До 24 лютого у 6-тисячній Привільненській територіальній громаді на Рівненщині мали наполеонівські плани. Нині, зізнається досвідчений голова громади Юрій Момотюк, вони значно скромніші. Однак громада працює, як злагоджений механізм, гідно долаючи воєнні виклики. До речі, від початку війни тут прихистили пів тисячі людей із гарячих точок. 200 з них залишаються зимувати в гостинних родинах привільненців.

Саме так розпочав нашу розмову Юрій Момотюк. Річ у тім, що тут давно задумали створити індустріальний парк (ми розповідали про це в матеріалі «Один плюс один дорівнює… три» від 3.06.2020 року). Це ділянка 43 гектари поблизу міжнародного транспортного коридору Київ — Чоп, який ділить громаду навпіл та перетинається з іншим  перспективним напрямком — трасою Доманове — Тереблече. Поряд електропідстанція, вода з підземних джерел. Тож іще 2020-го тут завбачливо інвестували пів мільйона у проєктно-кошторисну документацію та топографію.

«Звісно, це були чималі кошти, але вони, за нашим задумом, мали працювати на майбутній економічний розвиток. Ділянку можна було віддати в оренду, приміром, під кукурудзу й отримати на той час 50 тисяч гривень за рік.

«Запрошуємо до індустріального парку!»

А можна було перепрофілювати у промислову, щоб розмістити там нешкідливі виробництва. Що ми й зробили, бо розуміли, що в перспективі це дасть нам значно більше. За попередніми підрахунками, до 2027-го тут мало з’явитися щонайменше 3 тисячі робочих місць. А це і податки, й ресурси на розвиток громади.

Звідки, питаєте, брали кошти на підготовку парку під інвесторів? Насамперед з акцизу на пальне  отримували щонайменше 8 мільйонів за рік, адже у громаді кілька автозаправних станцій», — пояснив голова.

Війна, звісно, призупинила або кардинально змінила плани інвесторів. Але не всіх. Саме захід України став місцем концентрації релокованого з гарячих точок бізнесу, тож інвестори активно цікавляться територією парку, де вже є відповідні комунікації. У громаді ж радіють, що обрали правильні пріоритети. 

Та з початком війни акциз на пальне поповнює вже не місцеві, а державний бюджет. У Привільненській громаді добре розуміють таку необхідність. Кажуть, уже відчули цю фінансову прогалину, хоч весь бізнес, який тут працює, податки сплачує сповна.  

«Таких громад, як наша, де акциз на пальне — джерело виживання, третина в Україні. Позитивна новина для нас у тому, що в держбюджеті-2023, ухваленому в першому читанні, передбачено повернення акцизу на пальне до місцевих скарбниць. Це той крок, який на пропозицію Асоціації міст України зробили уряд і парламент назустріч громадам у цей буремний час. Сподіваюся, норму не переглянуть і в остаточному варіанті головного фінансового документа держави», — каже Юрій Момотюк.

Громада просить пришвидшити розгляд ухваленого за основу закону №7636, який відновлює систему оформлення права оренди земельних ділянок сільгосппризначення, чинну до війни. Це актуально для розвитку індустріальних парків. Битви на полі бою виграють армії, а війну, за великим рахунком, — економіка.

Час оперативних рішень

Привільненську та інші громади підтримує Асоціація міст України. Це дієвий комунікативний місток між місцевим самоврядуванням та офіційним Києвом. Чи ж чують голос громад нині, коли в розпалі бюджетний процес-2023? «Звісно, що так, — стверджує фінансовий консультант Рівненського територіального відділення Асоціації міст України Людмила Кушнер. — До громад уже доведено основні мікро- і макропоказники, на основі яких сформовано проєкт державного бюджету і які впливатимуть на  їхні кошториси. Місцеве самоврядування усвідомлює, що це будуть бюджети воєнного часу, й тут не до великих планів, насамперед маємо перемогти і вижити. Однак приємно, що в Кабінеті Міністрів, Міністерстві розвитку громад та територій не лише слухають, а й чують голоси з місць».

Зокрема, в місцевих бюджетах-2023, як і 2022 року, залишається 64% ПДФО, а це істотні надходження. За сприяння Асоціації міст України обстояли й ПДФО із грошового забезпечення військовослужбовців. Цей грошовий ресурс 54,5 мільярда гривень критично важливий для багатьох громад, на території яких розташовано військові частини, каже виконавчий директор АМУ Олександр Слобожан. 

