Унаслідок масованих ракетних ударів та ударів дронами-камікадзе рашистів 10—11, 21—22 і 31 жовтня фактично по всій критичній  інфраструктурі України та більшості обласних центрів, що призвело до істотних пошкоджень майже 40% підприємств Укренерго, попередня сума матеріальних втрат нашої держави (350 мільярдів євро) значно зросте. Як і гострота проблем післявоєнної відбудови зруйнованих вщент регіонів. За словами Германа Галущенка, міністра енергетики країни, «внаслідок ударів втрачено 4000 МВт генеруючих потужностей. А це як мінімум половина потужностей теплової генерації й навіть більше». 

Після ворожих ударів по  стратегічних енергетичних об’єктах мільйон споживачів на тривалий час залишилися без електроенергії. 4 листопада, наприклад, у столиці їх було понад 400 тисяч. Тому замість експортування нашої електроенергії до ЄС (два місяці тому Україна взяла на себе  зобов’язання збільшити його в 2,5 раза і слова дотримувалася) ми вимушені шукати прийнятні варіанти для імпортування. 

Стає остаточно зрозуміло: без об’єднання зусиль провідних країн світу — США, Великої Британії, Канади, Німеччини та інших держав Євросоюзу — нам не піднятися з руїн. І таку непохитну солідарність щодо відновлення насамперед нашої енергетичної інфраструктури  після її обстрілів ми дедалі переконливіше відчуваємо. Як повідомляв Дмитро Кулеба, міністр закордонних справ, у цьому вже беруть участь уряди і компанії 12 країн. Загалом наприкінці жовтня йшлося про постачання вже 954 одиниць енергетичного обладнання. Єврокомісар з питань енергетики Кадрі Сімсон, яка відвідувала недавно Київ, заявила про необхідність збільшення підтримки нашого енергосектору. Напередодні вона закликала уряди та приватні компанії Євросоюзу пожертвувати більше грошей на обладнання для енергетичної галузі України.

Дуже логічним і своєчасним у такій ситуації сприймається заклик канцлера Німеччини Олафа Шольца і  голови Європейської комісії Урсули фон дер Ляєн  створити «план Маршалла» для відродження України. «Маємо вже зараз думати про відновлення країни, навіть якщо мир видається далеким. Україні потрібна перспектива, що вона зможе знов економічно зростати, щойно закінчиться війна»,  — йдеться у спільній статті Олафа Шольца і Урсули фон дер Ляєн, опублікованій 23 жовтня у виданні Frankfurt Allgemeine Zeitung. На їхню думку, впоратися з відновленням України на тлі того, що збитки сягають не менш як 350 мільярдів євро, самотужки не можуть ні Україна, ні окремі її партнери. Шольц і фон дер Ляєн пропонують створити інклюзивну донорську платформу, щоб з її допомогою було чітко зрозуміло, як ці гроші використати. Як вважають канцлер Німеччини і глава Єврокомісії, йдеться про завдання поколінь. Європі в цьому відведено важливу роль у справі підтримки України, оскільки вона кандидат на вступ у ЄС.

У 2015—2018 роках, до речі, кілька варіантів «плану Маршалла для України», який  ініціював зокрема Андрюс Кубілюс, литовський політик, депутат Європарламенту, тривалий час дискутували на різних майданчиках Євросоюзу. Але їх так і не підтримали саме його лідери. Чому? Певні відповіді на це запитання давала і наша газета в кількох аналітичних виступах, зокрема статті «Маршалла» благай, а рук докладай» ( «УК» 14 червня 2018).

 Досвід Конрада Аденауера буде не зайвим

 Адже саме завдяки батькові нової Німеччини, першому канцлерові ФРН, післявоєнна країна, що лежала в руїнах після масованих бомбардувань та обстрілів,  фактично за п’ять років чинності «плану Маршалла 1947 року» помітно відбудувалася. Тож наприкінці 1950-х вона вже мала найпотужнішу і найдинамічнішу економіку в Західній Європі.  І це в умовах, коли обсяг допомоги переможеній Німеччині за час чинності програми (1948—1951) був найменшим. Із 13,3 мільярда доларів допомоги (148 мільярдів у цінах 2013 року), які до грудня 1951-го США надали 13 країнам Європи, Італія та Німеччина отримали лише по 1,3 мільярда доларів, Велика Британія — 2,8 мільярда, Франція — 2,5 мільярда доларів.

