ПРОБЛЕМА

Вітчизняна промисловість може задовольнити потреби галузі  лише на третину

Наприкінці травня у Національному комплексі «Експоцентр України» відбувся Медичний форум-2011. Згідно з його програмою, подія мала бути цікавою — конференції, «круглі столи» і, звичайно, виставка медичного обладнання. «За багато років медичний форум зарекомендував себе як місце демонстрації всіх сучасних досягнень та винаходів у галузі медицини», — йшлося в анонсі. 

Замість 50 — лише 5

На матеріальній демонстрації досягнень ми з фотокореспондентом  вирішили побувати передусім. І… розгубилися. Бо вразили розміри експозиції, але не своєю масштабністю, а… мінімалізмом.

Намагаючись досягти максимальної об’єктивності, розповім про все, що побачили. Перше, що впало в очі, — два рентгенапарати. Один з них — корейського виробництва. Від старих відрізняється тим, що дає можливість чітко контролювати рівень опромінювання пацієнта.  Другий — вітчизняного виробництва. За словами представника стенда, він має низьку собівартість, а рентгенографія виконується оперативно і якісно. Це легка портативна конструкція, її можна застосовувати в польових умовах, в ситуаціях серйозних аварій.

На сусідньому стенді — комплекс для лікування опікових хворих. Теж вітчизняне виробництво. Таких установок в Україні кілька: у Ніжині, Кременчуці, Києві. Як правило, використовуються вони для лікування пацієнтів з опіками понад 60%.

Чим ще мала вразити  виставка відвідувачів? Ми побачили комплекс реєстрації та обробки сигналів у вертебрології (оцінює тонус м’язів, вимірює діяльність усіх відділів хребта,  пульс і багато інших параметрів). Розробки клініки інноваційних технологій при Інституті Шалімова — апарат для телемедицини, що дає змогу   в найкоротші терміни зробити  кардіограму і передати її лікареві. При цьому пацієнт може перебувати вдома, на відпочинку, у відрядженні. Таких приладів в Україні — до тисячі. Ще на стенді — апарат, що імітує соляні печери. Застосовується для лікування астми, легеневих, бронхіальних захворювань.  Устаткування для знезараження ендоскопічних приладів — спільна розробка клініки інноваційних технологій і Київської політехніки. Одноразовий набір для ЛОР-обстеження.

Ще — кілька стендів, на яких представлені Національна медична академія післядипломної освіти ім. П. Шупика та Національний медичний університет ім. О. Богомольця. На одному зі стендів — протези та інвалідні крісла на коліщатках, на іншому — гінекологічне крісло. Як завжди, кіоски з пігулками і краплями. Ось, мабуть, за невеликим винятком, і все.

Поза сумнівом, усі  експонати — цікаві і потрібні  медикам і пацієнтам. Але невже це все,  чим може пишатися вітчизняна медична галузь?

—  Ви не все бачили, або не все розгледіли, — дорікнула координатор проекту «Медичний форум» Наталія Хлус.

Не все так добре в нашому домі

На жаль, ми побачили достатньо для того, аби зрозуміти: щось неправильне відбувається у цій сфері. А виставка — лише дзеркало, в якому відображаються проблеми галузі. Підтвердили цю думку і слова координатора проекту.

— З 50-ти підприємств, які мали взяти участь у виставці, приїхали лише п’ять, — пояснила Наталія Хлус.

Де ж решта підприємств і чи існують вони взагалі?

— Звичайно, існують, — запевняє перший заступник генерального директора державного  об’єднання «Політехмед» Микола Лебедєв. — Сьогодні Україна виробляє сучасне рентгенівське обладнання з цифровою обробкою зображення, що дає значно меншу дозу опромінення, ніж старі апарати. До того ж воно набагато економічніше й зручніше: для роботи не потрібна плівка, а отримані файли легко архівуються. Налагоджено власне виробництво ультразвукової техніки, зокрема й цифрової, що за якістю наближається до світових аналогів. Є в нас якісна наркозно-дихальна апаратура, пульсоксиметри, кардіографи, монітори ЕКГ і артеріального тиску, кріохірургічні установки, томографічні гамма-камери. Серед великих вітчизняних компаній київська «Медапаратура» (рентгени, флюорографи як стаціонарні, так і пересувні), харківський «Квант», київська «Ютас», виробник кардіологічного обладнання. Ще одне велике харківське підприємство — «Радмір», що випускає ультразвукові апарати як із кольоровим, так і з чорно-білим зображенням. Тож виробничі потужності в Україні є.

