На лісовому масиві Старківка села Шибалин неподалік м. Бережани на Тернопільщині 24 жовтня відправили панахиду, освятили та відкрили оновлений меморіал воїнам Української Повстанської Армії Василеві Соляру, Іванові Львівському, Михайлові Ухману, Михайлові Соляру та Йосипові Совину. Тут у криївці, збудованій власноруч, вони 18 квітня 1947 року загинули, але не здалися ворогові.

Прагнули Української державності

За кількасот метрів від гори Лисоня, з якої видніється місто Бережани,  і яка стала місцем національного духу, жертовності, героїзму Українських Січових Стрільців, розрісся порівняно невеликий лісовий масив Старківка. Тут у вогненних і бурхливих 1940-х п’ятеро українських патріотів із села Шибалин Василь Соляр, Іван Львівський, Михайло Ухман, Йосип Совин, Михайло Соляр самі спорудили криївку й вели боротьбу з ворогом. Вони були сповнені та віддані ідеї — побудові вільної незалежної України. 

Ще юнаками вийшли на шлях борні. Зокрема, вступили до Української національної самооборони — збройного формування Українського національного руху опору, що діяло 1943-го на Галичині, а в грудні того самого року отримало назву УПА-Захід. Спочатку молоді шибаляни заготовляли медикаменти, зброю, продукти харчування. Займалися підготовкою патріотів до упівських лав. Відомо, що завдяки їм 36 хлопців активно влилися в повстанський рух. 

Вони, звісно ж, прагнули життя, освіти, але найголовніше — Української державності. Усі були активними членами «Просвіти». Скажімо, Іван Львівський навчався в Бережанській гімназії, а його брат — в учительській семінарії. Іван став педагогом і навчав дітей спочатку в школі в селі Вівся нині Козівської громади, а з часом — у рідному Шибалині. Михайло Ухман запам’ятався односельцям активним читачем сільської бібліотеки. Не маючи, напевне, змоги здобувати знання в гімназії, підвищував свій освітній рівень, передплачуючи журнал «Самоосвітник». Михайло Соляр мав надзвичайні здібності до техніки, ремонтував будь-яку зброю, годинники, інші пристрої та механізми. Василь Соляр ріс у сім’ї майстрів, тож і сам був умільцем на всі руки. Щойно одружившись, заклав нове родинне обійстя. Йому судилося прожити лише 25 років. Він залишив молоду дружину із двома доньками: Надії йшов четвертий рочок, а молодша Зеня народилася через місяць після загибелі батька. 

Загалом найстаршому з цих п’ятьох шибалинських упівців Іванові Львівському було лише 28 років, а наймолодшому Йосипові Совину — 22. Йосип і Михайло Соляр бойове хрещення отримали в локальних збройних акціях з ворогом у Карпатах. Смерть усі прийняли у криївці, яку власноруч збудували та облаштували в рідному селі, точніше, на лісовому масиві Старківка. Їх видав зрадник. Він, як і нині розповідають у Шибалині, подбав для чекістів про знак — посипав стежку, що вела до схрону, попелом, а біля самої криївки зрубав дерево.        

Кати криївку обступили, 

Кричать: «Бандери, руки вверх»,

Хтось крикнув: «Слава Україні!

Ми не здамося, краще — смерть».

Так про загибель п’ятьох упівців шибаляни десятиліттями співають у пісні.

«Чи є архівні відомості про цю трагічну подію?» — із цим запитанням звернувся до історика працівника Музею національно-визвольної боротьби Тернопільщини Сергія Волянюка. Він розповів, що оунівці фіксували власну діяльність і видавали регулярні зведення, які називалися «Вісті з Терену» та «Вістки з Тернопільщини». 

Багато таких документів було виявлено у травні  2004 року в так званому озернянському архіві — бідоні, що понад пів століття був закопаний на подвір’ї Сафрона Кутного, жителя с. Озерна, а відтак передано до Державного архіву Тернопільської області та опубліковано у двох томах «Літопису УПА». В одній із таких вісток ішлося: «18 квітня 1947 року біля села Шибалин у лісі на горі Лисоня большевики в числі 60 осіб заскочили в криївці повстанців. Повстанці, вистрілявши всі набої, останніми пострілялися самі». Тіла загиблих героїв-повстанців чекісти боялися витягувати зі схрону самі, змусили це робити місцевих. Потім полеглих привезли перед будівлю районного МДБ для розпізнання. Рідні все це бачили, але не зізнавалися, бо знали, що чекатиме тоді на них якщо не тюрма, то сибірське заслання. Досі не відомо, де саме могила, в якій покояться п’ятеро воїнів УПА із Шибалина.

А розбита криївка не давала спокою емдебістам і надалі. У травні 1947 року, як випливає з «Вістей з Терену» та «Вісток з Тернопільщини», чекісти зробили облаву, але у схроні знайшли лише заховані книжки з бібліотеки.   

