Навіть в об’ємних дослідженнях, присвячених прориву оборони гітлерівців на Дніпрі, цій невдалій повітрянодесантній операції зазвичай відводиться лише кілька абзаців. Мовляв, у ніч на 24 вересня 1943 року в районі Букринського плацдарму висаджено десант, який із поставленими завданнями у повному обсязі не впорався, хоч «особовий склад виявив героїзм, мужність і стійкість». Отож багатьом видається, що йдеться про малозначимий епізод. Тим часом навіть у енциклопедичних виданнях радянських часів Дніпровську повітрянодесантну операцію називають однією з найбільших в історії десантних військ у Великій Вітчизняній війні.
«Запізнення смерті подібне»
Письменник-фронтовик Костянтин Симонов недаремно стверджував, що на фронті навіть кілька хвилин інколи ділять людей на живих і мертвих. Повною мірою це стосується десантної операції, що мала відкрити радянським військам пряму дорогу до Києва і давала змогу визволити його задовго до чергових роковин Жовтневої революції.
Отже, ще 9 вересня затвердили план, згідно з яким при форсуванні Дніпра передбачалось використати крилату піхоту. Для цього у розпорядження командуючого Воронезьким фронтом Ватутіна передавались три гвардійські повітрянодесантні бригади.
За задумом Верховного командування, на момент виходу радянських військ до Дніпра у німецькому тилу висаджувався 10-тисячний десант з 24 гарматами, 180 мінометами, сотнями протитанкових рушниць та 540 кулеметами. Мета цієї потужної військової сили — не допустити підходу німецьких військ до району форсування річки і тим самим забезпечити швидку переправу військ Воронезького фронту на правий берег та їх успішне просування в напрямку Києва.
Висадку десанту спочатку запланували у ніч на 22 вересня — саме у час, коли в районі Букрина передові загони 3-ї танкової армії генерала Рибалка почали переправлятись через Дніпро. Більше того, як засвідчують трофейні документи, 22 і 23 вересня гітлерівці не мали тут потужної оборони, здатної протистояти удару. Великою мірою завдяки цьому на ранок 24 вересня радянським військам вдалось розширити протяжність Букринського плацдарму на правому березі Дніпра до 20 км.
Елітні війська —в жертву…
Та насправді, як засвідчують фундаментальні видання «Україна в полум’ї війни 1941—1945 років» та не менш солідне російське дослідження «Битва за Днепр. 1943 г.», висадка десанту розпочалась у ніч на 25 вересня, коли потреба у цій військовій операції вже відпала. Більше того, у район Букринського плацдарму ворог уже перекинув три піхотні і моторизовані дивізії, а ще три були на підході.
Отож не дивно, що транспортні літаки, які мали викидати десант на висоті 600 м над малолюдними територіями, зустрів щільний зенітний вогонь. Тож десантування здійснювали на висоті 2000 метрів. Це не лише призвело до збільшення щонайменше втричі розміру ділянок, на які приземлялись парашутисти та скинуті для них вантажі. Найгірше, що білі парашути добре проглядались навіть у нічному небі, освітленому ракетами і загравою від пожеж. Як згодом засвідчили дивом уцілілі десантники, їх розстрілювали ще у повітрі, а чимало з тих, хто пригасив купол парашута, щоб пришвидшити спуск, розбивались об невидиму в темряві землю.
Більше того, частину десантників скинули прямо у Дніпро, де навіть фізично підготовлені бійці тонули під вагою амуніції. Близько двох сотень парашутистів віднесло в розташування своїх військ, де їх у темряві сприйняли за ворожий десант та відповідно почали знищувати.
…сотні тисяч солдатів — на смерть
Фатальне запізнення із проведенням масштабної операції її організатори спробували надолужити за рахунок самих десантників. Отож постановку бойових завдань розпочали за півтори години (!) до вильоту, а посадка в літаки, яких було менше, ніж планувалось, та суттєво іншої вантажопідйомності, перетворилась у бедлам.
Вже після приземлення на ворожій території виявилось, що рації і акумулятори до них — у різних груп парашутистів, а навіть діючі радіопередавачі не давали змоги зв’язатися з «великою землею» через брак потрібних для цього радіоданих.
Розрізнені десантники вже без врахування приналежності до різних підрозділів почали об’єднуватись у загони, більшість з яких загинули у нерівних сутичках з ворогом. Лише деяким щасливчикам вдалося прорватись через лінію фронту до своїх або відійти у канівські ліси та розгорнути диверсійну боротьбу з гітлерівцями.
Однак красномовним визнанням мужності крилатої гвардії служить таке попередження для вояків 8-ї німецької армії: «Навіть неодноразово поранені десантники не здаються в полон, а підривають себе гранатою».
На відміну від солдатів безпосередні винуватці провалу операції відкупились чужою кров’ю. Справа обмежилась директивою Сталіна, в якій, на відміну від повоєнних «досліджень», усе названо своїми іменами: «Воздушный десант провалился, вызвав массовые ненужные жертвы. Произошло это не только по вине тов. Скрипко (заступника командуючого авіацією дальньої дії. — В. Ш.), но и по вине тов. Юрьева (псевдонім Жукова. — В. Ш.)».
Та найстрашніше, що розплатою за провальний десант стали не лише життя кількох тисяч його безпосередніх учасників, а майже півмільйона солдатів, у тому числі наспіх мобілізованих і часто навіть не обмундированих українців, яким довелось буквально прогризати добре організовану ворожу оборону.
Ми в Google+