На Закарпатті цього літа клімат бив рекорди. У багатьох населених пунктах протягом сезону дощів не бачили зовсім, сільське господарство зазнало небувалих втрат. Величезної шкоди завдано лісовим угіддям. Тривала засуха — не просто збіг обставин, а наслідок певних процесів, які викликають тривогу. Про те, як оцінюють небезпеку зміни клімату експерти і що можна зробити, щоб запобігти їй, розповідає кореспондент «Урядового кур’єра», побувавши на розширеному засіданні президії громадської ради при Закарпатській обласній військовій адміністрації.

Перейти річку, не замочивши ніг

Учасники розширеного засідання громадської ради сходилися на думці, що цьогорічні рекорди, які спостерігали у природі, не варто списувати на глобальні кліматичні зміни, бо вони здебільшого рукотворні. Усе це наслідок господарювання, яке суперечить законам природи. Тож до обговорення цієї тематики за участю керівників області, представників різних відомств підштовхнуло саме життя.

За величезним овальним столом у ректораті Ужгородського національного університету обговорювали «Сучасні виклики та актуальні проблеми збереження поверхневих вод Закарпаття».

«Звернімо увагу, що наші річки цього літа можна було легко перейти, переступаючи з каменя на камінь, — розпочав перший заступник голови Закарпатської обласної військової адміністрації, депутат обласної ради Мирослав Білецький. — А старі люди пам’ятають часи, як по наших річках сплавляли колоди, настільки вони були повноводними. Без сумніву, нині маємо наслідки того природокористування, яке не було милостивим до природи. Тож говорити і діяти мусимо так, щоб виправляти становище, повертати його до норми».

Основні думки, що прозвучали під час обговорення, підкріплені конкретними фактами, отриманими під час багаторічних спостережень, і узагальнені статистичні дані оприлюднив завідувач кафедри геодезії, землеустрою та геоінформатики Ужгородського національного університету кандидат наук з державного управління доцент Владислав Пересоляк: «Нестачу прісної води відчувають нині у багатьох країнах, як і в окремих регіонах України. Хоч Закарпатська область — найбільш зволожений регіон нашої країни, в літній період тут так само страждають від браку води.

Частка осушених земель в області становить 14,5% загальної та 37% усієї площі угідь сільськогосподарського призначення. Це не було б варте глибокого осмислення, якби не наслідки, з цим пов’язані.

Осушені землі впливають на водний режим водозбірних басейнів, а підземні води безпосередньо пов’язані з поверхневими. У підсумку маємо скорочення запасів води і для господарських потреб, і для її споживання населенням. Прийдешні перспективи не дають змоги спокійно дивитися в майбутнє».

Більш як третина площ — меліоровані

Далі йшлося про те, що у 1960—1990 роки в сільському господарстві області було застосовано новаторські організаційно-управлінські заходи. Серед них гідромеліорація для осушення перезволожених земель, поверхневих боліт. Про широченні масштаби тих робіт свідчить те, що їх було здійснено на 184 тисячах гектарів. Загальна довжина введених в експлуатацію каналізованих русел і каналів досягла 1339 кілометрів. Цими діями вдалося ввести в постійний обіг величезні площі сільськогосподарських земель, підвищивши їхню віддачу.

Як уже згадано, на Закарпатті було осушено 37% наявних сільськогосподарських угідь. З огляду на це область була не серед перших, але й не останньою. Для порівняння: в Рівненській частка осушених земель дорівнювала 41, Львівській — 39, Волинській  — 38, Івано-Франківській — 31, Житомирській — 25%.

Конструктивною особливістю меліоративних систем в області була їхня двостороння дія: в посушливий період напоювали поля, а в перезволожений — позбавляли їх зайвої вологи. Цю особливість відображено і в їхній назві — осушувально-зволожувальні. Живильна волога, проходячи через регулювальні шлюзи, розливалася каналами.

Усе це з вигодою використовували сільськогосподарські підприємства. Та з часом, після розпаду колективних господарств та появи власників паїв, системи опинилися без належного контролю, стали нагадувати таку собі валізу без ручки.

Канали спорожніли, колодязі висохли

Осушувально-зволожувальні системи в Закарпатській області перестали виконувати інженерно-меліоративні функції, передбачені проєктами. Насамперед це стосується зволоження сільгоспугідь. Меліоративні канали втратили здатність врегульовувати водний баланс. Нині з наявних в області 15 насосно-перекачувальних станцій, що постачали воду в канали, повноцінно функціонує лише одна; ще одна — частково. Основні канали замулено, їх не розчищають упродовж майже 40 років. Шлюзи, регулятори розвалено, вони потребують капітального ремонту, а колектори засмічено.

Площа водного дзеркала за останні десятиріччя зменшилася в Закарпатській області на 5—7 тисяч гектарів (у різні роки змінюється). У літні періоди, коли найменша кількість опадів і полям не вистачає води, гончарні дрени залишаються сухими, і волога ними не надходить.

Площинне переосушення сільськогосподарських меліорованих земель за останнє п’ятиріччя сягнуло близько 200 тисяч гектарів. Гостра нестача вологи призводить до втрати продуктивних властивостей ґрунтів під сільськогосподарськими культурами.

Рівень ґрунтових вод у проміжку 2012—2016 років знизився із 3 аж до 9 метрів. У колодязях гірських населених пунктів стала зникати вода. Щоб розв’язати проблему забезпечення людей водою, її почали доставляти автомобільним транспортом, що загострювало соціально-економічні проблеми в населених пунктах.

