ПРОБЛЕМА
Вітчизняні інноваційні проекти здатні створити нові конкурентоспроможні продукти, проте в Україні вони практично не впроваджуються
Щороку в світі патентують майже 750 тисяч винаходів. За статистикою, лише 5% з них втілюють в життя, і нерідко спливають роки, доки винахід виявиться затребуваним.
Вже відома історія колишнього харків’янина Олександра Северинського, що емігрував до Сполучених Штатів та 1994 року запатентував там систему безперервної подачі потужності з бензинового приводу на електричний, що дало змогу створити гібридний двигун. Втім, свого зіркового часу винахідникові довелося чекати майже 10 років, доки ноу-хау не почала використовувати компанія «Toyota». Оскільки автомобілебудівний гігант не повідомив власникові патенту ані слова про використання його винаходу, О. Северинський подав судовий позов — і виграв справу. Відтак «Toyota» щомісяця сплачує нашому колишньому співвітчизникові 1,2 млн доларів, або 98 доларів із кожного випущеного автомобіля з гібридним двигуном.
Якщо загальносвітова тенденція така, що в життя втілюється близько 5% світлих ідей, ризикну припустити, що в Україні цей показник, на жаль, перманентно мігрує десь у межах нуля. І хоч серед держав пострадянського простору за кількістю запатентованих винаходів Україна посідає друге місце, і щороку їхнє число зростає, твердити про обнадійливу тенденцію щодо впровадження перспективних розробок українських винахідників на рідних теренах підстав наразі мало.
Цікаві розробки юних винахідників, на жаль, нечасто втілюються у життя. Фото Володимира ЗАЇКИ
Держава не бачить інноваторів?
— Позаторік я зі своїм проектом пройшов у півфінал конкурсу «Інноваційний прорив», ініційованого Олександром Кардаковим, — каже інженер-винахідник Євген Чорний, — відвідував презентації, де були інвестори. Проте, чесно кажучи, дійшов висновку, що в Україні поки що не сформувався клас венчурних інвесторів. У нас звикли вкладати гроші в те, що гарантує їхнє швидке повернення. Всі говорять про інновації, нові технології, проте реально не готові вкладати кошти в «старт-ап»-проекти. На відміну від європейських країн, де розуміють, що саме такі проекти, підтримані на початковому етапі, й породжують у результаті нові технології, нові конкурентоспроможні продукти.
Ноу-хау Євгена Чорного стосується світлодіодів — дуже перспективного напрямку в царині освітлення. Якщо не вдаватися до технічних нюансів, то, коротко кажучи, принцип дії грунтується на випромінюванні світла в результаті проходження струму через напівпровідник. Тут незайвим буде нагадати, що винахідником першого напівпровідникового світлодіода є українець за походженням Микола (Нік) Голоняк, батьки якого емігрували з Закарпаття до Сполучених Штатів.
Світлодіоди мають низку переваг над іншими джерела випромінювання: вони більш економічні, екологічні та надійні. Зокрема термін роботи світлодіода —100 тисяч годин, тоді як люмінесцентної лампи — лише 15-20 тисяч. На відміну від звичних нам лампочок, він не б’ється та не нагрівається, споживає енергії вдвічі менше, аніж лампи денного світла та увосьмеро менше, аніж лампи накалювання. Єдиний мінус — вартість світлодіодних світильників на сьогодні набагато вища за люмінесцентні. Проте, за словами Євгена Чорного, різниця в ціні постійно зменшується.
— Вже нині їх вигідно встановлювати в місцях, важкодоступних для ремонту й обслуговування. За кордоном використання світлодіодів постійно розширюється. Наприклад, провідна мережа американських супермаркетів «Wal-Mart» встановила такі світильники в шести своїх торгових центрах, а ці люди дарма грошей не витрачають. Усі відомі експерти зазначають, що в галузі освітлення майбутнє за світлодіодами.
У чому полягає ноу-хау Євгена Чорного? Проаналізувавши, з чого складається собівартість такого світильника, йому вдалося, не погіршуючи якісних характеристик, знизити його ціну щонайменше на 20%, зменшити кількість деталей та число операцій при складанні світильника. На сьогодні винахід Євгена успішно апробовано на реальних об’єктах. Все це — плід його особистої трирічної праці.
— Таке враження, ніби наша держава не бачить інноваторів, — обурюється винахідник. — І річ не лише в пільгах: в суспільстві абсолютно не підтримується ідея про необхідність інновацій. Хто герой нашого часу? Ввімкніть телевізор — і все стане зрозумілим. Але подивіться на країни, котрі сьогодні здійснили стрибок в економічному розвиткові, — це держави, що зосередилися на впроваджені інноваційних технологій.
Відтак запитала в Євгена, чи не збирається він, як і Олександр Северинський та тисячі інших наших світлих голів, шукати кращої долі за океаном.
