Тривала друга декада жовтня, а в Полтаві термометр удень показував плюс 24 градуси за Цельсієм, і на привокзальних базарчиках мішками продавали гриби. Не пригадаю, щоб у надворсклянському місті відрами продавали білі. Відро царських — 300 гривень. Ледве діждалися вихідних, і всією нашою дружною компанією вирушили у воронянський ліс. Це за кількадесят кілометрів від Полтави. Понабирали з собою відер, пакетів — приготувалися косити гриби. Віри в наш успіх на тихому полюванні додавали й машини, що регулярно нас обганяли на прирічковій дорозі. Не треба бути Шерлоком Холмсом, щоб здогадатися, куди вони їдуть у таку рань. Азарт зростав із кожним кілометром. Є у Воронах грибочки!
Однак коли дісталися лісу, азарт поступився місцем тривозі — бір нагадував автостоянку. А коли ми нарешті вилізли з «Москвича», то крім настояного на хвої лісового повітря, вдихнули й вихлопних газів. Бо автомобілів різних марок у лісі стояло по 2—3 щосто метрів. Вони обганяли одна одну, сигналили, буксували в піску. Їм там було зручно ганяти, адже лісівники постаралися й наче спеціально для них поробили в бору широкі просіки: кожен третій ряд молодих сосонок і берізок вирубано, самі напівзгнилі гілки лежать купами на піску. Схоже, там провели доглядові рубки. По цих гілках ходили грибники й шукали маслюки. Цінніших грибів не було. Якщо білі й траплялися, то тільки невеличкі, які встигли вирости за ніч, і то дуже рідко.
Та й тихим те грибне полювання назвати важко. Замість пташок ранковий ліс повнився лункими вигуками тань, вась, ір, кать, які відстали від компанії або волали, перевіряючи зв’язок. У тому воланні вчувалися й дзвінкі дитячі голоси, й охриплі старечі. У якомусь місці бачив літнього інваліда, який однією рукою спирався на палицю, тому що, мабуть, мав проблему з ногами, а на другій у нього висіло містке пластмасове відрисько з-під фарби. Хтозна, чи зрізав він тоді хоч одного їстівного гриба, адже шукав їх вельми оригінально: просто йшов просікою, не нахиляючись, лише роздивлявся довкола. Йому, бідоласі, важко було нахилятися, не те що шукати маслюки, які на видному всі вже зрізали, а ті, що їх, можливо, не помітили, ростуть у важкодоступних місцях, у хвої. Зате перед дідусем і довкруж нього росли мухомори й бліді поганки, несправжні маслюки й якісь тонконогі, схожі на зимові опеньки грибочки.
Згадав дідуся тому, що на Полтавщині цьогоріч ледь не щодня фіксують отруєння дикорослими грибами. Тільки за останній тиждень вересня до полтавських та кременчуцьких лікарень з відповідним діагнозом госпіталізували четверо людей, серед них і п’ятирічного хлопчика. Стан їхнього здоров’я на момент отруєння був критичним. На щастя, ніхто з них не помер.
Потерпають від дикорослих грибів полтавці й у жовтні. А з початку року, згідно з повідомленнями управління з питань цивільного захисту населення Полтавської облдержадміністрації, жертвами тихого полювання в області стали 11 людей (на 9 жовтня), з них троє неповнолітніх. Для порівняння: торік випадків отруєння дикорослими грибами на Полтавщині, як і позаторік, не було.
2015-го в області був тільки один випадок харчового отруєння дикорослими грибами (в селищі Котельва), внаслідок якого троє людей (із них двоє дітей) померли та троє (серед них дитина) отруїлися.
2014 року на Полтавщині було п’ять випадків харчових отруєнь дикорослими грибами, внаслідок яких людина померла та четверо (серед них дитина) з отруєннями було госпіталізовано.
Основні причини — вживання отруйних грибів. Найнебезпечніший гриб у наших лісах — бліда поганка, яка є причиною важкого отруєння, що часто закінчується летально. А цей гриб недосвідчені грибники можуть переплутати із сироїжкою, печерицею, зеленушкою. А ще неправильне приготування умовно їстівних, вживання старих або зіпсованих їстівних, таких, що мають двійників, або змінилися внаслідок мутації (навіть білі гриби і підберезники мають небезпечних двійників).
Та й не всім можна вживати гриби. Оскільки цей продукт харчування важко перетравлюється, то в людей із захворюваннями шлунково-кишкового тракту, печінки, підшлункової залози він може викликати загострення основної хвороби. Лікарі не рекомендують вживати гриби дітям до 12 років, літнім, вагітним і матерям, які годують груддю.
Того сонячного жовтневого дня нам так і не пощастило тихо пополювати. Хоч без трофеїв ми не залишилися: дорогою додому на виїзді з лісу дружина знайшла у траві під старими соснами розкішне сімейство білих та чотири великих зонтики. Ми раділи, як малі діти. Та коли доїхали до Ворскли і побачили двох рибалок приблизно мого віку, які стьобали спінінговими приманками водну гладь, на душі защеміло. Я так давно не був на справжній риболовлі, не тримав у руках спійману щуку. Мабуть, у мені більше рибалки, ніж грибника. До того ж, річкова риба не отруйна, а котлети із щуки — саме задоволення! У цьому ще раз переконався через тиждень.