Трудно вірить, писала Леся Українка, щоб погану одіж могла носить якась гарна ідея. Таке зауваження дуже актуальне для нашого часу, оскільки за демократії чимало засобів масової інформації захопилися свободою подачі матеріалів і пустилися при цьому стилістичних берегів. З ефіру можна почути такі «перли», що червоніють вуха не лише у філологів. Люди, які дбають про культуру мовлення, б’ють на сполох. Їх почули в Інституті української мови НАНУ, де провели круглий стіл «Українська мова в засобах масової комунікації сьогодні».
Час упізнається за епітетами
Що ж констатують учені? Йдеться не лише про стилістику, суть проблеми значно глибша. За словами кандидата філологічних наук Тетяни Коць, можна чітко визначити часові параметри газетного тексту за семантичними ознаками мовних одиниць. Українська преса початку XX століття формувала національну свідомість. Одна з найхарактерніших ознак публіцистичного стилю того часу — майже повна відсутність заперечних конструкцій. Цінності доби утверджувалися переконанням у правильності пропагованих ідей. У мові тодішньої преси часто вживали такі епітети до слова «народ»: свідомий, культурний, лояльний, освічений, мудрий, поміркований, щирий, гідний.
Наприкінці XX — на початку XXI століття поняття «людина», «народ», які в усі часи історії літературної мови означувалися переважно позитивно-оцінними мовностилістичними засобами, вже не належать до високих ціннісних орієнтирів і вживаються з іншими епітетами: заляканий, понівечений, пригнічений, забитий, затоптаний, зрусифікований, обкрадений, зайвий, суржиковий, кроплений, мічений, безсилий, безликий.
Мова ЗМІ відображає негативну оцінку (і це відчутно переважає) майже всіх сфер життя. У 90-х роках минулого століття функціонували такі синонімічні ряди: малоросизм — малоросіянізм, русифікація — зросійщення, знедуховлення — деморалізація, знеосіблення — деперсоналізація; виродок — покруч — перевертень — яничар — манкурт; знедуховлений — обездуховлений — пустодухий. Поняття «політичний» стало тоді синонімом слів «аморальний, злочинний».
Мова публіцистичного стилю нашого часу відображає нівеляцію споконвічних українських цінностей, зокрема такого поняття, як хліб. На початку XX століття боротьбу за національну ідею порівнювали з важкою хліборобською працею, здобутки — зі щедрим збіжжям, з важкими жнивами. Волю народу асоціювали з найдорожчим — хлібом, символом життя народу були колоски.
А в кінці XX століття все визначають гроші. Вживання всуціль негативно-оцінних мовних засобів впливає і навіть формує свідомість суспільства без ідеалів і будь-яких цінностей, робить висновок науковець.
Погодьтеся, винні в цьому не ЗМІ. Тон розмови задають політики, які спрямовують життя у відповідне русло. І біда в тому, що протистояти цьому, а отже й вживати оптимістичну лексику, дотримуючись культури мовлення, дуже складно. Нині ЗМІ — товар. На його виробництво потрібні кошти. Їх мають ті, хто проблемами мови не дуже переймається. Для них головне — прибуток.
Реклама — біль не тільки мовознавців
Нині реклама на радіо, телебаченні та в друкованих ЗМІ нав’язлива, набридлива. А ще, вважають філологи, вона негативно впливає на культуру мови. Цій проблемі присвятила свій виступ кандидат філологічних наук Галина Сюта. На її думку, сучасна українська реклама часто викликає негативну реакцію через численні помилки. Найтиповіші відхилення від норми — форма родового відмінка: «дві краплі для вашого носу»; «береш скоринку хлібу» (правильно хліба, носа).
Живуть у мові реклами також «вічні» помилки: «приймайте» участь (треба «беріть»); «співпадає» замість «збігається»; «на протязі» (треба «протягом, упродовж»); «по крайній мірі» замість «принаймні»; «вам повезе» (треба «вам пощастить»).
На заваді грамотності реклами, тиражованої у ЗМІ й на білбордах, — наше законодавство. Адже 16-та стаття Закону України «Про рекламу» констатує: «Під час видачі дозволів на розміщення зовнішньої реклами втручання у форму та зміст зовнішньої реклами забороняється». Це, як і багато інших фактів, свідчить, що держава самоусунулася від впливу на мовну культуру ЗМІ, переклавши таку функцію на суспільство. А воно в ринкових умовах керується принципом: «Є попит, буде й пропозиція».
Тож спритники прагнуть задовольнити смаки невибагливих споживачів, пропонуючи їм низькопробну продукцію. І якщо така продається, отже, її споживачі на низьку культуру мови не зважають. Тобто відбувається потурання несмаку.
АВТОРИТЕТНО
Павло ГРИЦЕНКО,
директор Інституту української мови НАНУ:
— Обговорення цієї теми — наша відповідь на звернення громадян, які вважають стан мови ЗМІ незадовільним. Більше того, окремі з них переконані, що він набуває ознак катастрофічного. Справді, свобода змісту переноситься на свободу форми. Доходить до того, що ставиться під сумнів існування регуляторного права правопису.
Як цьому протидіяти? Усі зауваження і пропозиції, висловлені під час розмови, узагальнимо і передамо на розгляд Верховної Ради України.