— Держава своїми діями штовхає на це. Особливо такі думки з’являються, коли дізнаєшся, наскільки легко отримати фінансування в європейських країнах. Скажімо, в Ірландії, якщо експерти визначили ваш проект як перспективний, на здійснення дослідних зразків відразу видають від 20 тисяч євро. Якщо винахід доводить свою ефективність, вас фінансують аж до реєстрації свого підприємства. Але я все-таки не полишаю надії, що вдасться втілити свої проекти тут, в Україні. Українські підприємства мають реальну можливість посісти достойне місце на ринку, якщо держава підтримуватиме інноваторів. Адже ні для кого не секрет, що наші спеціалісти не поступаються іноземним.
Недешева ідея
На сьогодні, за приблизними підрахунками, на розробку свого винаходу, випуск зразкових екземплярів, оформлення патенту Євген витратив 4-5 тисячі доларів з власної кишені. Півторарічні пошуки інвестора нарешті принесли перші плоди: нині винахідник розглядає дві пропозиції. За його підрахунками, проект має окупитися й почати приносити прибуток уже за 2 роки.
На думку патентного повіреного Дмитра Романенка, головною причиною труднощів із упровадженням винаходів є економічна та політична нестабільність в країні, тенденції до частих змін законодавства.
Зокрема в останній редакції Податкового кодексу йдеться про те, що нині платник податків не може розглядати роялті, які отримані від продажу авторських прав, як прибуток. Водночас якщо ви фізична особа, не підприємець, роялті надходять вам регулярно. Але в тому-то й річ, що з точки зору цієї редакції Податкового кодексу регулярні надходження вимагають реєстрації вас як приватного підприємця! Тобто, за словами Дмитра Романенка, з одного боку, вам забороняють отримувати доходи, з іншого… теж забороняють: адже ви не можете отримувати регулярні надходження, оскільки повинні зареєструватися як підприємець.
— Якщо інвестор розуміє, що інвестиційний клімат несприятливий, законодавство змінюється з кожним новим парламентом, коли бачить, що один міністр каже одне, а наступний — інше, він не вкладатиме кошти в економіку, — переконаний патентний повірений.
Власне, тут існують дві взаємопов’язані проблеми: брак інвесторів та відсутність комунікації між ними та винахідниками. В розвинених країнах цю проблему розв’язали давно: там існує потужна мережа венчурних фірм, котрі шукають перспективних винахідників, кредитують їх, отримуючи з часом прибуток із цих інновацій. В Україні ця система перебуває в зародковому стані.
У країнах, де усвідомлюють важливість інноваційних розробок, винахідників підтримують і держава, і приватний бізнес. Перша, як правило, створює податкові преференції. Бізнесмени ж чудово розуміють: навіть якщо один з кількох проектів буде реалізований тією мірою, як прораховано в бізнес-плані, він покриє решту витрат. Цих приватних інвесторів, котрі фінансують ризиковані інноваційні проекти, називають «бізнес-янголами».
Крім того, брак вітчизняних інвесторів обумовлюється низьким рівнем наукоємного виробництва в Україні. Тому зацікавлених в українських патентах на батьківщині знаходиться небагато, а отже, українському винахідникові є сенс шукати іноземного інвестора. Проте він, приходячи на наш ринок і аналізуючи всі ризики, найчастіше не бажає встрявати в таку непередбачувану авантюру.
Водночас загалом вітчизняне законодавство в патентній галузі, за словами Дмитра Романенка, є більш-менш врегульованим. Триває зближення нашого законодавства з європейським, зокрема щодо норм розгляду патентів та термінів експертизи. Нині вже не треба чекати 2 роки, аби зареєструвати торговельну марку.
Сьогодні — справа про розлучення, завтра — про патент…
Під враженням досвіду Олександра Северинського, який виграв суд у такого монстра автомобілебудування, як «Тойота», поцікавилася у Дмитра Романенка, які перспективи були б у винахідника, якби він зіткнувся з подібною ситуацією в Україні.
— Судова система — це ще одна глобальна проблема сфери української інтелектуальної власності, — говорить він. — За кордоном існує практика спеціалізованих патентних судів, котрі займаються винятково такими справами. Оскільки в Україні нічого подібного не існує, часто трапляється таке: сьогодні суддя розглядає низку справ щодо спадку чи розлучення, а завтра — питання інтелектуальної власності. Було б чудово, якби в нас судові працівники мали освіту в цій сфері, — наголошує фахівець. — У нас ця проблема поки що лише обговорюється в кулуарах. Крім того, ми всі бачимо якість наших українських судів. Клієнти запитують: що буде, якщо мої права порушать? Раніше я казав: в нас є суд, звертайтеся, він буде встановлювати справедливість. Нині люди бачать, що діється з судовою системою, і я не знаю, що їм відповідати.
…Зрозуміло, що так чи інакше Україна не залишається осторонь технічного прогресу. Питання тільки в тому, яке місце ми в ньому оберемо для себе: вчинимо, як, приміром, Сингапур, котрий зробив ставку на інноваційний бізнес і зумів зрівнятися в цьому з передовими країнами світу, чи, нехтуючи своїми світлими головами, платитимемо чужим. Що, в принципі, в багатьох випадках нині й робимо.