 Як писав один із журналістів, що характеризував Німеччину тих часів, «Німеччина — це купа сміття, в якому порпаються 40 мільйонів голодних німців». І це не було перебільшенням: кожний другий дорослий німець був безробітним, майже 50% житла зруйновано. Гострою була проблема з керівними кадрами на майже всіх рівнях господарства. Обсяг промислового виробництва 1946 року становив 33% довоєнного рівня. Заводи Круппа в Ессені, верфі в Гамбурзі, як і більшість інших провідних колись потужних  підприємств було знищено. 

Обладнання заводів і фабрик, які залишилися неушкодженими, демонтували і вивозили ешелонами на захід і схід в рахунок репарацій.  Радянський Союз, скажімо, як  репарації, за різними джерелами,  отримав 2885 промислових підприємств, 96 електростанцій, 340 тисяч верстатів, 200 тисяч електромоторів. 

Союзники з коаліції також не гаяли часу. Вилучення промислового обладнання, рухомого залізничного складу, торговельних суден, за Паризькою угодою від 14 січня 1946 року, із західної частини Німеччини на користь США, Великої Британії та інших країн оцінювали загалом у 4,782 мільярда доларів за цінами 1938 року, що еквівалентно 4249,5 тоннам золота.

Але вже за п’ять перших років правління Аденауера валовий внутрішній продукт зріс на 48%, а реальна заробітна плата — на  80%.  На початок 1950-х Німеччина вийшла за обсягами виробництва на довоєнний рівень. І в Європі, й у США заговорили про німецьке економічне диво.

 Про нього за всі ці роки написано сотні авторитетних глибоких досліджень. Чимало експертних оцінок українських економістів і політологів про складові німецького економічного дива часів канцлера Конрада Аденауера і його талановитого соратника Людвига Ерхарда, міністра економіки ФРН, можна було почути і прочитати в 2017—2018 роках, коли тривали активні дискусії щодо другого варіанта «плану Маршалла для України». Саме тоді й згадували  таємниці результатів команди Аденауера, які вражали.  Обравши в 1947—1949 роках виважені локомотивні напрями розвитку своєї економіки, Аденауер рішуче провів кілька сміливих і ризикованих доленосних для країни реформ. Назвемо лише мінімум з найважливішого, яке не зайве нині взяти до уваги авторам та співавторам багатьох  рішень як головних і пріоритетних, що пропонують наші партнери, і щодо фонду післявоєнної відбудови України, який, можливо, отримає назву «план Маршалла XXI століття», і рекомендацій щодо безпекових гарантій України.

За висновками експерта Костянтина Бондаренка, успішність «плану Маршалла 1947 року» в Німеччині була зумовлена виваженістю обрання локомотивів економіки та консенсусом еліт. 

«План не був би успішним, якби не було консенсусу еліт в Німеччині та інших державах, які прийняли цей план. Аденауер домігся того, що перед тим як отримати кошти від США, представники великого бізнесу Німеччини уклали між собою неформальний пакт про обмеження прибутків і спрямування їх в державний бюджет. Тільки після цього, — підсумував Кость Бондаренко, — можна говорити, що зовнішні запозичення будуть ефективними».

Цікавий висновок зробив свого часу один з головних реформаторів післявоєнної Німеччини Людвиг Ерхард: «Жодна економічна ситуація не може бути настільки безнадійною, щоб рішуча воля і чесна праця всього народу не могли б упоратися». Але для цього такою самою чесною, рішучою і вольовою в досягненні мети має бути і влада. 

