ЗДОРОВ’Я
Яку воду краще споживати, досліджував «Урядовий кур’єр»
Біологи стверджують, що людина приблизно на 80% складається з води. Отже, аби щодня якісно поповнювати водний баланс організму, маємо споживати не менше 2-3 літрів рідини. Звісно, вона потрапляє до організму з напоями та їжею, але й чистої води слід випивати не менше 1,5 літра. То яку ж воду можемо сміливо пити щодня? Із цим запитанням «Урядовий кур’єр» звернувся до фахівців.
Фільтри — не панацея
Узагальнюючи нормативи на якісну питну воду з багатьох країн світу, Віталій Корзун, завідуючий лабораторією спеціальних харчових продуктів та епідеміології харчування Інституту гігієни та медичної екології ім. О.М. Марзєєва НАМН України зауважив, що вона може містити до 1 грама мінеральних речовин на літр. Проте це — верхня межа. Все-таки краще, аби їх було в середньому 150-180 мг/л. Якщо ж мінералів буде менше 50 мг/л, на смак така вода надто прісна, нею неможливо втамувати спрагу.
Нині дослідники складу води доводять, що, крім мінералів, у ній розчинено також багато органічних речовин. І, на щастя, більшість з них корисна для людини. Саме тому бездумне використання різних фільтрів у побуті може не допомогти, а навпаки — нашкодити здоров’ю. За спостереженнями Віталія Наумовича, інколи люди з високими статками купують багато різних фільтрів, не замислюючись над можливими наслідками. Отже, фахівець радить: перед тим, як скористатися фільтром, слід спочатку дізнатися, чи справді у воді є шкідливі елементи, які треба видаляти. Далі чітко визнати, які саме речовини (мінерали, солі, органіку) з води відфільтрує прилад, який збираєтеся використовувати. Бо трапляється, що у гонитві за начебто дуже чистою водою її по кілька разів пропускають через різні очищувачі. На виході ж отримують… дистильовану рідину, яка не тільки не корисна, а й вимиває з організму потрібні йому елементи.
Кияни, гайда до бюветів!
Віталій Корзун наголосив, що для щоденного споживання він настійно радив би артезіанську воду з бюветів. Для столиці це не проблема, адже вони є в кожному районі. Нещодавно пан Віталій та його колеги робили оцінку цієї води з майже 50 джерел і дійшли висновку, що у ній немає небезпечних забруднювачів, які б викликали пересторогу. Правда, у такій воді іноді трапляється невеликий надлишок заліза. За стандартами радянських часів допустимою була норма 0,3 мг/л, а в отриманих пробах аналіз виявив цієї речовини до 0,45 мг/л. Річ у тому, що в глибинних артезіанських водах залізо зазвичай двовалентне закисне, яке швидко у них розчиняється. Коли ж вода під тиском піднімається на поверхню, сполучаючись із киснем, це залізо окислюється та переходить у тривалентне, яке має меншу розчинність. Тому через деякий час вода може стати жовтуватого кольору, а у ємностях, де вона зберігається, з’являється рудуватий наліт на стінках та осад на дні. Проте, як наголосив фахівець, загрози здоров’ю він не становить. І все-таки якщо хочете пити воду без заліза, слід лише півдоби відстояти її у ємності без кришки.
Загалом же бюветна вода, на переконання пана Віталія, не йде в жодне порівняння ні з водою, очищеною фільтрами, ні з тою, яка пройшла озонування чи сріблення. Адже ця вода природна. У ній міститься саме та кількість потрібних людині мінералів (кальцій, фтор, йод та ін.), яка має бути. Така вода не тільки втамовує спрагу, а й позитивно діє на весь організм. Адже саме природа знає, що найкраще для людини, і штучно такий баланс не відтворити, хоч би як хто намагався.
Проте у цієї медалі є і зворотний бік. Вода в бюветах хороша, але їх треба будувати більше і ближче до житла. А ще слід проводити технічне супроводження цих об’єктів, стежити за їх експлуатацією. Адже саме через занедбання та неправильне використання з часом якість води відчутно погіршується. Бювети закривають, чистять. Та цьому можна було б запобігти, аби проводили попередній нагляд.
А що у крані?
Якщо у більшості міст України зазвичай використовують у водопроводах воду або річкову, або артезіанську, то у столиці — ту й ту. І це, за словами фахівця, великий плюс. Адже якщо в артезіанській воді мінералів інколи буває навіть дуже багато, а в річковій — навпаки їх бракує (вода майже прісна), то їхня суміш саме і має утворювати те, що можна назвати доброю водою.
Не секрет, що десятиліттями не ремонтовані водопровідні системи, якими вода надходить до споживача, дуже її забруднюють. З іншого боку, ще після війни, коли вирішували питання, чим знезаражувати водопровідну воду, фахівці зупинилися на досить дешевому та дієвому способі — хлоруванні. Так, активний хлор надійно вбиває шкідливі мікроорганізми. Але це було актуально понад 60 років тому, коли вода була значно чистішою, у ній майже не було вірусів та мало органіки. Нині потерпаємо від запаху хлорки з крана, а ось чи знищилися віруси — впевненості немає. У трубах хлор сполучається з органікою й на виході маємо хлораміни, які отруюють організм.
