ЦІНОУТВОРЕННЯ 

Попри фінансову підтримку уряду щодо нарощування поголів’я корів-годувальниць, селяни з літа в літо відчувають себе приниженими через дармову вартість молокосировини 
 
 

На відміну від чорноземних регіонів, що спеціалізуються, насамперед, на вирощуванні зернових, поліське село традиційно тримається молочного тваринництва. Більш того, вже перетворене на штамп визначення «корови-годувальниці» якнайточніше відображає реальний стан справ, бо йдеться як про молоко до столу, так і органічну поживу для полів, без удобрення яких на Поліссі доброго урожаю не дочекаєшся. Отож цілком закономірно, що Житомирщина за поголів’ям ВРХ — на шостому місці в державі, за чисельністю корів — на четвертому, за валовим виробництвом молока — на п’ятому. Для області, де жителів майже вдвічі менше, ніж, наприклад, на Одещині, Львівщині чи Дніпропетровщині, це напрочуд вагомі показники.

Хто працює — не жирує?

Здавалось би, найвигіднішим сезоном для власників корів має бути літо, коли рогаті годувальниці на випасі. У цей час затрати на їх утримання мінімальні, а надої — максимальні. Та один з головних законів ринку полягає в тому, що чим більша пропозиція, тим нижче може опускатись реалізаційна вартість товару. Отож уже навчені гірким досвідом селяни щороку зі страхом очікують у період великого молока не менш грандіозного обвалу цін.

Нинішній рік не став винятком: коли ще взимку молоко у населення закуповували за ціною 2,3-2,8 грн/л, то вже у квітні у деяких районах ціна впала до 1,6 грн/л. Важко не погодитись із селянами, що трудозатратна сировина не має коштувати дешевше газованої води. Тим більше, що у роздрібній мережі нормалізоване, точніше, частково знежирене молоко реалізується вже у кілька разів(!) дорожче від закупівельної ціни.

Натомість у молокопереробників своя правда. Вони переконують, що у період літньої спеки якість закупленої у населення сировини через цілком об’єктивні причини падає настільки, що стає фактично непридатною для випуску цільномолочної продукції. З цими аргументами можна було б погодитись, якби не менш різко знижувались закупівельні ціни на абсолютно якісне молоко, надоєне у сільгосппідприємствах — з 3,5-4,2 до 2,7-3,2 грн/л. Натомість реалізаційні ціни впродовж року чомусь залишаються майже незмінними, міцно «замерзши» на зимовому рівні…

Попри низькі закупівельні ціни на молоко, великотоварні підприємства нарощують поголів'я. Фото з сайту sites.google.com

Де тліє, там і горить

Якщо спад закупівельних цін прогнозується зі стовідсотковою ймовірністю, то передбачити, в якому саме районі чи селі невдоволення селян «вибухне» акціями протесту — справа безперспективна. Нинішнього літа епіцентром подій став Любарський район, де «підігріті» опозиційними політичними силами люди ледь не перетворились на маріонеток у чужій грі. До честі правоохоронців, їм вдалось переконати селян, що перекривати рух на автодорозі державного значення та затримувати чи не пускати до сіл автоцистерни-молоковози — справа протизаконна і кримінально карана.

Не менш вагомим аргументом стало те, що, як повідомили в управлінні агропромислового розвитку облдержадміністрації, із працюючих на території Житомирщини 13 молокопереробних підприємств лише одне має заборгованість за закуплене молоко. Решта розраховуються зі здавачами точно і в обумовлені терміни — двічі на місяць.

Утім, це ще не панацея від цілком ймовірних вибухів невдоволення, головна причина яких — у свідомому заниженні переробниками, на переконання селян, закупівельних цін на молоко. Підтвердженням цього, що такі звинувачення аж ніяк не безпідставні, служить приклад сусіднього з Київщиною Брусилівського району. Завдяки вигідному географічному розташуванню чимало місцевих жителів везуть вироблені у власних обійстях молокопродукти на ринки Житомира і Києва. Результатом цієї альтернативи є те, що нині на Брусилівщині найвищі в області закупівельні ціни на молоко — 1,9 грн/л.

Натомість широко розрекламована за часів керівництва державою нинішніх опозиційних сил кампанія зі створення обслуговуючих кооперативів завершилась пшиком. Причому не тому, що сама ідея була поганою, а через бездарне втілення її у життя. В області лише три кооперативи займаються заготівлею молока у населення, що аж ніяк не робить конкурентної «погоди» на ринку цієї сировини.

Перевернута піраміда

Ситуація у молочній галузі Житомирщини нині справді непроста. Однак вже те, що порівняно з початком року в області додалось 3,2 тис. корів — уселяє оптимізм. Як і те, що валове виробництво молока порівняно з аналогічним періодом 2011 року зросло загалом на 4%, в т. ч. у сільгосппідприємствах — на 12,8%.

Варто особливо підкреслити, що коли в 2008 році вклад великотоварних ферм у валове виробництво молока на Житомирщині становив 13,7%, то нині ця частка вже зросла до 17,7%. Отож «перевернута піраміда», в якій дрібнотоварне виробництво, а точніше дядьків хлів, став основним гарантом забезпечення України молоком, поступово повертається на міцну і надійну основу.

Особливо радує, що відбувається це за прямої участі держави та активної допомоги самих селян. Насамперед добре слово слід сказати про постанову Кабінету Міністрів України від 23.04.2012 року № 342, якою встановлені грошові виплати особистим селянським та фермерським господарствам за кожну збережену голову молодняка ВРХ. З початку року на Житомирщині в обійстях поліщуків вже додалось 30,4 тис. телят, залишених для відгодівлі. Мало того, що поголів’я худоби, утримуваної населенням, зросло на 23,2%, не менш важливо, що завдяки цьому значно зменшилася напруга на молочному ринку, адже кожне збережене телятко — це використане для його випоювання молоко. В результаті чи не вперше у новітній історії «збиті» у літній період закупівельні ціни… вже поповзли вгору.

Однак радує не лише це. Менш ніж за рік вдалось істотно змінити структуру заготівлі молока. Якщо ще торік у його загальних обсягах частка населення і сільгосппідприємств становила відповідно 68% і 32%, то нині вже 57,4% та 42,6%. Завдяки збільшенню на молокопереробних підприємствах частки надоєної апаратами і своєчасно охолодженої сировини відчутно зросте якість молокопродуктів, а вилучення з товарного ринку значної кількості  сільського молока, дало змогу утримати цінову ситуацію під контролем і обернеться восени додатковими обсягами високоякісної яловичини.