ЗДОРОВ’Я

На ентузіазмі лікарів та фельдшерів Львівщини тримається сільська медицина

Колеги-лікарі з престижної міської поліклініки ніяк не могли збагнути вчинку Олени Сергіївни: коли інші дипломовані спеціалісти правдами й неправдами намагаються влаштуватися у Львові, вона, досвідчений і авторитетний терапевт, несподівано вирішила перейти з обласного центру на роботу в… сільську амбулаторію. Їхати в село, де приміщення амбулаторії ледь тримається купи, без елементарних побутових вигод? І задля чого їй, лікареві такої кваліфікації, працювати в умовах ненормованого робочого дня, намотувати кілометри сільським бездоріжжям, витрачати час на дорогу до села, а потім додому, трясучись у переповнених маршрутках?

— А хіба селу кваліфікований лікар не потрібен? — відповідала запитанням на подібні аргументи колег Олена Сергіївна.     

Амбулаторія  на три поверхи

Хоч було непросто, але жодного разу не пошкодувала, що поміняла міську поліклініку на сільську амбулаторію.

— Тепер усе по-іншому, — каже господиня просторого світлого кабінету. — Такого не мала навіть у Львові у поліклініці, що в самому центрі міста. З торішньої осені, коли в районі новобудов завершили будівництво просторої триповерхової амбулаторії, окремі кабінети має кожен лікар — головний та сімейний, терапевт, педіатр, працює стоматологічний кабінет. Його, кажуть, не завадило б розширити — стільки пацієнтів. А такий гінекологічний кабінет, як у сільській амбулаторії, не в кожній міській поліклініці є — займає ціле крило з трьох кімнат, санвузла, душової. Уже звикли, що у кранах — постійно холодна й гаряча вода. Тож місцевим жителям уже не треба їхати до райцентру, в Пустомити, до якого хоч недалеко, але дуже незручно діставатися, чи у приватні кабінети до Львова: досвідчений лікар-гінеколог приймає пацієнтів раз на тиждень в амбулаторії.

У зручному режимі обслуговують вагітних — тепер майбутні мами не лише консультуються у досвідченого лікаря, на місці працює також лабораторія. А до фізкабінету чи кабінету щеплень і дня без черг не буває.  Не пустують ліжка й у денному стаціонарі.      

— Якщо від лікування у клініці хворі зазвичай відмовляються, то охочих поправити здоров’я у денному стаціонарі не бракує, — продовжує Олена Сергіївна, — бо пацієнт і потрібне лікування отримує, і водночас від дому ненадовго відлучається. А психологічний стан не менше, ніж процедури та пігулки, сприяє швидшому одужанню. У такий спосіб намагаємося навчити людей дбати про своє здоров’я, адже до лікаря більшість звертається, коли вже припече. 

— Що роблять лікарі з амбулаторії Давидова, аби змінити ставлення селян до свого здоров’я? — цікавлюся у сімейного лікаря.

  — Непросто, звісно, побороти в них безвідповідальне ставлення до власного здоров’я, а для цього, — ділиться лікар з 38-річним стажем Олена  Решетник, — застосовуємо подворові обходи, пропагуємо  здоровий спосіб життя. Задля об’єктивності варто сказати, що  сільське населення фізично здоровіше за міське насамперед завдяки фізичній активності та споживанню продуктів з власного саду й городу. Тож жителі села менше хворіють на серцево-судинні недуги, захворювання органів травлення, опорно-рухового апарату. Тішить, що до порад лікарів дослухаються молоді родини, стають прихильниками здорового способу життя, дбають про власне та здоров’я своїх дітей. Тому частіше заглядають до багатої природної аптеки, аніж до фармацевтів — і здоровішими почуваються, і скромні сімейні бюджети не спустошують. 

У найвіддаленіше село стареньким автомобілем не дістанешся. Фото Володимира ЗАЇКИ

Замість пігулок — трави

А по поради їм їхати не треба — кращого консультанта, аніж сімейний лікар Олена Решетник, годі й шукати: на травах змалечку знається, бабусині секрети узгодила з власними медичними знаннями та  багаторічною практикою. Пацієнтам, окрім ефективних препаратів, порекомендує спробувати трави.

