На особистому веб-сайті чотириразової олімпійської чемпіонки Яни Клочкової написана улюблена цитата з роману Булгакова «Майстер і Маргарита»: «Ніколи і нічого не просіть! Ніколи і нічого, особливо в тих, хто сильніший за вас. Самі запропонують і самі все дадуть!» Напевне, для молодої жінки це не просто красиві слова, адже за плечима «золотої рибки» 50 рекордів України та кілька світових рекордів у різних видах плавання. Додайте п’ять олімпійських медалей, чотири з яких — «золото»! Нині такі спортивні риси, як чесність, мужність та наполегливість, дуже допомагають Яні в її житті після великого спорту — активному, цікавому і не менш яскравому.
18 серпня 2004 року указом Президента України Яні Клочковій присвоєно звання Героя України — за виняткові спортивні досягнення на Олімпійських іграх і підвищення спортивного авторитету нашої країни в світі. А в січні 2008-го знаменита плавчиха оголосила, що йде з великого спорту. 24 березня 2009 року в олімпійському басейні «Акварена» в Харкові на вулиці Клочківській відбулося її офіційне прощання з водою. Спочатку на екрані продемонстрували кадри зі спортивної кар’єри, а потім Яні піднесли численні призи та подарунки, серед них — живу золоту рибку і статуетку богині Ніки, символ перемоги.
До речі, багато молодих людей у Харкові щиро впевнені в тому, що саме та вулиця Клочківська названа на честь Яни Клочкової. Насправді вулиця названа прізвищем харківського полкового судді XVIII століття Тимофія Клочка, який заснував приміську слободу. Яна усміхається, згадуючи про цей збіг. Адже найголовнішою подією у своєму житті олімпійська чемпіонка вважає не високі титули, золоті медалі та рекорди, а народження 21 червня 2010 року сина Олександра. І тепер, каже Яна, вона — найщасливіша мама на Землі.
Фото Олександра ЛЕПЕТУХИ
«Після перемоги думала: маю отримати наступну!»
— Яно, нині, коли успішна спортивна кар’єра позаду, зізнайтеся: вам було важко у великому спорті?
— Це був спосіб життя, тому що все в моєму житті крутилося навколо спорту. Друзі, місця перебування, завдання — все підпорядковувалося тільки плаванню. Великий спорт вимагає великих зусиль і просто величезної витримки. Це дуже непросто. Часом, безумовно, було фізично важко. Морально — теж не без цього. Адже треба постійно налаштовувати себе на перемогу!
— А що відчували під час олімпіад — як долали хвилювання?
— Я думала про перемогу, більше ні про що. Бачила мету і йшла до неї. Якби опустила голову, відчувала хвилювання і страх, нічого б не вийшло.
— Чи була якась «фартова» амуніція, яка приносила удачу? Улюблена шапочка або щасливий купальник?
— Та ні (сміється). Та й талісманів ніколи не було. Хіба що збирала іграшкових кішечок і скляних дельфінчиків. Їх у мене вдома більш як тридцять.
— Пам’ятаєте, про що подумали, коли здобули першу перемогу?
— Що якось треба отримати другу! (Усміхається) З кожною золотою медаллю мене особисто вітав Президент України, і я відчувала, що мої досягнення важливі для всієї країни.
— Які перспективи плавання як олімпійського виду спорту нині бачите в Україні?
— Хочу побажати нашій країні тільки успіхів. Нині нам потрібно багато чого зробити, щоб показувати рівень. Вважаю, що повільно і впевнено ми до цього йдемо. Але все-таки не вистачає ресурсів та ентузіазму. Дуже хочу бути таким собі наставником для молодих спортсменів, вселяти в них оптимізм і віру в себе. Адже я змогла, то й інші зможуть. Хочу створити співтовариство людей, закоханих у спорт, щоб демонструвати молоді, що спорт — не менш цікаве захоплення, ніж, скажімо, комп’ютерні ігри.
— Чи з’явилися у вас якісь цікаві хобі після виходу з великого спорту?
— Нове хобі — спілкування з мамами в Інтернеті. Нещодавно я відкрила свій Клуб активних мам у Facebook, де пропагую здоровий спосіб життя і фізичний розвиток дітей з ранніх років, залучаю експертів до обговорення актуальних тем. Ми організовуємо зустрічі за чашкою чаю, де я підтримую мам, ми обмінюємося з ними досвідом. Дуже шкодую, що раніше не використовувала Інтернет для поповнення власних знань і просто для дружніх контактів. Тепер маю багато подруг, майбутніх і досвідчених мам, з якими нам є про що поговорити! Для мене відкрився новий світ друзів, я відчула радість спілкування, на яке раніше було обмаль часу.
«І прийде кохання…»
— Отже, не сумуєте за колишнім активним спортивним життям?
