Спершу кілька статистичних даних. В Україні за спеціальністю працює лише 30% осіб з вищою освітою в галузі фізичних, математичних і технічних наук, 54% — біологічних, агрономічних та медичних наук. Згідно з рейтингом Всесвітнього економічного форуму, наша держава серед 144 країн посіла торік у сфері формування факторів інноваційного розвитку 79-те, а за оснащеністю сучасними технологіями — 81 місце. За показниками ВВП на душу населення ми посідали за останні 15 років 89—104 місця серед майже 190 країн.
Ці та інші дані наводили на третій Міжнародній науково-практичній конференції «Ефективність організаційно-економічного механізму інноваційного розвитку вищої освіти України», яка проходила в Київському національному університеті технологій та дизайну.
Чому вчені-педагоги звернулися до цієї теми? Вочевидь, насамперед керувалися почуттям відповідальності не лише за сьогодення, а й за майбутнє — усвідомлюють невідповідність якості освіти сучасним вимогам. Вони підкреслювали, що резерви збільшення державних видатків на неї майже вичерпано. І, за словами президента Національної академії педагогічних наук Василя Кременя, підвищення економічної ефективності освіти в сучасних умовах потребує подвоєння-потроєння зусиль. Яким чином? Слово — учасникам конференції.
Поступ держави відбувається завдяки технологіям
Ректор Київського національного
університету технологій
та
дизайну професор
Іван ГРИЩЕНКО:
— Дослідження впливу освіти на економічний розвиток засвідчує: чим вищий рівень економічного розвитку країни, тим більшого значення для економічного зростання набуває вища освіта. Скажімо, досвід США і ЄС демонструє: чим вищий рівень продуктивності праці в країні і чим ближче економіка до межі зростання ефективності, тим більше необхідно вкладати коштів у вищу освіту (особливо у післявишівську) для забезпечення подальшого зростання.
Отже, від функціонування і розвитку ВНЗ залежать економічні наслідки розвитку нації, тому це важливе економічне обгрунтування необхідності державної підтримки вищої освіти.
Світовий досвід розвитку вищої освіти свідчить, що вишам необхідно постійно пристосовуватися до нової економічної і соціальної ситуації. В умовах глобального конкурентного середовища та організації масової вищої освіти, як показує дослідження, у всьому світі уряди країн не в змозі оплатити в повному обсязі потреби вищої освіти, тому державне її фінансування недостатнє. Зарубіжна практика доводить неможливість існування ВНЗ у старих координатах управління. Університети розвинених країн з метою збільшення надходжень фінансових ресурсів в останні 20 років активно впроваджують в освітнє і наукове співтовариство підприємницькі засади.
Якою має бути модель адаптації ВНЗ у ринкове середовище та їхня трансформація? А якими — управлінські зміни в діяльності ВНЗ у відповідь на виклики часу?
У зв’язку з фінансовими проблемами розвитку наукових досліджень у розвинених країнах виникло таке поняття, як академічний капіталізм. Що мається на увазі? Фундаментальні дослідження зосереджують у великих дослідницьких університетах. Новий підхід до розвитку університетської науки отримав назву «комерціалізація технологій», або «трансфер технології». Почалась трансформація університетів у специфічні підприємницькі корпорації, а термін «академічний капіталізм» став вживаним в освітянських колах.
Університет — це не гіпермаркет з продажу освітніх послуг, а підприємництво в університетах — не синонім комерції. Бути підприємницьким університетом означає усвідомлені, рішучі зусилля та дії всіх структурних підрозділів вишу, спрямовані на забезпечення економічної стійкості, конкурентоспроможності. Це активне намагання бути інноваційним у своїй роботі. Особливість такого підходу — вища ефективність, ділова активність, самостійність і відповідальність.
Колектив університету повинен жити не минулим, а упевнено дивитися в майбутнє, бажати більшого. В такому разі потрібні нові організаційні елементи, які в синергетичному ефекті характеризують підприємницький університет на всіх рівнях: у навчанні, наукових дослідженнях, в управлінні, фінансово-господарській діяльності. Однак не потрібно відмовлятися і від можливостей використовувати підприємницький підхід в іншому контексті слова «підприємницький», тобто в розумінні бізнесу й заробляння грошей, якщо такий підхід зможе допомогти вищому навчальному закладу виконати його прямий обов’язок — бути університетом. Це модель трансформації сучасного університету. Потрібна кропітка робота колективу і керівництва, яка веде до нових практичних дій і поглядів, підприємницьких кроків, пов’язаних із прийняттям непростих і непопулярних рішень.
