Натрапила на оголошення про захопливий платний тренінг. «Набираємо групу з восьми осіб, оскільки з більшою кількістю слухачів важко організувати продуктивне навчання та взаємодію», — зазначали організатори.

Тільки вдумайтеся: у групі максимум восьмеро дорослих свідомих людей, яких дуже цікавить тема тренінгу. Інакше ефективного навчання не буде.

У школі мого району у перший клас набрали 34 дитини — живчики, що вертяться-галасують-бешкетують безперервно. Для 30 закупили нові парти, бо більше для нової української школи не передбачено. Чотирьох посадили за старі. «Продуктивне навчання», за спостереженням сусідки, яка водить до тієї школи дитину, таке: зі щасливцями з передніх парт вчителька ще може дати раду. Інша частина класної кімнати, що трохи далі від учительського столу, до кінця уроків встелена фантиками, записками, крихтами печива та іншою атрибутикою бурхливої пізнавальної діяльності малюків.

Інші сусіди записали дочку до гімназії в центрі Чернівців. Там у класі 42. Старих парт нема, бо батьки «можуть собі дозволити». Зрозуміло, що в класі, де дітей як оселедців у бочці, кожен новий вірус швидко відправляє на лікарняні чимало первачків, а вчительці непросто до кінця дня залишатися креативною і доброзичливою. За півгодини уроку пояснити кожному склад числа 10 чи каліграфічне написання літери «ю» важко. Але тримати високу марку гімназії треба. Тому все, не засвоєне у школі, батькам доводиться самостійно вкладати у дитячі голови вдома. Першокласники, як стахановці, відробивши восьмигодинну норму на уроках та у групі продовженого дня, потім до пізнього вечора виводять сторінки прописів чи прикладів удома. І це не домашні завдання — їх у першому класі заборонено! Це тепер називається «додаткова робота з батьками».

Син знайомих також пішов цього року в перший клас. У хлопчика хворі нирки, тому навіть найменша застуда для нього закінчується дорогим лікуванням. Здоров’я дорожче, вирішили знайомі й записали сина до приватної школи з 14 учнями у класі й розкішними умовами порівняно зі школами державними. Розкіш –– це коли батареї вмикають одразу після похолодання, а не після запуску центральної котельні; коли на сніданок каша з йогуртом і фрукти, а не сухий хліб із ковбасою; коли дитину, котра у вересні не знала всіх букв, вчителька (ні, не так — ВЧИТЕЛЬКА) до листопада навчила читати.

За цю розкіш доводиться розраховуватися із власної кишені, як і батькам хлопчика з діабетом, багатодітній мамі та іншим батькам із цього класу, хоч усі вони працюють, платять податки й мають право на освіту коштом держави. Жили надією, що із січня держава компенсуватиме їм частину грошей за школу, як передбачено новим законодавством про освіту. Але виявилося, марно: на батьківських зборах їх повідомили, що компенсацію відклали чи то до вересня 2019-го, чи то до коли рак на горі свисне.

На кому ж іще державі зекономити, як не на дітях? На них найлегше: вони дороги не перекриватимуть, не страйкуватимуть. Та й батькам ніколи — знайдуть ще одну роботу і якось викрутяться.

Надія МАКУШИНСЬКА
для «Урядового кур’єра»