Інше питання — хто це купуватиме?

— Міністерство охорони здоров’я виділяє надто мало коштів на закупівлю медобладнання, та й ті йдуть в основному не на вітчизняну продукцію. Є програма під Євро-2012, але в основному закуповується  імпортне обладнання. Тож багато підприємств і не взяло участь у виставці — витрат чимало, а сенс? — пояснює Микола Лебедєв. — Було й так: укладалися договори з міністерством, підприємства виготовляли продукцію, але оплати не було.  Сьогодні більшість державних підприємств, що випускають  медапаратуру, — акціонерні товариства. Якщо ніхто не може гарантувати, що їхній товар хтось купить, то що ж їм накажете робити, як виживати в умовах ринку?

Так, у бюджеті Міністерства охорони здоров’я передбачаються кошти на закупівлю медтехніки. Та потім до цього процесу долучаються його величність тендер і посередники. Звідси і всі негативні наслідки. Звісно, можна заперечити, що весь світ живе на тендерах, чому в нас має бути інакше? Проте, за словами фахівців, багатьом вітчизняним підприємствам важко брати участь у тендерах, адже там часто ставляться нереальні вимоги.

— Сьогодні вкрай необхідна розробка  такої номенклатури, аби наші виробники могли брати участь у відкритих торгах. Звичайно, високотехнологічну апаратуру доцільно закуповувати за кордоном. Але в нас є підприємства, що випускають обладнання, якого потребують наші лікувальні установи. Це обладнання, до речі, значно дешевші за імпортні аналоги. Щоб підтримати вітчизняного виробника, необхідна державна програма, система держзамовлення, але цього немає, — зазначає Микола Лебедєв.

Про складну ситуацію, в якій опинилися вітчизняні виробники, наша газета писала неодноразово. В інтерв’ю «УК» на початку цього року президент Української асоціації постачальників і виробників медичної техніки Микола Кузьма порівняв медтехніку з Попелюшкою: все в останню чергу і за залишковим принципом, з обмеженими термінами постачання і нерегулярними передоплатами.

— У нашій країні повна відсутність плановості постачань. Це нищить вітчизняного виробника, який не може спланувати свою роботу, тому що не знає, скільки треба зробити приладів, за якою ціною, — вважає Микола Кузьма.

Виробництво згортається

Ще одна болюча проблема — розробка вітчизняної апаратури. Державна комплексна програма створення нової медичної техніки (затверджена постановою Кабміну в травні 1992 р.), що передбачала участь у її розробці та серійному виробництві багатьох підприємств оборонної промисловості (у тому числі й конверсійних), поступово зійшла нанівець. Передбачений програмою серійний випуск апаратури, отже, і здійснення державних випробувань, а потім серійне виробництво були спущені на гальмах і переведені на так звані ринкові відносини. Тобто державне замовлення на постачання медичної техніки, по суті, було анульоване.

У 2008 році затверджено Державну цільову науково-технічну програму розвитку медичної техніки на 2009-2013 роки. Вона передбачає створення умов для розробки конкурентоспроможної вітчизняної медичної техніки, доведення її до рівня сучасних світових стандартів, розширення номенклатури і зменшення імпорту.

— Час минає, а грошей на виконання цієї програми в бюджеті немає, — говорить Микола Лебедєв.

Тож виникає запитання: який тверезомислячий колектив працюватиме собі на збиток, а не перелаштується на випуск нехай стократно менш потрібної, але такої, що даватиме хоч якийсь прибуток, продукції? Тож виробництво на багатьох підприємствах згортається, йде скорочення працівників. Протягом останнього десятиліття відбулося істотне скорочення обсягів закупівлі медичної техніки та виробів медичного призначення, що призвело до збільшення парку морально та фізично застарілої медичної техніки до 60-70%. Результати аналізу централізованих закупівель медтехніки для закладів охорони здоров’я свідчать, що вітчизняна промисловість може задовольнити потребу в таких виробах лише на 30-35%. Це зумовлено, зокрема, недостатньою номенклатурою вітчизняних виробів медичного призначення.

Чи не ризикуємо ми в найближчому майбутньому залишитися біля розбитого, абсолютно невідновного корита вітчизняної медпромисловості?