Віталій Наумович розповів, що у багатьох країнах нині для знезараження водопровідної води використовують срібло. Але вітчизняні науковці цей метод не дуже вітають, адже переконані, що якісно срібнити можна лише невелику кількість води. А ось в Америці для цих цілей під дією електричного струму утворюють озон, який є сильним окислювачем, і насичують ним рідину. Озон якісно знезаражує воду, а надлишок його швидко випаровується, рідина не має неприємного присмаку та запаху. Ідея хороша, але… Ця процедура, за словами фахівця, коштує вдесятеро дорожче, ніж хлорування, адже потребує багато електроенергії.
Щоб вода у криниці була корисною і смачною, за джерелом слід ретельно доглядати. Фото Володимира ЗАЇКИ
Кринице-кринице…
А яку воду найчастіше споживають на селі? Віталій Корзун як власник невеликого дачного наділу на власні очі спостерігав, що основні джерела води там — самостійно викопані копанки або криниці.
Науковець застерігає, що якість такої води, особливо у копанках, напряму залежить від того, чим люди займаються на своїх земельних ділянках. Якщо, наприклад, криниця неглибока, вода у ній відповідно поверхнева, а водозбір — на певному водонепроникному горизонті. І у воду потрапляє що завгодно: розкидали господарі гній на ділянці — у воді буде багато азотистих сполук (нітрити, нітрати, нітрозаміни), вносили мінеральні добрива — вони також через грунт потрапляють у воду.
У криницях вода краща, але це залежить від того, хто її копав — професіонал чи ні. Пан Корзун з власного досвіду зауважив, що ще років з 50 тому жоден сільський голова не дозволив би копачеві взятися за цю справу, якщо в нього не було відповідного посвідчення. Тоді ж не менш як двічі на рік санстанція перевіряла якість води у колодязях. Якщо підозрювали забруднення, колодязь обов’язково хлорували. Власник мав зачекати не менше 2 діб, потім воду викачували, а як набереться свіжа — тільки тоді вже можна пити. А ще фахівці радили, як доглядати за криницею, щоб надалі вода була чистою. Також на селі поширювали друковані інструкції. Криницю радили копати якнайдалі від хліва або гноєсховища, на найвищому місці на ділянці, обов’язково зробити накриття, аби з вітром та дощем у воду не потрапляв бруд. Та нині, на жаль, цього вже майже ніде не роблять.
Ще на селі бувають артезіанські свердловини загального користування. Але «загальне» у нас часто перетворюється на «нічиє». За цими свердловинами не доглядають, тому якість води у них сумнівна.
Тож науковець радить: якщо у господарів є фінансова можливість, краще мати у господарстві індивідуальну свердловину, яка подаватиме їм для щоденного пиття міжпластову воду. Хороша вона тим, що майже не містить бактерій, хоч у ній і може бути надлишок розчинних мінералів. Звісно, це ще не артезіанська вода, і все-таки вона значно безпечніша за копанку і навіть криницю. Для її спорудження краще викликати фахівців і хоча б раз прокачати воду. А потім звернутися до санепідемстанції, аби дослідити склад води, щоб обрати найкращий фільтр для її доочищення.
У ложці — ліки, в пляшці — отрута
Щодо мінеральної лікувальної води, її науковець вживати як питну щодня не радить. Бо через незнання люди часто радіють, якщо можуть собі дозволити купувати та пити щодня дорогу мінеральну воду. Але вживати як питну можна лише воду, мінералізація якої не перевищує 1 г/л. Якщо вона вища (3-5-15 мг/л) — така вода вважається лікувальною, призначати її має лікар. Адже, наприклад, на півдні Україні, де мінералізація води природно висока, за статистикою, люди частіше наражаються на жовчно- та нирковокам’яні хвороби і навіть гіпертонію.
Завідуючий відділом гігієни харчування Українського науково-дослідного інституту харчування Владислав Сластін зазначив, що дуже погано, коли лікувальну сильно мінералізовану воду продають у супермаркетах як звичайну питну. Адже людина, не розібравшись, може купити її для того, щоб просто втамувати спрагу. А це недоречно, бо, з одного боку, дорого, з другого — ще й шкідливо. За радянських часів ці води продавали тільки в аптеці і за рецептом. Не зайвим було б відновити цей досвід і нині.
Те саме, на думку пана Владислава, стосується і моди на вживання талої води. Адже останнім часом чимало людей заморожують воду в холодильнику, вважаючи, що так вона наново структурується, а потім розморожують і п’ють. Фахівець зауважив, що цю воду пити можна, але також краще за порадою лікаря. Адже у ній вміст мінералів дуже обмежений. А це корисно лише тим, у кого в організмі надлишок мінералів. Здоровій людині така вода користі не принесе.
І підсумуємо…
Якщо ж узагальнити усе вищесказане, конкретні поради фахівців такі:
— жителям великих міст найкраще щоденно пити артезіанську бюветну воду, за умови, якщо бювет утримується в належному стані;
— якщо ж поруч із домом немає артезіанської свердловини, підійде й вода, очищена побутовим фільтром, проте обирати його слід, дізнавшись про склад води та про елементи, які він відсорбовує;
— селянам для щоденного використання підійде вода з власної свердловини або з правильно збудованої та експлуатованої криниці, яку не зайве доочистити фільтром.