Якщо справді закоханий у свою справу, то жодні обставини, навіть обстріли чи інші ворожі бойові дії не стануть на заваді. У цьому переконує приклад родини переселенців з Луганська, з якою недавно довелося познайомитися. Анастасія Конюша, яка нині живе в селі Бобриця на Канівщині, взявши на озброєння досвід кількох поколінь власної родини бджолярів, успішно втілила заокеанську технологію обробки меду. Зі звичного для всіх українців продукту мед стараннями пасічників перетворюється на ніжний духмяний крем, який набуває нових смакових відтінків.

Нова якість відомого продукту

Вона й з чоловіком (також пасічником) познайомилася на пасіці в Луганську під час навчання.

— Ми щонайменше четверте покоління бджолярів. Справа батьків і дідів нам сподобалася, і ми вирішили її продовжити та розвинути. Щоправда, переїхавши зі сходу, втратили знайомства і клієнтів, які купували мед. Перевезли з Луганщини 30 вуликів.

На нинішню зимівлю бджолярі підготували вже 200 вуликів. Нині Конюші намагаються розвивати справу, меду поки що качають небагато, щоб наростити пасіку до тисячі бджолосімей. Усе це, пояснює Анастасія, для того, щоб виготовляти крем-мед не з купованого продукту, а із власного, й так бути впевненими в якості.

— Щоб підтвердити якість нашого меду, завжди перевіряємо його у столичному Інституті бджільництва імені П.І. Прокоповича, виготовляємо сертифікати. Тамтешні фахівці дивуються: вже, кажуть, кілька років не бачили меду з настільки низьким рівнем вологості. Багато бджолярів намагаються якнайшвидше викачувати мед і отримати новий. Ми ж витримуємо мед у вуликах, бджоли обвітрюють його, й вологість знижується. Тоді мед якісніший і краще зберігається. Якщо ж у цьому продукті більше вологи, він може навіть закиснути — поспішають швидко здати оптом.

Якось Анастасія побачила в інтернеті рецепти виготовлення крем-меду й дізналася, що він уже давно популярний у Західній Європі. Вирішила й собі спробувати. Порадившись із батьками, стали шукати способів придбати професійне устаткування для цього — кремувальну установку. Нині вже розробили 10 смаків крем-меду, додавши до нього натуральні інгредієнти. Серед найпопулярніших — шоколад-фундук, кокос-мигдаль, лимон-імбир, полуниця-ваніль, обліпиха.

Сам процес перетворення меду на крем, на перший погляд, нескладний, певною мірою автоматизований, займає кілька днів — залежно від меду. Потім триває змішування інгредієнтів та розливання в тару (для цього придбали відповідне обладнання). За цей час вдається обробити близько 50 кілограмів меду.

Перші дегустатори та споживачі продукції — найрідніші люди. Який із десяти створених смаків найбільш вдалий, підказує й попит на ярмарках — є такі, що відразу подобаються, їх розбирають. Також пропонують купувати крем-мед у соцмережі й на власному сайті. Уже є відгуки з-за кордону, що справді приємно.

Багато ідей народжується у спілкуванні зі споживачами. У планах — створити магазин у Києві, вже постачають продукцію в деякі столичні кафе. Є багато планів щодо будівництва цеху з виготовлення крем-меду. Однак власними силами втілити це занадто складно, тому сподіваються на гранти.

Полонили пахощі акації

Після школи Анастасія рік провчилася у виші в Луганську — хотіла стати фахівцем з міжнародних економічних відносин. Але війна перекреслила всі плани. Першим місцем проживання після виїзду з Луганська став Київ. Потім родина перебралася до Полтави — тут живуть родичі, й саме туди батьки забрали пасіку. На Полтавщині в молодого подружжя народилася дитина. А на Канівщину, розповідає, переїхали, дізнавшись, який це мальовничий край, які тут духмяні акації.

З медоносами на Луганщині, розповідає Анастасія, було простіше — навіть якщо в одному місці стояла пасіка, тричі збирали мед. На Канівщині вулики потрібно перевозити. Акація дає мед не завжди в достатній кількості — це дуже мінливий медонос, заважає несприятлива погода, зокрема весняні заморозки. Липа також примхлива, але торік, приміром, дала добрий результат. Родина возить пасіку в чисті місця, де немає промислових об’єктів, інших видів забруднення. Дуже цьому сприяють канівські заповідники. А на соняшник бджіл возили у Кагарлицький район на Київщину.

Одна з проблем, на яку нарікають бджолярі, — мор бджіл від отрутохімікатів, якими обробляють навколишні поля. Свіжий приклад — у бджоляра, який торік вивіз бджіл і розташував біля пасіки родини Конюш, багато комах потруїлося. Поки що виправити це можна одним способом: зустрічатися з агрономами кожного господарства, неподалік якого ставлять вулики, й просити попередити про можливі обробки угідь. А загалом у цій сфері потрібен чіткий порядок, адже через недогляд чи байдужість аграріїв бджолярі дедалі частіше зазнають величезних збитків.

Працелюбні комахи вдячні за турботу

— Девіз нашої родинної фірми, — розповідає Анастасія, — «Тримаємо якість поколінь». Так робили й наші діди і прадіди — вони не поспішали збирати щонайбільше меду на шкоду бджолам, а завжди вміли знаходити потрібний баланс. Адже для справжнього пасічника на першому місці — здоров’я бджолиної родини. Казали: «Будуть бджоли, буде й мед». Маленькі працелюбні комахи завжди відчувають турботу про себе, мабуть, тому й зимують у нас без ускладнень. Згадую, як дід повторював, що справжнього бджоляра видно по зимівлі. Батьки завжди, приходячи на пасіку, зізнаються, що відчувають тут щось більше, ніж просто злагоджену роботу бджіл. Комахи дають людям відчути спокій у душі, врівноваженість та впевненість. А ці якості у сучасному суспільстві на вагу золота. Переконалася, що робота із бджолами дисциплінує, прищеплює цілеспрямованість, сприяє сімейному затишку, змушує дбайливо ставитися до людей і довкілля.

ПОРАДА ВІД АНАСТАСІЇ КОНЮШІ

Як вибрати якісний акацієвий мед

Секретів багато, ось один із них: перевіряючи акацієвий мед, слід звернути увагу на пінку, яка утворюється під час наливання, вологість та консистенцію — мед має накручуватися на ложку, а не відразу стікати.