Більшість батьків та вчителів влаштовує стан середньої освіти в Україні. Про це свідчить соціологічне опитування, проведене Фондом «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва. Більше того: переважне число тих, кого опитали, не хочуть зокрема запровадження дванадцятирічки. У чому ж річ? Чому, визнаючи, що реформи потрібні, більшість не підтримує запропонованих змін? Чому, судячи з результатів опитування, мало хто розуміє, в чому ж полягає його суть і результат?
— Загалом люди задоволені середньою освітою. Єдине, на що нарікають, — зарплатня педагогів, а решту, зокрема знання, які дає школа, оцінюють задовільно. І це суперечить занепокоєнню, яке висловлюють експерти щодо рівня середньої освіти, — каже директор «Демініціатив» Ірина Бекешкіна.
.jpg)
Тривожить те, наголошує вона, що на запитання «Хто повинен ініціювати реформування освітньої галузі?» 45% учителів відповіли, що це завдання профільного міністерства і 34% — що самі педагоги. «Тобто на себе покладаються менше». Крім того, приблизно чверть опитаних батьків вважає, що реформу треба проводити вже в найближчий рік, тоді як учителі та директори шкіл хочуть, щоб зміни були поступові й часткові (54% та 47% відповідно). До речі, майже половина вчителів згодилася пройти ліцензування як умову підвищення їхньої зарплатні, бо, очевидно, впевнені, що пройдуть його. Водночас майже половина на це не погоджується. «Це теж певний діагноз», — каже фахівець.
— Проаналізувавши цифри дослідження, роблю прикрий висновок: наша система загальної середньої освіти не готова до змін. Ситуація, коли багатьох усе влаштовує, дуже небезпечна. Ми чомусь звикли, що реформи мають бути нав’язані згори, та доти, доки вони не народяться в душах тих, хто має їх реалізовувати, реформ не буде. Коли бачимо, що 68% батьків вважають, що реформи має ініціювати міністерство, стає смішно. Люди думають, що їм хтось має прийти й сказати: ви повинні жити інакше. Або ще гірше: 35% директорів шкіл вважають, що реформу має ініціювати МОН. Вибачте, але реформа починається із твого робочого місця, із твоїх управлінських дій у школі. Заклади освіти, що добре працюють, не чекають команди з МОН та місцевих органів управління освіти, — каже директор Українського центру оцінювання якості освіти Ігор Лікарчук.
Ця суперечність у міркуваннях щодо змін в освіті далеко не єдина. Наприклад, 56% батьків вважають, що школа дає добрі знання, проте на запитання, чи готує вона до життя, лише 10% відповіли ствердно. Хоч нині весь цивілізований світ сходиться на думці, що школа має припинити лише ретранслювати знання, бо вони надто швидко множаться, але повинна готувати до життя. Результати опитування показали, що проблему оновлення змісту освіти респонденти не вважали пріоритетною.
— Розуміємо, що школа не готує до життя, що вчимо дітей не того, що потрібно, проте запит щодо оновлення змісту освіти — десь на останніх місцях, — констатує голова парламентського Комітету з питань науки і освіти Лілія Гриневич.
Новації, запропоновані у проекті закону про освіту, також сприймають із недовірою. Ні батьки, ні вчителі не підтримують ідеї запровадження 12-річної школи, так само, як не хочуть, щоб старшу школу ділили за трьома напрямами, на один із яких потрібно буде вступати за результатами ЗНО. Не хочуть укрупнення малокомплектних шкіл навіть за умови забезпеченням транспортом.
Cправді, результати цього дослідження засмучують, хоч їх можна було б передбачити на нинішньому етапі. Чому?
Бо, скажімо, коли зміни в освіті почала впроваджувати Польща, цієї реформи навчали у школах, пояснюючи вчителям, що відбувається. Крім того, поляки влаштували спеціальні навчання для своїх медіа, щоб ті розумілися на реформі та як краще про неї писати.
«В одному із провідних друкованих засобів «Газеті виборчій» жоден випуск не виходить без рубрики, присвяченої освіті. До цього питання прикута увага медіа — в контексті того, що чекає на наших дітей, як змінюється зміст освіти. Мабуть, через нестачу інформаційної політики в галузі освіти ми тепер маємо такі результати дослідження», — каже Лілія Гриневич.
У нас через брак комунікацій між різними учасниками реформ мало хто може збагнути, що перехід до 12-річного навчання — не просто можливість інтеграції в європейський простір, а й створення бази, щоб наші діти здобували кращу освіту.
«Чим ми відрізняємося від Фінляндії, яка також навчає своїх дітей 12 років, чи від інших успішних освітніх систем? Бо саме за рахунок збільшення навчального часу може відбуватися індивідуалізація навчання. Це варто пояснювати», — каже вона.
Уперше 12-й клас в Україні з’явиться не раніше ніж через 13—14 років, прогнозує Лілія Гриневич. Бо ця реформа складна й потребує інвестицій, аби дала результат, а не була профанацією. Наприклад, початкова п’ятирічка з’явиться лише тоді, коли підготують програму цієї школи та вчителів, готових працювати в новому форматі. «Важливо пояснити ці горизонти української освіти», — наголошує Лілія Гриневич.
«Я не впевнений у тому, що реформа відбудеться. За роки існування української освіти ми вже стільки разів міняли структуру, програми, пробували додати один рік, потім забрати. Але реформ не було. Реформа полягає не в тому, а зовсім в іншому: в новому освітньому світогляді. І результати цього дослідження переконливо свідчать, що його немає», — вважає Ігор Лікарчук.
Вимальовується цікава, хоч і невтішна ситуація: запал затято говорити про необхідність змін помітно згасає тоді, коли перспектива бути зачепленим реформою виникає особисто перед кожним. «Повірте, батьки, як правило, кажуть: «Так, ми хочемо змін, але не починайте їх з нашого навчального закладу», — зазначає директор профільного департаменту Київської міськдержадміністрації Олена Фідонян.
Результати дослідження підтверджують ще одну тезу, про яку освітні експерти говорять давно. «Кадри, котрі сьогодні становлять основу системи освіти, були, є і будуть гальмом. Лише 30% директорів шкіл вважають, що основним показником діяльності закладу освіти є його якісна робота. А майже 70% так не вважають. Лише 10% батьків вважають, що директора має призначати батьківський комітет чи наглядова рада. Тобто громадськість має впливати на призначення керівника школи. Більшість думає, що це повинні робити чиновники», — зауважує Ігор Лікарчук.
Інертність мислення, помножена на брак інформації, плюс позиція «Почніть реформу не з нас» — це і є формула неготовності до змін, яку засвідчили результати дослідження. Аби інше опитування, проведене за кілька років, дало оптимістичніші результати, реформу потрібно робити зараз. Без змін розсиплеться навіть та система освіти, що є нині.