24 грудня 2021 року «Урядовий кур’єр» опублікував кореспонденцію «Щоб будинок із грифонами не відлетів у вирій». У ній ішлося про наміри забудувати земельну ділянку багатоквартирними будинками біля підніжжя Замкової гори в обласному центрі та активні протести проти планів забудовників громадян Черкас, зокрема архітекторів, істориків та діячів культури. Замковий узвіз збиралися забудувати чотирма чотириповерховими будинками й одним восьмиповерховим.

Як повідомила недавно Черкаська обласна прокуратура, суд визнав незаконним рішення міської ради щодо віднесення згаданої земельної ділянки до територій багатоквартирної забудови. Як ідеться в повідомленні, рішення ухвалили депутати за підсумками затвердження генерального плану міста торік у травні. Воно дозволило одному із забудовників отримати містобудівні умови та обмеження на зведення на цій ділянці комплексу багатоповерхівок.

Прокурор довів у суді незаконність ухваленого міською радою рішення в частині віднесення спірної земельної ділянки до територій багатоквартирної забудови. Суд зобов’язав Черкаську міську раду внести зміни до генерального плану щодо віднесення земельної ділянки до території рекреаційного призначення.

Здавалося б, громадськість може святкувати перемогу. Проте Черкаська міська рада ще може оскаржити це рішення в апеляційному суді.

Діалог зовсім не зайвий

Замковий узвіз — одна з найдавніших вулиць міста. Вона раніше називалася Старобазарною. Її забудовували на початку ХІХ століття. Тут жили черкаські купці — Школьников, Куперштейн, Ципін, Гроссе, ковалі Херсонський, Глухий, Гончаров, лікарі, грабарі. Історія міста тісно пов’язана із цією вулицею. Та й археологи зазначають, що Замкова гора відкрила ще далеко не всі свої таємниці.

Дозволимо собі процитувати уривок зі згаданої вище кореспонденції. «На проблемі нової забудови Черкас, як і багатьох інших міст, уже зламано чимало списів. З екранів телевізорів зокрема часто спостерігаємо перебіг боротьби з незаконними забудовниками столиці. На жаль, здоровий глузд та інтереси громад не завжди перемагають. У Черкасах очільники міста знайшли «вагомий» аргумент для незаконних забудов: ділянка, мовляв, захаращена, тому забудуймо її. І забудовують, використовуючи випробуваний механізм передачі у приватні руки особливо цінних міських земель. Так сталося і з ділянкою, що межує з одними з найкращих куточків обласного центру — долиною Троянд та сквером Богдана Хмельницького, звідки (поки що) відкривається чудовий краєвид на берег Дніпра, пагорб Слави. Цю ділянку, на якій до того ж стоїть старовинний будинок, кілька років тому передали в оренду приватному підприємству для будівництва готелю. Тоді громада надала цьому розголосу, й тому будівництво не розпочалося. Роками земля заростала чагарниками. І ось Черкаський міський голова Анатолій Бондаренко показав у соцмережі яскраву картинку, яка вже наробила чимало галасу.

Міський керманич розповів: «Після переговорів із забудовником ми чітко домовилися про важливу річ: у цьому місці збережуть двоповерховий будинок, споруджений наприкінці ХІХ століття, який у місті знають як будинок із грифонами. Понад те, забудовник зобов’язується повністю реставрувати його! А висотність будинків навколо буде, за словами голови, такою, щоб зберегти краєвид на Дніпро з оглядового майданчика у сквері Богдана Хмельницького».

На жаль чи на щастя, таким обіцянкам-цяцянкам у Черкасах нині мало хто вірить. Очевидно, вже навчені гірким досвідом. Та й після рішення суду на користь опонентів забудови далеко не всі зберігають оптимістичний настрій. Боротьбу, кажуть, іще не закінчено. Рік тому представник ПП «Надія» Андранік Казарян, який планує забудову, заявив журналістам: «Хочемо, щоб був діалог із громадськістю. Не хочете житлового будинку, кажіть. Хочемо готель чи хочемо торговельний центр. Але ж більшість тих, хто протестує, не можуть сказати, чого вони хочуть. Щоб була пустеля? Сьогодні дивився стрім, де один із протестувальників казав, що не хоче житлових будинків, а за спиною в нього саме житлова забудова. Тобто маємо подвійні стандарти. Колись тут можна було будувати житло, його збудували, жили люди — ні в кого жодних дискусій це не викликало. А тепер, коли старі будинки відреставрують і збудують нові, — вже, мовляв, не можна».