Аденаур і його команда, яка керувала державою 14 років, зуміли завоювати довіру більшості німецького суспільства, істотно обмеживши в ті роки видатки на утримання уряду. Усю його діяльність, як ідеться в одному дослідженні, «було спрямовано не стільки на ухвалення нових законів, скільки на скасування регуляторних актів, величезної кількості вказівок, які душили свого часу німецьку економіку». Було взято курс на зниження податків, особливо на фонд зарплати, розробляли правові інструменти, які мотивували б німців не тільки добре і чесно заробляти а й стимулювали інвестувати кошти в перспективні приватні і державні проєкти.

Додам ще одне, але дуже важливе на майбутнє для чиновників виконавчої влади: кошти фонду Маршалла в Німеччині використовували дуже ефективно. Віддача з кожного долара становила 10—20 доларів. 

 «У нас є і гроші, й енергія, і добра воля, але це треба спрямувати на правильні проєкти»

Під час роботи Міжнародної конференції з питань відновлення України, яка відбулась у Берліні 25 жовтня, питання ефективного використання донорських, грантових та кредитних коштів на відбудову нашої країни було одним з головних. Ця конференція відрізнялася від конференції в Лугано, де було представлено План відбудови України на 3 тисячах сторінок, тим, що в Берліні прагнули зосередитися на конкретних секторах, у яких насамперед можна швидко допомогти нашій державі. 

«Ми хочемо подивитися більш конкретно, що можна зробити зараз із тими грошима, які є, і з тими сусідами в Європі, які дуже хочуть щось зробити для України, — сказала Анка Фельдгузен, Посол ФРН в Україні, в інтерв’ю Укрінформу напередодні конференції. — Ідея полягає в тому, щоб Україна швидше відчула конкретну підтримку, тому що у нас є і гроші, й енергія, і добра воля, але це треба спрямувати на правильні проєкти».

Які саме? Чіткі пропозиції щодо першочергових кроків відбудови зруйнованого  висловили і Володимир Зеленський, і Денис Шмигаль на першій Міжнародній експертній конференції з питань відновлення, відбудови та модернізації України. «Урядовий кур’єр» присвятив їй статтю «Швидке відновлення України: питання виживання» (наклад за 26 жовтня). Нагадаємо лише кілька позицій, які висловили керівники нашої держави. 

«Маємо прозорий план першочергових кроків у відбудові. Це те, що необхідно Україні буквально для виживання. Вага нашого плану швидкого відновлення  — 17 мільярдів для критичної відбудови, негайної, — підкреслив Президент України. — Це лікарні, школи, життєво важлива транспортна й енергетична інфраструктура. Маємо колосальну потребу у відбудові житла там, де російські танки й артилерія методично знищували міста».

«Не менш важливо, — зауважив присутній на конференції Прем’єр- міністр України, — вже починати відбудовувати все те, що руйнує агресор. Теплостанції, щоб люди не замерзли, пошкоджені підприємства, щоб люди мали роботу».

Уряд робить усе можливе в умовах, коли на оборону доводиться спрямовувати з бюджету понад 60% коштів. Вдалося асигнувати на швидке відновлення  вже майже 125 мільйонів євро. Але цього вистачить лише на 5% пошкоджених об’єктів. Тому нам вкрай потрібна допомога. І такій підтримці щодо відбудови і модернізації країни, наголошували очільники держави, важливо надати більш системний характер, наприклад заснувати «фінансовий Рамштайн» за аналогією з «оборонним Рамштайном», який уже функціонує.

 У цьому контексті важливо ще раз звернути увагу на позицію Німеччини, яка останнім часом активніше долучилася до постачання ЗСУ важкого та летального озброєння, зокрема вкрай потрібних нам комплексів протиповітряної оборони. Цю позицію висловив Олаф Шольц під час виступу на конференції в Берліні. Канцлер Німеччини заявив, що відбудова України буде «планом Маршалла ХХI століття» і можливістю для побудови більш стійкої та міцної України: важливий виробник зеленої енергетики, експортер індустріальної та аграрної продукції, цифровий центр з одними з найкращих ІТ-експертів, а також член ЄС з відповідною інфраструктурою та правовою базою. 