Зберігаючи світлу пам’ять про героїв нашої землі

Нині достеменно відоме місце, де повстанці Василь Соляр, Іван Львівський, Михайло Ухман, Йосип Совин, Михайло Соляр облаштували криївку. Старша донька загиблого Василя Соляра Надія Кріль мешкає на обійсті, яке у 1940-х заклав її батько. Самого тата не пам’ятає. Крізь роки хіба зринає дитячий спогад, як рідна тітка принесла її до батька. Той з великої радості ухопив донечку на руки й підняв високо вгору, а маленька вдарилася головою об стелю й заплакала. Надія росла й дедалі більше розпитувала маму про тата. Їй показали місце, де він загинув. 

«Я пасла неподалік корову, лишала її, а сама бігла стежкою туди, де була криївка, — розповідає пані Надія. — Стояла плакала, адже мені дуже хотілося мати батька. Я навіть сказала, аби поставили маленький хрест, не усвідомлюючи, які це потім мало б наслідки для родини».

Але хрест на цьому місці все-таки з’явився. Великий, дубовий. Його встановили на символічній могилі, яку на початку 1990-х насипали біля колишнього схрону п’ятьох шибалинських упівців. Збудували тут ще невелику капличку, впорядкували навколишню територію. Долучилися до цієї пам’ятної справи рідний брат полеглого Василя Соляра Федір, донька Надія, зять Григорій, родичі інших загиблих, односельці. Щороку тут відправляли панахиди за тими, хто поклав голови в борні за волю України. 

Та з десятиліттями меморіал потребував оновлення. Надія Василівна із проханням про це зверталася до сільської, районної влади, але чула хіба обіцянки. Торік мала розмову з односельцем приватним підприємцям Іваном Здирком. Знала, він людина великої душі, патріот, що разом ще із двома побратимами 30 липня 1989 року вперше в новітній українській історії підняв на Лисоні синьо-жовтий прапор. Пан Іван не відмовив. Його донька Ірина Фреїшин зробила проєкт майбутнього меморіалу. І робота набрала обертів.

24 жовтня цього року відбулось його урочисте відкриття та освячення. Староста села Ольга Дудар  щиро подякувала ініціаторам, усім, хто долучився і коштами, і працею до відновлення меморіалу воїнам УПА. 

Тепер меморіал набув цілком іншого вигляду. Над дверима криївки красується викуване гасло «Слава Україні!», а на стелі — «Героям слава!» і Тризуб та кетяг калини. Стіну вінчає невелика капличка з хрестом і фігурою Божої Матері та меморіальною таблицею з іменами загиблих повстанців. Ліворуч розмістили гранітний червоно-чорний прапор боротьби зі словами «Вічна шана та поклін до землі тим, хто загинув за країну свою». З обох боків на флагштоках майорять синьо-жовтий та червоно-чорний прапори.

«На цьому місці розумієш, чому в нас два прапори — синьо-жовтий та червоно-чорний», — сказав на відкритті меморіалу очільник Бережанської громади Ростислав Бортник. Він попросив присутніх віддати шану хвилиною мовчання воїнам, які на цьому місці поклали голови, а також в інших місцях боротьби проти наших ворогів. Дев’ятеро священнослужителів Української греко-католицької та Православної церкви України відправили панахиду за загиблими. Пролунали постріли — як пам’ять про полеглих патріотів. Цей ритуал виконали в одностроях упівців члени громадської організації «Ветеранське братерство», яка об’єднує нинішніх захисників України.

Львів’янин Олександр Гергерт каже, що в одній із криївок теж загинув рідний брат його дідуся. Сім’ю Олександра сталінський режим репресував. Коли 2014 року російський агресор окупував Крим, пішов з вогнем на Донеччину та Луганщину, Олександр разом з рідним братом став в обороні територіальної цілісності держави. Брат упав навічно на новітній російсько-українській війні. «Маємо обстояти Україну кожен на своєму місці — мовою, вірою, невтомною працею, а ми, воїни, готові захищати рідну землю», — сказав Олександр Гергерт. 

Виступів було чимало. Ініціатор оновлення меморіалу Іван Здирко вийшов до мікрофона з двома внуками, які прочитали вірш «Збережімо, браття, світлу пам’ять про героїв нашої землі». Власну поезію загиблим у Старківці упівцям присвятив о. Олег Дідух. Інший його вірш про п’ятьох нескорених звучав у виконанні Тараса Мигдаля, учня Шибалинської загальноосвітньої школи І—ІІ ступенів. Жіночий вокальний ансамбль цього навчального закладу, хор «Родоспів» Шибалинського сільського клубу, тріо «Вишневий цвіт» будинку культури Бережанської міської ради, народний аматорський оркестр «Скеля» будинку культури міста Скалат під орудою Ярослава Волошина запропонували патріотичні пісні та мелодії.

На відкритті оновленого меморіалу УПА і справді, як зазначила внучка загиблого повстанця Галина Шот, переплелися почуття суму, бо тут полягли молоді хлопці, й водночас гордості, бо триває зв’язок поколінь: зібралися й діти, й старші, воїни-ветерани нинішньої війни. А ще громада засвідчила, що разом — велика сила.