Проходячи центральною вулицею Сум, випадково зустрів сина-студента свого знайомого. Останній якось розповідав, що юнак знайшов непоганий підробіток: після занять роздає перехожим рекламу однієї із фірм, що спеціалізується на виготовленні вікон, балконних рам.
Розговорилися. Хлопець повідав про своє фінансове «хобі»: працює по дві-три години на день, у тому числі й у вихідні. Заробленого вистачає на дрібні кишенькові витрати — купити коханій дівчині букет квітів, сходити в кіно чи до театру, а інколи в кафе, на проїзд у маршрутці. Звісно, про оплату навчання не йдеться, та хоч якась гривнева незалежність.
Юнак розповів, що на їхньому четвертому курсі майже всі підробляють. Влаштовуються, хто де зуміє. Найчастіше роздають рекламну продукцію, листівки, розвозять кореспонденцію. Є вантажники, продавці, офіціанти в барах і кафе, репетитори… Якщо дає змогу фахова освіченість, заробляють як перекладачі, комп’ютерні програмісти. Коли ж там не вдалося влаштуватися, доглядають за хворими, маленькими дітьми. Як цілком правильно підсумував співрозмовник — було б бажання, а роботу знайти можна. Хоч при цьому не йдеться про зарплату на кілька тисяч гривень, але до тисячі за місяць заробити можна.
Мимоволі пригадав кінець 70-х минулого століття, коли разом з однокурсником по черзі сторожували в одному з київських дитячих садків (і не тільки ми). Важкувато було ніч провести на вахті, а потім відсидіти три чи й чотири пари лекцій. А опісля ще й до бібліотеки сходити — підготуватися до практичних занять чи колоквіуму. Однак грошова скрута мовчки робила свою справу. Щоправда, тоді варіантів підробітку було обмаль. Сторожування, розвантаження вугілля (в кращому випадку капусти чи якоїсь городини) на залізничному вокзалі, дрібні одноразові оплачувані доручення — оце, вважай, і весь вибір. Хоча, звичайно ж, ще були гонорари в газетах: до редакцій у пошуках замовлень матеріалів бігала переважна кількість студентів — майбутніх журналістів.
Таки не випадково кажуть, що від сесії до сесії живуть студенти весело. Але, переконаний, і в дні екзаменів та заліків більшість сьогоднішнього студентства не журиться. А якщо при цьому ще й у кишенях не вітер, а щось шелестливе, то й поготів. Як свідчать результати дослідження Державного інституту сімейної та молодіжної політики, нині підробляють до 80% студентів. До того ж, якщо ще кілька років тому пошуком роботи переймалися після третього або ж четвертого курсів, зараз приблизно кожен третій починає працювати вже з першого курсу.
Не треба бути глибоким аналітиком, щоб дійти єдино правильного висновку: молодь стає освіченішою, мудрішою, заздалегідь починає планувати своє життя, готуючись до непростих випробувань. Зрештою, навряд чи самолюбство не зачепить молодої людини, якщо її ровесники і зодягнені добре, і при комп’ютерах і мобільних телефонах, і мають змогу сходити відпочити на дискотеці чи в ресторані — й не лише за кошти тата-мами.
Хоча за таким привабливим фасадом низка проблемних питань. Насамперед із самим працевлаштуванням. З одного боку, у вишах не дуже вітають ситуації, коли той чи той студент замість того, щоб гризти граніт науки, десь пропадає на роботі або ж, у кращому разі, куняє на лекції після трудової вахти. Та й роботодавці не схильні давати поблажки студентам: хочеш заробити — працюй, а ні — йди і навчайся.
Зрештою, ця дилема з величезною бородою. Вона була, є зараз і, вочевидь, буде ще не рік і не два. Однак із подібних ситуацій завжди можна знайти прийнятний вихід. Який саме? Тут — розмай варіантів. Треба тільки обрати такий, який би задовольнив і роботодавця, і викладача, і самого студента. Він неодмінно існує, важливо лише знайти вчасно і безпомильно.