Позиції України з одним з лідерів Євросоюзу щодо бачення  головних напрямів розбудови нашої держави дуже близькі. За три місяці до конференції в Берліні Володимир Зеленський запропонував розглянути «довгостроковий горизонт співпраці з Україною» і закликав інвесторів розвивати в Україні насамперед такі пріоритетні напрями економіки: зелена енергетика, сектор IT, агропромисловість і локалізація виробництва.

«Ніде у світі не знайти всіх цих економічних чинників одночасно. Вони є тільки в Україні». Це було підкреслено у зверненні 9 вересня до учасників конференції Dragon Capitals Ukraine Virtual Investor Conference. 

І для таких запевнень достатньо вагомих аргументів: наших айтівців вважають одними з найкращих у світі, частка IT-послуг у структурі експорту, за даними Цензор.НЕТ, останніми роками збільшилися майже вдвічі, а експортна виручка від постачання агропродукції зрівнялася з основою української економіки — гірничо-металургійним комплексом. 

Маємо всі можливості для зростання нашої промислової активності. Наші природні ресурси, географічне розташування, суспільні традиції, на переконання Володимира Зеленського, дають змогу завдяки поєднанню українського та загальноєвропейського потенціалів дати новий імпульс економічному життю всього ЄС. Це економічне зростання й робочі місця для українців і всіх європейців.

Чи стане Україна донором безпеки для Євросоюзу? 

«Україна — це абсолютно новий сектор оборони й безпеки, чия потужність відповідатиме тому, що ми пережили в цій війні, і який зробить фундаментальний внесок у безпеку Європи в наступні десятиліття». Ці слова з виступу Президента України на міжнародному економічному форумі «Амброзетті» не зайве повторити. Вони органічно посилюють заклик до подальшого зміцнення співпраці України із Євросоюзом в питанні протидії російській агресії, який зробив ще п’ять років тому Володимир Горбулін, академік НАН України, директор Національного інституту стратегічних досліджень, на презентації колективної монографії «Світова гібридна війна: український фронт». 

Серед шести пріоритетів для нашої влади він назвав і такий: «Стати донором безпеки для всього європейського співтовариства. Нова система європейської безпеки має врахувати досвід нашої протидії гібридній агресії росії як новому типу загроз і викликів. Українська боротьба і європейська солідарність допоможуть чітко відокремити своїх і чужих, ідентифікувати замаскованого ворога та викрити його підривну діяльність. Ідеться не лише про очевидну для нас загрозу зі сходу, а й про ті внутрішні хвороби європейської демократії, симптоми яких ми виразно бачимо на власному досвіді».

Який глибокий, виважений і аргументований прогноз Володимира Горбуліна, нині першого віцепрезидента Національної академії наук України. Цими днями його блискучий прогноз підтвердився. У зверненні до нації — рідкісний для Німеччини формат — федеральний президент Франк-Вальтер Штайнмаєр 25 жовтня цього року оголосив про початок нової епохи у відносинах з росією та світом. І це збігається з недавніми  революційними заявами Олафа Шольца, що настав час сприймати Україну як майбутнього члена ЄС. За його словами, «жорстока агресивна війна росії в Україні перетворила на попіл європейський безпековий порядок. У своїй імперській одержимості російський президент порушив міжнародне право, захопив землі, поставив під сумнів кордони. Ми покладалися на міжнародну співпрацю і грали за правилами. 24 лютого путін не просто порушив правила і закінчив гру. Він скинув на підлогу шахівницю, на якій тривала гра».

Для Німеччини починається епоха, в якій, за словами Штайнмаєра, «ми повинні хоробро протистояти зустрічним вітрам. Нам потрібне не мислення війни, а стійкість та дух опору. До цього належать передовсім сильні й добре оснащені збройні сили, Бундесвер. Цього очікує народ нашої країни, наші сусіди і партнери».