Умови мають відповідати завданням
Президент Національної
академії педагогічних наук
Василь
КРЕМЕНЬ:
— Економічну ефективність освіти може кардинально підвищити застосування нових результативних технологій освіти, системи, вимірювання освітньої якості. Це потребує відповідної підготовки та системного вдосконалення впродовж життя педагогічного та науково-педагогічного персоналу. Водночас повноцінне безперервне навчання трудових ресурсів сприятиме економічному зростанню, відшкодуванню витрат на відповідну навчальну діяльність.
Важливо задіяти і управлінський ресурс економічного вдосконалення, що полягає в розвитку державно-громадських форм управління в освіті, соціального партнерства, а це сприятиме залученню до прийняття рішень в освітній сфері, всебічної підтримки її розвитку всіх зацікавлених сторін.
Необхідно суттєво посилити наукові засади в діяльності з підвищення економічної ефективності освіти України в сучасних умовах, запровадження науково обгрунтованих інновацій в освітній сфері.
Найслабша ланка цього процесу, слід визнати, — економіка освіти, яка і досі, попри зростаюче напруження і масштабність, залишається в межах локальних і ситуативних, часто суб’єктивних, і незавершених рішень. У ланцюгу перетворень «вимоги — умови — результати — зміни» здебільшого випадає ланка «умови», які, якщо і розглядають, то виключно в площинах організаційно-педагогічній, методичній, соціальній. Запитання на кшталт «чи є реальними ті чи інші плани, чи можна здійснити певні зміни без випереджального економічного обгрунтування, як правило, чітко не ставлять. Це неприпустимо в час, коли цивілізований світ дедалі глибше усвідомлює силу і невідворотність економічних викликів у всіх сферах суспільного життя, включно з освітою. Саме з економічних позицій потрібно оцінювати будь-які педагогічні інновації. Економічна сфера освіти — це не просто економіка, це «педагогічна економіка». Відтак кожне економічне рішення в освіті має бути економічно доцільним з огляду на віддалений результат.
Ми маємо глибоко усвідомити, що світ стає дедалі більш технологічним і прагматичним, прискорено прогресуючим. Такою мусить бути і вітчизняна освітня сфера, її економічне і наукове забезпечення — заради досягнення конкурентоспроможності нації, адекватного національного розвитку.
Потрібен системний підхід
Конференція схвалила висновки і рекомендації, запропоновані академіком НАПНУ, доктором педагогічних наук професором
Володимиром ЛУГОВИМ:
— Перше. Суспільний прогрес у глобальному та європейському вимірах має явні ознаки дослідницько-інноваційного типу. Особливо така тенденція характерна для груп успішних країн.
Друге. Перехід до дослідницько-інноваційної моделі суспільного розвитку в Україні потребує перегляду й уточнення певних національних традицій та усталеної практики, зокрема забезпечення відповідних інвестицій у сферу наукової та науково-технічної діяльності до рівнів, що є нормою в передових країнах і визначено вітчизняним законодавством (принаймні подвоєння та доведення до 1,7% ВВП обсягу асигнувань, збільшення вдвічі чисельності основних виконавців дослідницько-інноваційних робіт).
Третє. Додаткові фінансові та кадрові ресурси слід насамперед спрямувати у вищу освіту, зберігаючи творчий потенціал академій наук, що цілком виправдали себе як ефективні наукові організації. Необхідно прискорити виконання ключового завдання Національної стратегії розвитку освіти в Україні на період до 2021 року стосовно «доведення обсягів фінансування досліджень і розробок у вищих навчальних закладах до рівня не менш як 10% загальних асигнувань на їхнє утримання, підвищення соціального статусу наукових та науково-педагогічних працівників».
Четверте. А вищі навчальні заклади потрібно укрупнити з метою забезпечення критичних величин параметрів основної діяльності, разом з її дослідницько-інноваційною складовою.
П’яте. Задля запровадження економічних механізмів інноваційного розвитку вищої школи необхідно враховувати безпосередні видатки на наукову та науково-технічну діяльність у визначенні вартості підготовки фахівців, ліцензійних і акредитаційних вимог у сфері вищої освіти.