Мало хто у світі сумнівається, що Росія окупувала частину нашої країни. Україна всіляко намагається захистити своїх громадян, які живуть на півострові, проте в ситуації, коли РФ нахабно ігнорує принципи міжнародного права, це зробити вкрай важко. Тож чому держава-окупант дозволяє собі не дотримуватись міжнародних правил, прописаних у Женевських конвенціях, з’ясовував «Урядовий кур’єр».
Змусити до приєднання
Те, що відбулось у Криму в кінці лютого 2014 року й триває дотепер, за міжнародним гуманітарним правом кваліфікують як окупацію частини території однієї держави іншою. Проте варто зауважити, що в нашій ситуації йдеться і про анексію, і про окупацію.
— Попри те, що окупація АРК відбулась майже безкровно і без збройного спротиву, це не впливає на застосування до цього процесу міжнародного гуманітарного права, яке складається з кількох основних міжнародних договорів, під якими підписались усі сучасні держави. Йдеться передовсім про Женевські конвенції 1949 року про захист жертв війни, — наголошує експерт з міжнародного гуманітарного права, кандидат юридичних наук, асистент кафедри міжнародного права Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка Антон Кориневич. — Анексія апріорі не може бути законною. Російська Федерація як держава повинна відповідати за захист прав людини на окупованих територіях, а те, що високопосадовці сусідньої країни не визнають ні анексії, ні окупації, а вперто називають свої дії щодо Криму «приєднанням», — не має значення. В сучасному міжнародному праві не існує такого терміна, як приєднання. Не можна взяти шмат території однієї держави і просто так відірвати та приєднати його до себе.
Отже, договори міжнародного гуманітарного права, зокрема Женевські конвенції, містять перелік правил і зобов’язань держави-окупанта, якою і є Росія стосовно Криму. Передовсім РФ не повинна: змінювати суддів та чиновників, затримувати громадян України за дії, які вони вчинили в Криму до окупації; закривати школи, класи, вилучати українську літературу та інші навчальні матеріали із шкільних і не лише програм. Російська Федерація не може судити громадян України за своїм кримінальним законодавством, окрім надзвичайних ситуацій, які навряд чи виникали на півострові. Так само російські правоохоронці в Криму не можуть затримувати лідерів кримськотатарського Меджлісу за дії, вчинені 26 грудня 2014 року, коли півострів де-юре і де-факто перебував під юрисдикцією України, а тим паче судити їх за законами РФ. Це зворотна сила закону, що неприпустимо. Ми пам’ятаємо, що Крим — це Україна з точки зору і міжнародного права, і національного права України. Тому ми говоримо: так, Крим перебуває під суверенітетом України, але, на жаль, юрисдикція, правопорядок нашої країни де-факто не поширюється на Автономну Республіку.
Проте чому механізми захисту людей, які живуть на окупованій території, не працюють?
— Так відбувається через просту причину: Російська Федерація не визнає себе державою-окупантом. Так само як не визнає, що вона має зобов’язання за міжнародним гуманітарним правом. Росія кваліфікує свої дії як «приєднання». Таким чином вона зазначає: ми не є країною-окупантом, ми не анексували частину території іншої країни, тому ми не застосовуватимемо міжнародне гуманітарне право, — пояснює Антон Кориневич. — Як Україні діяти в такій ситуації — питання дуже важке. Найкращий шлях — звернутися до ЄСПЛ (Європейський суд з прав людини) як правового механізму, здатного забезпечити інтереси українських громадян у Криму. ЄСПЛ — це той орган, що може покласти на Росію відповідальність за захист прав людини і громадян України в Криму.
Заблокувати справедливість
Звичайні ж українці часто не розуміють, чому наша держава не позивається з Росією за Крим у міжнародних судах.
На це запитання правники лише зауважують, що нині іншого механізму для України, окрім ЄСПЛ, просто немає. Федерація ніколи не погодиться на юрисдикцію Міжнародного суду ООН, щоб він розглядав цю справу. У світі немає суду, який би міг повернути Україні Крим, але є суд, який може покласти на Росію відповідальність за захист прав наших громадян на окупованих територіях.
— Оскільки Росія не визнає себе окупантом, то вона не виконує зобов’язання за міжнародними договорами. Вона не створила довідкове інформаційне бюро, яке мало б співпрацювати з українськими органами та інформувати Україну про долю наших громадян, — каже Антон Кориневич. — Ми лише через правозахисників можемо дізнаватись, що відбувається з нашими громадянами на окупованій території. Це дуже серйозне порушення держави-окупанта.
Але ж чому Росія так поводиться? На думку експертів, тому, що Росія як постійний член Ради Безпеки ООН має право вето і брутально ним користується.
І будь-яке питання щодо невиконання Росією якогось міжнародно-правового зобов’язання вона автоматично блокує цим своїм право вето. До прикладу, ситуація зі створенням трибуналу щодо авіакатастрофи Боїнга МН-17 при Раді Безпеки ООН. Росія наклала вето на проект резолюції Радбезу стосовно створення цього трибуналу, мотивуючи свої дії сумнівами щодо готовності міжнародного співтовариства створити такий трибунал. Але насправді право вето Росія використала лише для того, щоб не дати змоги об’єктивно на міжнародному рівні розслідувати цей інцидент і притягнути винних до відповідальності.
Катерина БРАТКО
для «Урядового кур’єра»