РЕФОРМА
Відповідний закон треба прийняти наперед, як це впроваджується в багатьох країнах світу
Борис НАДТОЧІЙ,
кандидат економічних наук,
доцент для
«Урядового кур’ єра»
Пенсійна реформа залишається найголовнішою соціальною подією, яку переживає наше суспільство з початку 2004 року, коли в Україні набрали чинності два закони з пенсійної реформи: щодо державного пенсійного страхування та недержавного пенсійного забезпечення. За цей час середній розмір пенсій зріс з 172,2 грн станом на 1 січня 2004 р. до 1151,9 грн станом на 1 січня 2011 р., або у номінальному вимірі у 6,7 раза.
Проте у солідарній частині системи загальнообов’язкового державного пенсійного страхування виникли складнощі щодо фінансової стабільності системи, вирішення яких потребує здійснення заходів короткострокового та довгострокового характеру. Короткострокові заходи потребують значних дотацій з державного бюджету для спрямування їх на покриття дефіциту Пенсійного фонду. Але ж державний бюджет, як відомо, зараз і сам є дефіцитним. Це гальмує темпи економічного зростання, збуджує інфляційні процеси, а отже, й унеможливлює істотне підвищення добробуту народу в середньостроковій перспективі.
Дефіцит коштів Пенсійного фонду став основною причиною відкладення часу запровадження другого рівня пенсійної системи на невизначений термін.
Від бідних до багатих
Історично склалося так, що українська пенсійна система будувалася не за страховим, а за статусним принципом. Якщо соціальне страхування вимагає, щоб пенсія призначалася відповідно до стажу роботи, розміру заробітку та внесків, сплачених за всі періоди її трудового життя, то статусний принцип не пов’язує розмір пенсії з розміром сплачених внесків. Наслідком цього стали неадекватність розмірів пенсійного забезпечення для різних категорій громадян та наявність регресивного перерозподілу коштів у пенсійній системі: не від багатих до бідних, а навпаки — від бідних до багатих.
З огляду на об’єктивні зміни у структурі населення, наслідком яких є стійка тенденція до зменшення відношення чисельності платників внесків до чисельності пенсіонерів, заходи щодо будь - якого подальшого підвищення розміру пенсійних виплат є примарливими, якщо ми хочемо, щоб пенсійна система мала фінансову рівновагу. За браку змін у системі на пенсійні виплати, за розрахунками фахівців, потрібно буде спрямувати у недалекій перспективі четверту частину ВВП. Що ж тоді залишиться?
У зв’язку із старінням нації та потребою утримання пенсій на належному рівні багато спеціалістів вважає, що Україна, як і більшість країн, приречена на підвищення пенсійного віку як одного із заходів у рамках досягнення довгострокової платоспроможності Пенсійного фонду.
Одним із найгостріших положень законопроекту, що готується до другого читання, є питання пенсійного віку.
Довше працюють у багатьох країнах
Законодавче встановлення пенсійного віку - 55 років для жінок і 60 років для чоловіків - було здійснене в колишньому СРСР приблизно 80 років тому. Очікувана тривалість життя при народженні становила на той час 47 років, у тому числі у жінок - 49, у чоловіків 45 років. Якщо йти за логікою опонентів, не можна було в кінці 20 -х років минулого століття запроваджувати надвисокий для того часу пенсійний вік, бо він був вищий за очікувану тривалість життя у жінок на 6, а у чоловіків на 15 років. Але рішення було все-таки прийнято тому, що середня тривалість життя не є основою для ухвалення таких рішень, оскільки цей показник залежить від величини дитячої смертності та смертності дорослих у працездатному віці.
У пенсійній системі визначальним є показник очікуваної тривалості життя при досягненні пенсійного віку. Цей показник становить у нас для чоловіків і жінок відповідно понад 14 та 22 роки. Саме на таку кількість років потрібно забезпечити фінансовими ресурсами в середньому кожного пенсіонера. За 80 останніх років, що минули від часу запровадження нині чинного пенсійного віку, загальна тривалість життя для обох статевих груп збільшилась у середньому на 21 рік, тоді як термін дожиття при виході на пенсію у чоловіків (60 років) дещо зменшився, а у жінок (55 років) він збільшився на 6 років.
Чому, все - таки, фахівці виступають за поступове підвищення пенсійного віку? Тому що пенсійний вік є ключовим чинником, який впливає на рівень пенсійних виплат нинішнім пенсіонерам. Якщо пенсійний вік підвищується, зменшується чисельність нових пенсіонерів, з іншого боку, збільшується чисельність платників внесків. За гнучкої моделі підвищення пенсійного віку (на півроку за один рік) додаткове невелике навантаження на ринок праці при економічному зростанні буде поглинатися створенням нових робочих місць. На нашу думку, в Україні слід поступово підвищити пенсійний вік для обох статевих груп до 65 років, аби уникнути можливості дискримінації жінок (меншого розміру пенсій порівняно з чоловіками) при впровадженні індивідуальних накопичувальних рахунків пенсійної системи другого рівня. Причому відповідне законодавче рішення потрібно прийняти наперед, як це відбувається у багатьох країнах світу.
Розмір пенсійних виплат та наповнюваність бюджету Пенсійного фонду тісно пов’язані з розмірами заробітної плати найманих працівників, своєчасністю цих виплат. Мало у світі країн, які можна було б порівняти з Україною у різниці оплати праці топ-менеджера та рядового працівника. Відповідно до наявних джерел, в 2010 році генеральні директори на деяких підприємствах отримували за один робочий день більше, ніж середньостатистичний працівник за цілий рік. Пересічні робітники та службовці отримують принизливо низьку заробітну плату і працюють в надважких умовах. Ми піднесли на п’єдестал нечесних на руку корпоратократів і пишаємося їхнім непомірним багатством, палацами, яхтами та літаками. Закликати сучасних соціопатів до порядності, економічної та соціальної відповідальності є, на нашу думку, справою безнадійною.
Тому потрібно у соціальній державі, якою задекларувала себе Україна, сформувати сучасне правове поле, механізми та процедури у сфері ринкового регулювання трудових відносин на підприємствах та заробітної плати зокрема. Але це вже інша тема.