У луцьких маршрутках має зрости вартість проїзду. Надавачі послуг укотре звернулися  із цим проханням до влади, пояснюючи його зростанням цін і на пальне, і на запчастини. Міська рада їх почула, тож уже найближчим часом за проїзд доведеться викласти 5 гривень. Однак за такими здорожчаннями підвищення якості послуг ніколи не стояло і не стоїть нині. Перевізники ще й висловлюють невдоволення: мовляв, проїзд має коштувати щонайменше 6 гривень, щоб зробити рейси рентабельними. У запропонованому тарифі закладено зарплату водіям, а не можливості для розвитку.

Натомість пасажири скаржаться на якість перевезень: транспортні засоби переважно на ладан дихають (окремі аж розвалювалися на ходу), про дотримання графіків руху і згадувати не варто, скандалів з культурою поведінки водіїв (від кермуваня напідпитку до ігнорування людей на зупинках, особливо пенсіонерів та дітей, і хамовитої поведінки) безліч.

Найгірше у цій ситуації те, що і в надавачів, і у споживачів послуг своя правда. Ті, хто обслуговує маршрути, нарікають на збитковість, на те, що Луцьк роками пасе задніх у питанні підняття вартості проїзду, на нестачу 25—30% водіїв (що впливає і на кількість автобусів, і на перевантаження на робочому місці) і те, що багато з них  передпенсійного віку. Люди ж обурюються, що ніхто не порахував справжнього пасажиропотоку, адже квитків не видають, а запровадження валідаторів у комунальному транспорті, завдяки яким можна дізнатися точну кількість перевезених, успішно провалили. А ще насторожує, що водії працюють за мінімальну зарплату. Тож припущення, що чималі кошти осідають у кишенях тих, хто обслуговує маршрути, а щось на кшталт преміальних дають живими грішми без сплати податків, мають цілком реальне підґрунтя.

Та, на жаль, хоч такі гострі дискусії та взаємозвинувачення збурюють суспільство щоразу, коли на-гора виходить тема підняття тарифів на проїзд, після тижня-двох суперечки стихають і все, так би мовити, стає на свої місця: пасажири справно платять, транспорт курсує. І хоч не варто заглядати у чужі кишені, в нерентабельність маршрутів мені як пересічній людині повірити важко. Адже, по-перше, чимало років основні гравці на цьому ринку послуг (попри, за їхніми словами, переважно збитки) не змінюються. По-друге, власники фірм-перевізників теж не зубожіли, а якщо судити з будинків і машин, мають непогані прибутки.

Отож висновок печальний: кататися в тіні значно вигідніше, ніж їздити «по-білому». Бо наводити лад у цій сфері по-справжньому не беруться. Швидше навпаки: тема затребувана у політичній боротьбі, де точка зору залежить від сидіння. Тож нарікаючи на високі ціни на ринку, дружина водія маршрутного автобуса додає: добре, що хоч щодня той може зайву копійку додому принести.Так і виходить: бідні, бо дурні. І платимо щоразу за одне і те саме — за хату скраю в питаннях, де мали б стояти на сторожі спільних інтересів.