Аргументів у громадськості не бракує

Те, на чому ґрунтується позиція громадськості, роз’яснив у соцмережі голова міської громадської організації «Черкаський інститут міста» Іван Подолян.

Забудовник визначає, чи готовий він іти судовим шляхом — дуже довгим, затратним і не факт, що успішним. Одначе хай би як сталося, а міська активна громада, переконаний Іван, обстоюватиме свою позицію, яка полягає у стратегічно правильному напрямі розширення відпочинкової зони.

Аргументів же, і досить вагомих, які заперечують можливість забудови цієї території, багато. Ось тільки окремі з них.

За висновком архітекторів, черкаські берегові схили піщані. Утримують їх від сповзання тільки дерева та чагарники. Отож імовірне сповзання схилу загрожує руйнуванням оглядового майданчика у сквері поблизу та будинків, які зведуть під ним.

Новобудови гарантовано перекриють краєвид на долину Троянд. Навіть якщо забудовник відмовиться від одного-двох житлових поверхів (йому це дуже невигідно), однаково перше, що ми бачитимемо з оглядового майданчика, — це дахи та вікна житлових будинків. І тільки за ними — долина Троянд і Дніпро.

Та й чи доцільно споруджувати житлові будинки там, де ґрунтові води дуже близько? Уже зараз, під час розкопок, як переконують археологи, частина стародавніх могил — у суцільному багні. А як же бути з бомбосховищем та підземним паркінгом, без яких нині нових житлових приміщень не спорудити? Вологі фундамент та стіни першого поверху, вогке повітря у приміщеннях з усіма подальшими наслідками обов’язково дадуть про себе знати. Отже, виникає потреба в додатковій гідроізоляції, вентиляції, тобто додаткових витратах, які позначаться на вартості житла, що в нинішніх складних умовах воєнного часу навряд чи доречно.

До того ж житлові будинки планують спорудити поверх старого цвинтаря, де не менш як 50 могил і залишки церкви козацької доби. Як же можна зневажати поховання й святині наших предків? Та й як жити в тих новобудовах на останках земляків?

Ще одна особливість пропонованої до забудови ділянки — її розміщення поблизу перехрестя, яке вкрай завантажене автомобільним рухом, адже саме тут основний із двох виїздів з величезної Митниці у верхнє місто. Ця ділянка вже нині досить складна. Розв’язка потребує перепланування.

Однак найбільша стратегічна помилка розміщення можливого будівництва — ослаблення унікального і стратегічно важливого району міста. Навколо цього відпочинкового комплексу тепер мало житла, тож людям можна безпечно збиратися, розважатися, створюючи мінімальний дискомфорт для жителів навколо. По суті, це єдиний район, придатний для створення безпечного цивілізованого осередку цілодобових активностей. Це місце загальноміських святкувань. Сюди приходять і приїжджають на прогулянки люди з усього міста, особливо із центральної частини.

Тут два із трьох панорамних оглядових майданчиків міста. Сюди приходять помилуватися краєвидами, приводять гостей показати їм дніпрові далі. У цьому районі багато привабливих громадських просторів. Унизу ще одна велика прогулянкова зона. Ідеться про зони відпочинку ліворуч і праворуч від долини Троянд.

Таких унікальних територій у будь-якому місті світу можна полічити на пальцях. Тут стає дедалі вигідніше створювати малі бізнеси, яким критично важливий пішохідний трафік. Житлова ж забудова фактично не створює магніту для пішоходів. Хіба що перешкоди для вільного людського потоку і відпочинково-розважальних можливостей.

НАСАМКІНЕЦЬ: Це не всі аргументи на користь відмови від скандальної забудови. Але, здається, є ще одна заковика, про яку мовчать і опоненти, і прибічники забудови.

Як зазначив ніби мимохідь один із черкасців, який переймається цією проблемою, далеко не всі містяни довіряють обіцянкам і оприлюдненим публічно намірам представників влади й забудовників. Можливо, тут, як кажуть, і гвіздок забитий? Отож не зайве міській владі все-таки дослухатися до голосу громадськості. А ключ до впорядкування Замкової гори та всієї рекреаційної зони, очевидно, треба шукати в діалозі із жителями міста. Бо саме їм тут жити й відпочивати.