Викликає щире захоплення пропозиція Олафа Шольца до партнерів з Євросоюзу та НАТО під час публічного виступу у Празі наприкінці серпня допомогти Україні розбудувати власну артилерію та сили протиповітряної оборони в координації з іншими західними союзниками. 

«Наприклад, Німеччина могла би пріоритетно опікуватися такою підтримкою ЗСУ. Маємо швидко домовитися про таку систему скоординованої підтримки», — зазначив, як повідомляє Spiegel, федеральний канцлер. 

І що особливо має, напевне, викликати (а можливо, вже викликало) відповідну реакцію у наших керівних колах, то це пропозиція Шольца створити спільно з європейськими сусідами систему протиповітряної оборони. Він зазначив, що це сприятиме спільній безпеці й буде дешевше та ефективніше, ніж якщо кожна країна посилюватиме цей напрям одноосібно. Така серйозна пропозиція, звичайно,  не в останню чергу стосується нашої країни як майбутнього члена Євросоюзу, держави, яка має потужний ракетний науково-промисловий потенціал.

Як тут не згадати резонансний висновок Оксани Маркарової, Надзвичайного та Повноважного посла України у США,  в недавньому інтерв’ю «Європейській правді»: «Думаю, що ці 215 днів війни (на 30 вересня. — Авт.) показали, що саме Україна може дати НАТО. Нам є дуже багато чого запропонувати блоку НАТО». Посол, певне, мала на увазі те найсучасніше озброєння, яке випускають і можуть збільшити випуск флагмани українського ракетобудування ДП «Південмаш» та ДП «Конструкторське бюро «Південне». Його, до речі, мав змогу оглянути Володимир Зеленський під час робочої поїздки у Дніпропетровську область ще 12 липня 2019 року. 

«Глава держави оглянув ракетні комплекси, ознайомився з можливостями самохідної пускової установки оперативно-тактичного комплексу, — йдеться на офіційному сайті ОП, — оглянув крилаті ракети, безпілотні літальні апарати різних типів, зокрема оперативно-тактичні та оперативно-розвідувальні. Ішлося про необхідність державних замовлень».

Але потрібних коштів, як і в попередні 30 років, на ракетно-космічні програми у держави не знайшлося. Лише 1 грудня 2021-го у щорічному зверненні до Верховної Ради про внутрішнє і зовнішнє становище країни глава держави заявив, що вперше за час незалежності України 2022 року фінансування сектору оборони і безпеки перевищить 320 мільярдів гривень. За словами Президента, 2018-го ця сума становила 192,7 мільярда гривень. «У межах цих коштів, — наголосив Володимир Зеленський, — ми вперше запускаємо комплексну ракетну програму».

Повномасштабна війна з рашистами, звичайно, внесла корективи в роботу нашого ВПК, підприємств Укроборонпрому. Бачимо певні зрушення. Одне з головних — Україна нарешті налагодила виробництво артилерійських снарядів калібру 122 мм і 152 мм та мін 120 мм. «Ми вже випробували ці вироби, і вони працюють і працюватимуть на полі бою», — зауважив Олексій Резніков, міністр оборони України, на брифінгу в Ukraine Media Center.

І ще дуже приємна новина: оборонні підприємства України і Чехії створять спільний оборонний кластер. Про це йдеться, як повідомляв 10 листопада Укрінформ, у спільній заяві Укроборонпрому та міністерства оборони Чехії. Як зазначено, цю спільну угоду підписують згідно з досягнутими минулого тижня домовленостями між Президентом України Володимиром Зеленським та Прем’єр-міністром Чеської Республіки Петром Фіалою. «Створення оборонного кластера, — йдеться в заяві, передбачає виробництво військової техніки, збільшення обсягів виробництва боєприпасів різних калібрів (і на наявних потужностях, і на новостворених у безпечних місцях), розбудову сервісних хабів з обслуговування та ремонту ОВТ, а також співпрацю в галузі високих технологій, створення спільних науково-дослідних центрів».