Жителям Давидова і села Черепина, як і тутешнім медпрацівникам, можуть позаздрити жителі більшості сіл області, бо, крім сучасної амбулаторії, мають власну «швидку допомогу» — обслуговують сусідні  Милятичі, Гончари, Старе Село. Добре, кажуть лікарі, що на ходу ще одне авто — старі, але надійні “Жигулі”, тож на виклики — а село Давидів розтягнулось майже на 10 км, а ще Черепин за 7 км — пішки не ходять.

Хоч, звичайно, як і інші заклади сільської медицини, мають безліч проблем, передовсім фінансового характеру. Сімейний лікар, приміром, обслуговує 6 тисяч жителів, а, відповідно до нормативів, мав би не більше півтори тисячі.

Втім, сільський центр здоров’я, споруджувати який почали у 2007 році, мав шанси стати ще одним довгобудом, якби не акумулювали кошти з різних джерел та не підтримав фінансово місцевий спонсор. Нещодавно святкували новосілля в амбулаторії гірського села Верхня Яблунька Турківського району.

КОМПЕТЕНТНО

Орест СЕРЕДА, 
перший заступник начальника ГУ
охорони здоров’я Львівської ОДА:

 — Попри непросту економічну ситуацію, щороку вдається реконструювати або відремонтувати, належно оснастити та створити комфортні умови у 10 амбулаторіях. Водночас до процесу оновлення активніше мали б долучатися місцеві громади. Чому, приміром, селяни власним коштом і храм, і помешкання для священика споруджують та утримують, а проблемами ФАПу чи амбулаторії не переймаються, мовляв, це справа держави. Не обходить і те, що в лікаря мізерна зарплата, натомість велика відповідальність і ненормований робочий день. Була б зарплатня, як, приміром у польських сільських лікарів — 6 тисяч євро, то й у наших селах не бракувало б висококваліфікованих фахівців!

ДОВІДКА «УК»

На Львівщині функціонує 1010 ФАПів, 193 сільські  амбулаторії, на засадах сімейної медицини в області працює 265 лікарських амбулаторій, у сільській місцевості — 158. Здоров’ям понад 1,5 мільйона сільських жителів опікується 3788 лікарів та 9962 молодші спеціалісти. Забезпеченість лікарями на 10 тисяч населення в області становить 46,2%, у сільських адмінрайонах — 26,2%, молодшими спеціалістами відповідно  95,5% та 68,9%.  Якщо 15 років тому гострою була проблема кадрів у сільських районах, то тепер навіть у віддалених гірських селах Турківського району є лише 4 (!) вакантні лікарські посади.

Поліпшується й матеріальна база закладів сільської медицини. Торік за обласною програмою розвитку первинної медико-санітарної допомоги придбано 21 комплект медичного обладнання для лікарських амбулаторій на суму понад 2,1 мільйона гривень.

Натомість не так оперативно вдається оновлювати машинний парк невідкладної допомоги — за два попередні роки райони області отримали 60 автомобілів, а з тих 490, що «на ходу», заміни потребує 60% техніки. А як задощить, засніжить, то у найвіддаленіше село не те що  стареньким  автомобілем — танком не дістанешся! 

Тут уже про оперативність (у місті — 10 хвилин, у сільській місцевості — 20)  не йдеться… Є райони, де невідкладні допомоги «прописані» не лише при центральних районних лікарнях, а й у віддалених населених пунктах. Приміром, жителів Сколівського району обслуговує 6 бригад швидкої допомоги: окрім райцентру, на виклики чекають  карети у  Верхньому Синьовидному, Оряві та Славську.  Звідси швидка у гірські села доїде швидше, аніж із райцентру.

 Складна, як і в Україні загалом, проблема забезпечення житлом працівників сільської медицини. Загалом в області житла потребує 580 медпрацівників, з яких 80 — молоді фахівці.