— Зізнаюся, що не маю жодної вільної хвилини! У мене багато проектів, але найбільше часу приділяю вихованню сина. Якщо говорити про професійну діяльність, то це, безумовно, робота в Олімпійському комітеті, громадська та благодійна діяльність. Ідеться про дитячі будинки України, які не такі відомі і куди рідко хто заглядає. Крім звичної матеріальної допомоги, також маю намір розповідати діткам про важливість спорту в житті людини.
— А як щодо світських заходів? Ось папараці наперебій фотографували вас на Українському тижні моди...
— Звичайно, в мене велике коло спілкування і в повсякденному житті, не тільки в Інтернеті. Мене запрошують на різні заходи, разом з друзями часто беремо участь у благодійних проектах. А українська мода мені дуже цікава — рада, що наші дизайнери створюють такі чудові колекції.
— Яно, ставши мамою, можливо, ви в чомусь переоцінили стосунки зі своєю мамою?
— Напевно, я почала більше цінувати її працю і любов до мене, з більшою увагою ставитися до її рекомендацій та порад. Тому ми живемо разом, мама стала для мене не тільки чудовою помічницею, а й справжньою подругою. Рада, що в мене з’явилося більше часу для спілкування з ріднею.
— Ви погодилися на зйомки в телепроекті каналу 1+1 «І прийде кохання». Чи легко було розповідати про особисте перед мільйонною аудиторією?
— Нелегко, але мені було цікаво подивитися на себе збоку, побачити свої помилки у стосунках із протилежною статтю. Стати мудрішою, щоб у майбутньому створити щасливу сім’ю.
— Хочу побажати вам тільки найкращого!
— Найголовніше і найважливіше — поставити на ноги синочка і, звичайно ж, відкриття басейнів або шкіл раннього фізичного розвитку імені Яни Клочкової по всій Україні, спортивні та соціальні інтернет-проекти, видання моєї книжки тощо. У мене ще все попереду!
«Харків зустріне Євро-2012 гідно!»
— Яно, зважаючи на такий щільний графік, чи залишається час на підтримання фізичної форми?
— Дуже люблю кататися на лижах! Під час декрету довелося відмовитися від улюбленого заняття і перейти на йогу для вагітних, але в цей Новий рік ми з друзями махнули в Буковель і відірвалися на повну. Долала десятки кілометрів трас на добу і дуже засмучувалася, коли підйомники припиняли свою роботу, а то каталася б до ранку! Також вважаю, що просто зобов’язана пропагувати здоровий спосіб життя і спорт як засіб для його підтримки. Активно проводжу майстер-класи з плавання серед дорослих та дітей, влаштовую змагання і турніри не тільки серед юних плавців, а й гірськолижників. Головне — бути фізично активним.
— …і не втомлюватися мандрувати!
— Так, це правда. Адже де я тільки не була! І на острові Пасхи і на Таїті, в Японії та Австралії. Збираюся продовжувати цю традицію, ось тільки синок підросте. А поки що влітку плануємо Крим і, може, десь поїздимо по Україні.
— В якій країні або місці вам сподобалося найбільше?
— Дуже вразив, звичайно ж, острів Пасхи. Я ніколи не літала так далеко. Ці кам’яні статуї просто незвичайно могутні і чудові. На цілому острові лише кілька готелів, електрика там — велика розкіш! Ще збереглися місця, де живе місцеве населення, яке навіть не знає, що таке плита або телевізор. Це так цікаво — незаймана природа, безкрайній океан. Острів Пасхи — найвіддаленіша ділянка суші від усіх материків. Це заворожує. Утім, згадую багато цікавих поїздок: у нас удома в колекції майже 500 магнітів і 100 кухлів із різних країн. Кожна деталь у будинку, світильник чи ложка — зі своєю історією. Ось такі вони, сувеніри: деякими милуємося, деякі використовуємо в побуті.
— Що більше любите в подорожах: екскурсії чи спокійний відпочинок?
— Якщо на морі, то, звичайно, пляж з ранку до вечора, не можу собі в цьому відмовити. Сонце і море мені не набридають. Але якщо їду до нової країни, намагаюся більше про неї дізнатися: спробувати місцеву кухню, оглянути визначні пам’ятки, насолодитися колоритом.
— До речі, дуже скоро туристи приїдуть і прилетять у ваш рідний Харків, який прийматиме Євро-2012 ...
— Гадаю, що Харків, як і Київ, зустріне Євро гідно! Звичайно, нам це дорого коштує і зовсім не просто, але такий вже у нас менталітет. Якщо гуляти, то на повну, якщо витрачати, то все відразу, якщо перемагати, то так, щоб запам’яталося усім!
Наталія РУДНІЧЕНКО
для «Урядового кур’єра»