Із гір у долину за один день

Занедбаність гідромеліоративної системи — одна з основних, але не єдина причина засушливості, яка дедалі більше турбує науковців, господарників, звичайних людей. До кліматичних змін призвела і втрата лісами, які вкривають майже половину площі області, їхньої водопоглинальної функції.

«Зазвичай лісові насадження, — зазначив Владислав Пересоляк, — виконують функцію своєрідної губки, яка вбирає воду і потім поступово її віддає. Тепер водопоглинальної функції ліси не виконують: вода в них не затримується і під час дощів, паводків стрімко збігає в долину».

Із цим погоджується кандидат біологічних наук доцент Ужгородського національного університету, голова громадської організації «Екосфера» Оксана Станкевич-Волосянчук. Вона зауважила, що якщо раніше вода внаслідок дощів або паводків стікала в низовину приблизно п’ять днів, то нині цей час скоротився до одного.

Порушуються природоохоронні вимоги: в лісокористуванні — суцільні рубки, трелювання деревини землею, а не повітрям, прокладання доріг там, де їх не може бути. Вода втрачається і через ерозію ґрунтів, яку спричинюють гірські подорожі позашляховиками та квадроциклами. Рівчаки, що залишаються після них на полонинах, перетворюються на шлюзи для води. На ці туристські розваги треба накласти заборону.

Згадати минуле

Основні рекомендації щодо того, як змінювати ситуацію, повертаючи її до норми, стосувалися збільшення водного дзеркала. Позитивних змін доповідач, спираючись на дослідження, пропонує добиватися спорудженням перепадів.

«Достатньо згадати часи, коли край належав до Чехословаччини. Тоді на руслах закарпатських річок зводили споруди з каменю, — розповідав Владислав Пересоляк. — Їхня висота сягала 50—60 сантиметрів. У 1920—1930-ті таких гідроспоруд було зведено понад півтораста. Вони стримували стік води, формуючи плеса. Міграції риби перепади не перешкоджають, а напуванню земель, випаровуванню вологи сприяють».

«Їх слід будувати і на гірських струмках, що часто вже роблять працівники держлісгоспів, — погодилася Оксана Станкевич-Волосянчук. Вона як громадська активістка вважає, що потрібно менше втручатися в русла та запобігати їхньому замулюванню: — Більшість проблем — у верхів’ях, їх слід розв’язувати саме там».

Щодо спорудження на річках малих гідроелектростанцій є застереження: малі ГЕС можна будувати, лише якщо доведено повну безпечність для довкілля.

 Джерелом напування земель у посушливі періоди можуть бути польдери (ставки) у верхів’ях річок. Такі гідроспоруди в минулому столітті (тоді казали кляузи), затримуючи воду, використовували для сплавляння деревини. Водночас вони виконували функцію збалансованого водокористування.

Нині, на думку Владислава Пересоляка, до цієї практики слід повернутися. Її широко використовують у себе сусіди-словаки, там створені в горах штучні водойми займають сотні гектарів, і таких водогосподарських споруд чимало. «Нам слід використовувати досвід, набутий у сусідній країні, адже географічні умови у нас близькі до їхніх», — вважає дослідник.

Донедавна така водойма існувала в Музеї лісу і сплаву в Міжгірському районі. Її зруйнувало паводками 1998-го та 2001 років. Історично таких кляуз на Закарпатті в горах було до семи, і їх, вважають експерти, можна відродити.

Клімат став нагадувати кримський

Про разючі зміни у кліматичних характеристиках Закарпатської області сказав за круглим столом начальник обласного центру з гідрометеорології Василь Манівчук: «У Закарпатській області, особливо в низинно-передгірних районах, влітку спостерігався дефіцит опадів. Сумарна їх кількість становила 20—50% норми. Для переважної території області це найменший показник, який у цей період фіксували за всю історію спостережень з 1945 року.

Гідротермічний показник насамперед у високогір’ї, за останні кілька років знизився в рази. І це не тому, що опадів стало менше, а з причин, про які сьогодні йшлося.

Клімат нашої області починає нагадувати кримський. Це суховії, мінімум вологи, високі температури повітря. Урожайність полям, які потерпають від засухи, слід повертати і зрошенням, і, звичайно, насадженням лісів та лісосмуг, боротьбою з ерозією ґрунтів, впровадженням посухостійких сільськогосподарських культур і сортів».

Про наростаючі масштаби всихання лісів і насамперед смерек висловлювалися головні лісничі держлісгоспів. Загрозливі процеси вони теж пов’язують із засушливими кліматом, нестачею вологи. Можливо, в лісокористуванні доведеться вдатися до досвіду кримчан: висаджувати тамтешні види і породи дерев.

Підбиваючи підсумки обговорення, виконувач обов’язків голови Закарпатської обласної ради Андрій Шекета зазначив: «Це дуже добре, що є змога обговорити проблеми з водою, які особливо цього літа відчули або побачили всі. Вони стосуються багатьох галузей, і до проблеми потрібно підходити комплексно та ґрунтовно. Перед фахівцями стоїть завдання: затримати воду. Є питання щодо ерозії ґрунтів, господарської діяльності на полонинах, у лісах тощо. Радію, що ці питання порушуємо на фаховому рівні, де разом із владою спеціалісти-екологи, громадські активісти, науковці шукають алгоритм спільних дій».