Та й самі громади спрямовують значні кошти на підтримку Збройних сил України. «Головне — не залишити війну в спадок нашим дітям», — мудро каже голова Малолюбашанської територіальної громади Світлана Ковальчук.

Із нею солідарні голови Козинської та Клеванської громад. І Юрій Момотюк із Привільного. До речі, тут діє потужне добровільне формування територіальної громади, яке налічує 60 бійців. Службу знають, кажуть: не те що ворожа куля — зайва муха на їхню територію не прилетить.  

Попри обмежений ресурс, у держбюджеті-2023 понад 26 мільярдів передбачено на відбудову інфраструктури громад, які постраждали внаслідок війни (на щастя, це не стосується Рівненщини). Ще 5,5 мільярда — субвенція місцевим бюджетам для розв’язання медичних, соціальних і житлових проблем військових, ветеранів, учасників бойових дій.

Посилено резервний фонд держбюджету, буде підсилено ці фонди в місцевих кошторисах. Під час війни це цілком виправдане рішення, кажуть в АМУ.

На Рівненщині дякують офіційному Києву за розуміння, але водночас просять спростити певні речі. Зокрема процедуру взаємодопомоги між громадами, яка, вважають, занадто заорганізована. Доки отримаєш дозвіл Мінфіну, передбачений постановою Кабміну №1083 від 27 вересня, вже й допомога не потрібна. Війна — час надоперативних рішень.

Щиро сподіваються, що їх почують, і у віддаленій Вирівській громаді Сарненського району. Ідеться про можливість використати залишки освітньої субвенції до завершення бюджетного року. Зокрема на придбання шкільного автобуса, який тут, у густонаселеній сільській громаді, справді життєво необхідний. І вже офіційно звернулися до уряду щодо таких змін у постанові №590.

Громади області хочуть, щоб перед другим читанням держбюджету врахували їхню думку і про розрахунок дотацій та субвенцій спиратися на показники виконання місцевих бюджетів не за пів року, а вже за дев’ять місяців. Так, кажуть, буде і чесно, й справедливо.

І обігріють, і нагодують 

Важливий виклик для громад — прихисток та соціалізація тих, кого війна вигнала з рідних домівок. Скажімо, у Привільненській громаді прихистили пів тисячі осіб  з Донеччини, Харківщини, Миколаївщини, Київщини, Чернігівщини, Херсонщини. Усі вони жили в родинах — соціальних об’єктів навіть не залучали. Ось така вона, емпатія по-рівненськи, по-українськи!

«Майже 200 людей залишаються в нас зимувати. Тому на сесії ми передбачили 61 тисячу гривень на закупівлю дров для внутрішньо переміщених осіб. Кошти вони вже отримали як допомогу на свої картки, щоб оперативно ними розпорядитися. На наступній сесії в міру наповнення бюджету надамо другий транш. Щоб кожному вистачило принаймні на причеп дров. Паралельно постійно шукаємо альтернативні джерела опалення, маємо достойно пройти зиму. А вже про повернення до перспективних планів поговоримо після нашої перемоги. Згода?» — чи то мене, чи себе питає Юрій Момотюк.

До речі, з 1 жовтня уряд удвічі збільшив компенсацію за комунальні послуги під час розміщення внутрішньо переміщених осіб у межах програми «Прихисток» — із 450 до 900 гривень за людину.              

ПРЯМА МОВА

Війна — не лише виклик, а й час можливостей

Олександр ДЕХТЯРЧУК,
начальник відділу з питань розвитку громад та територій Рівненської обласної ради:

— Наша мета — стимулювати економічний розвиток громад. Скажімо, обласна програма «Індустріальні парки Рівненщини» передбачає  підтримку таких парків у громадах (ідеться про компенсацію за підведення комунікацій). Таких парків три, але активізуємо цю роботу через створення бази даних для інвесторів. Є 192 привабливі ділянки та майже дві сотні приміщень у громадах краю. Усі вони в нашій базі даних, якою легко можуть скористатися інвестори.

Для громад війна — це, з одного боку, неймовірний виклик, з іншого, — час можливостей. Ідеться про те, щоб кожна із 64 громад області не просто мала стратегію розвитку, а щоб у ній була цікавинка для інвесторів.