцільно розбивати їх на менші, мобільніші, з окремими джерелами фінансування.
Часто міста пропонують заходи, не прийнятні з економічної точки зору. Особливо щодо використання нині модної сонячної енергії.
Під час упровадження проектів слід окремо відзначити складнощі в організації тендерних закупівель. Не можна також забувати: що більша вартість проекту, то вищою стає сума співфінансування (за програмою «Угода мерів» вона не може бути менш ніж 20%). Тож містам варто об’єктивно оцінювати свої можливості.
Енергоаудит та техдокументацію мають виконувати незалежні експерти: місто потребує об’єктивних даних. Усі розуміють, що ключ до справжньої незалежності країни — у підвищенні її енергоефективності. Тому слід об’єднати зусилля центральних органів влади, міжнародних фінансових інституцій та органів місцевого самоврядування. Коли в цьому трикутнику кожен робитиме те, що повинен, — результат буде фантастичним.
МОВОЮ ЦИФР
♦ ЄС фінансує в Україні 12 «теплих» проектів на загальну суму понад 9,5 мільйона євро. Якщо додати 20% обов’язкового співфінансування з місцевих ресурсів, то загальна вартість коштів, спрямованих програмою «Угода мерів» тільки в кластер «Термомодернізація будинків», дорівнює 12 мільйонів євро.
♦ Програма ЄС «Угода мерів — демонстраційні проекти» спрямована на технічну та фінансову допомогу в реалізації дій зі сталого енергетичного розвитку міст-підписантів угоди з Вірменії, Грузії, Білорусі, Молдови та України. Сума безповоротної допомоги українським учасникам програми — понад 200 мільйонів гривень.
Ян Едвін ВААНДЕРС,
керівник команди підтримки програми ЄС «Угода мерів — демонстраційні проекти»,
спеціаліст з місцевого та муніципального розвитку,
для «Урядового кур’єра»