З буремними подіями на сході Крим згадується дедалі рідше. Таке враження, що деякі українці вже й хрест поставили на можливості його повернення. А минув лише рік від підлого захоплення півострова Росією.
Хоч фахівці неодноразово називали причини й наслідки передачі Кримської області від РРФСР до складу УРСР, і досі чимало співвітчизників не зовсім уявляють, як усе відбувалося насправді. Хибна думка про «п’яного Хрущова», який незрозуміло з якого дива зробив українцям щедрий подарунок, туманить мізки. Це зручно Кремлю, який анексію півострова називає не інакше як «восстановлєнієм історіческой справедлівості».
Утім, простежмо хронологію і мотиви фігурантів дражливого питання за книжкою «Руйнуймо міфи!» Михайла Лукінюка. Автор відштовхується від міфу в статті Володимира Іванова в московській «Независимой газете» (04.07.2008 р.): «Варто нагадати, що зерна нинішніх розбратів через Крим було посіяно ще 1954 року, коли М. Хрущов одним розчерком пера передав півострів Україні. Його рішення було затверджено постановою президії Верховної Ради СРСР. З цього приводу ходило безліч чуток». Очевидно, саме з чуток і черпав свої «знання» Іванов, іронізує Михайло Лукінюк.
Далі — як у приказці: «Навіщо міліція, якщо козу громом убило?» Бо ж із Кримом було зовсім не так, як подає Іванов. М. Лукінюк називає нісенітницею рішення Хрущова, затверджене постановою президії ВР СРСР: «По-перше, тоді в архіві ВР СРСР має бути документальне підтвердження існування такого рішення — не могла ж президія постановою затвердити усне розпорядження першого секретаря ЦК КПРС. По-друге, президія ВР СРСР не мала повноважень щодо зміни територіального устрою СРСР. По-третє, президія ВР СРСР не могла своїм рішенням змінити Конституцію СРСР».
Ключовий момент історичного кроку у зверненні саме керівництва Кримської області до ради міністрів РРФСР із проханням передати Крим до складу УРСР. А рада міністрів РРФСР звернулася у президію ВР РРФСР. Остання за участі представників виконкомів Кримської обласної та Севастопольської міської рад депутатів трудящих розглянула пропозицію ради міністрів РРФСР про передачу і звернулася (ухваливши відповідний указ) у президію ВР СРСР. «Це (разом зі згодою України позитивно відреагувати на прохання РРФСР — теж у вигляді відповідного указу президії ВР УРСР) створило необхідну правову базу для ухвалення відповідного рішення президією ВР СРСР, — ідеться у книжці «Руйнуймо міфи!». — А остаточним вирішенням цього питання став закон, прийнятий ВР СРСР 26 квітня 1954 р.». Тож ідеться про копітку і послідовну роботу органів державної влади, вінець якої — закон, а не «один розчерк пера» Хрущова.
Чому ж керівництво Криму попросилося в Україну, а експансіоністська Росія (хай і в личині радянської республіки) погодилася віддати півострів? Офіційне об∂рунтування таке: «Враховуючи спільність економіки, територіальну близькість і тісні господарські та культурні зв’язки між Кримською обл. та Українською РСР». Якщо без бюрократичного глянцю, то просто дохазяйнувалися. Через десятиліття після війни область була в катастрофічному становищі.
Про занепад сільського господарства йдеться у довідці для першого секретаря ЦК КПУ А. Кириченка. Так, у 1953 р. в Криму овочів зібрали 55 центнерів з гектара проти 118,2 центнера 1940-го, картоплі — відповідно 30 і 69,4. Врожайність садів у ці роки становила відповідно 20 і 55 центнерів з гектара, виноградників — 12 і 19,6. В іншій довідці описано жалюгідний стан тваринництва: «В області мало худоби, щільність на 100 га сільгоспугідь у колгоспах становить: великої рогатої — 12,3 голів, серед них корів — 3,7 (в УРСР відповідно 19 і 5,1 голови), свиней (на 100 га ріллі) — 8,4 голови (в Україні — 25 голів)».
У березні 1954 року секретар Феодосійського міському партії Моїсеєв на Кримській обласній партконференції повідомив: «У місті немає води, достатньої кількості електроенергії, банно-прального комбінату. Під час війни було зруйновано до 40% житлофонду, а відбудовано силами міськвиконкому тільки один будинок на 8 квартир». Моїсеєв сподівався, що ЦК КПУ і рада міністрів республіки «розберуться зі станом справ і нададуть нам реальну допомогу».
А вже через півроку перший секретар Кримського обкому КПУ Д. Полянський доповів: «Крим тепер отримує величезну допомогу від усіх міністерств і відомств України. Надані радою міністрів (України. — Авт.) капіталовкладення майже в чотири рази більші, ніж за попередні три роки». Українці підняли сільське господарство, промисловість, будівельну галузь області. Для забезпечення Криму водою і електроенергією перекрили Дніпро поблизу Каховки, виселивши тисячі людей з рідних місць.
Цей неповний перелік спростовує ще один живучий міф про те, що «українці приперлися в Крим на все готове».
Віктор ЦВІЛІХОВСЬКИЙ
для «Урядового кур’єра»