Режисер та скульптор
Микола СИРОТЕНКО
Він мріє створити музей світлин-алюзій, на яких відвідувачі впізнавали б у шедеврах Природи витвори і героїв творів відомих письменників та художників.
— Миколо Павловичу, як ви зацікавилися нерукотворними образами?
— Мені пощастило дружити з однокласником Михайла Булгакова Павлом Сергійовичем: вони навчалися в Першій Київській гімназії імені Олександра І. Цього чоловіка на 33 роки заслали на лісоповали, де він рятувався тим, що шукав на деревах алюзії на відомі сюжети з Біблії. Сфотографувати їх не мав змоги, але щоразу бачив ці образи в уяві.
А в 1966 році легендарний письменник Костянтин Паустовський показав мені образ на дереві в Києві: півобличчя було закрите немов театральною завісою. Тоді й зацікавився цим видом мистецтва, об’їхавши потому багато лісів та парків по всій Євразії. Образи, створені не митцем, а Богом, знаходив, бувало, несподівано, миттєво, а інколи шукати доводилось годинами, днями.
— Коли взяли в руки фотоапарат уперше?
— Фотографую з четвертого класу: навчався азам у гуртку Палацу піонерів. Потім працював фотокореспондентом в одному з журналів. А 1969 року пощастило вступити до Київського театрального інституту на кінорежисуру — було 15 абітурієнтів на одне місце. Але за порадами професорів перейшов на театральний факультет. І не шкодую про це. Тоді курс набирав Іван Чабаненко, колишній міністр культури. Він унікально, цікаво читав нам історію світового театру. А відомий вчений Дмитро Горбачов викладав історію образотворчого мистецтва. Навчання я поєднував із фотомистецтвом.
— Згадайте знайдені цікавинки…
— З цих витворів природи (в кожному є очі, які мислять, страждають) постали таємничі мавки, лісовики, водяники та всяка чортівня. Пишаюся відшуканим Перелесником Лесі Українки. А ще в моїй колекції 12 апостолів, образи Леонардо да Вінчі, Едварда Мунка, історичних і сучасних знаменитостей.
— Як фотографуєте ці дива?
— Навіть спалахом не користуюся, аби не зіпсувати рельєфи, лише роблю яскравішими фарби. Впевнений: дерева-митці мають генетичну пам’ять. Лики сосни закладені ще в зернинці, дуба — в жолуді. Але й через 45 років осмислити філософію природи не наважуюся. Кожен образ треба вміти почути.
— Як реагували на ці явища відвідувачі ваших виставок?
— Деякі по кілька хвилин вдивлялися в образи, знову поверталися до них. У книзі відгуків одна жінка написала: «Я дружина дипломата, об’їхала багато країн. Але такого мистецтва ніде не зустрічала».
— Куди ваша наступна подорож?
— Торік обійшов пішки майже всю Сумську область. Там прекрасні соснові ліси. Збираюсь побувати і в Чорнобильській зоні. У мене вже понад 3000 унікальних світлин із півсвіту! Гадаю, вже настав час для популяризації нерукотворного мистецтва, яке межує з наукою і релігією.
Володимир БОНДАРЕНКО,
Антон ДИГАЛО
для «Урядового
кур’єра»