Крига, як кажуть, скресла. Цьому, мабуть, сприяла й розпочата Кабміном корпоратизація Укроборонпрому. Уряд ухвалив рішення про його перетворення на акціонерне товариство 9 грудня 2021 року.

Які локомотивні напрями економіки обираємо?

У попередніх розділах називали пріоритетні для нас (крім першочергових кроків негайної відбудови), як вважають перші особи держави, високотехнологічні, інноваційні галузі залучення інвесторів. Зелена енергетика, сектор IT, агропромисловість і локалізація виробництва. Якого саме, не уточнено. Можливо, нині з огляду на надзвичайну важливість для ЗСУ систем ППО і ПРО вже на стадії практичної реалізації із залученням партнерів анонсована рік тому комплексна ракетна програма.

Нагадаю, що ще три роки тому в керівних колах Євросоюзу дискутували питання створення системи ПРО в ЄС за участі України. Про це заявив у виступі на безпековій конференції в Мюнхені в лютому 2019 року офіційний на той час кандидат на посаду президента Єврокомісії німецький євродепутат Манфред Вебер. Потребу у створенні нової протиракетної системи, як пише кореспондент «Європейської правди», він обґрунтував розривом ядерної угоди росії та США — договору про ліквідацію ракет середньої та малої дальності. 

«Чинність ДРСМД завершилася, і ми опинилися перед новими викликами. Цьому можна протистояти, якщо ми запропонуємо спільно побудувати протиракетну систему: Німеччина, Франція, Польща, Литва, Україна. Ідеться не про наступальну, а про систему захисту», — пояснив Вебер свою ініціативу. Це те, що справді зможе переконати людей в Польщі й Україні, що ми можемо запропонувати захист. Це те, що зможе об’єднати Європу».

Ракетна тема, зокрема питання ефективнішого використання власного науково-технічного потенціалу ще нагальніші. У цьому переконує стаття «Щоб унеможливити агресію рф, Україні потрібна довга ракетна рука» Леоніда Шимана, розробника твердопаливних ракет, надрукована на сайті Укрінформу 6 жовтня 2022 року. Автор — відома особистість: генеральний директор ДП «Науково-виробниче об’єднання «Павлоградський хімічний завод» — головний конструктор, Герой України, член-кореспондент НАНУ. Свого часу мені довелося побувати на цьому підприємстві, брати ексклюзивне інтерв’ю в його керівника. Щоправда, на іншу тему — утилізації твердих ракетних палив, ракетних двигунів. 

Леонід Шиман вважає, що «Україна  має історичний шанс створити не ядерний, але потужний ракетний щит стримування». Можливо, і в межах спільних підприємств. На його переконання, після війни в Україні кожна країна пострадянського простору вкладатиме колосальні кошти в розвиток ОПК, бо вони вже дуже добре зрозуміли, що таке росія. 

«Гадаю, що збут військової продукції після реклами на війні в багатьох компаній та видів продукції буде колосальним. Це буде цікаво, — переконує автор статті, — усім країнам колишнього варшавського договору. І не лише їм. Наприклад, Німеччину в післявоєнний період за «планом Маршалла» затиснули в кут. Їй не давали розвивати військові потужності, хоч вона має колосальні технологічні можливості. Чому б Україні не створити спільні підприємства з ФРН, щоб у партнерстві отримати надсучасні озброєння з поліпшеними характеристиками точності й дальності? Німеччині теж потрібні комплексні системи ППО, ракети середньої та малої дальності, РСЗВ, артилерійські високоточні боєприпаси з дальністю понад 100 км».

Тож, певне, одним з локомотивів післявоєнної економіки міг би бути оборонно-промисловий комплекс, який потягнув би за собою чимало інших інноваційних галузей, створив би десятки тисяч робочих місць. 

І вкотре питання з питань: де брати кошти на відбудову знищеного, пограбованого, понівеченого загарбником? На презентації послам інших держав, акредитованим у нашій країні проєкту Фонду відновлення України, керівник Офісу Президента Андрій Єрмак підкреслив: «Україна не покладатиметься тільки на міжнародну фінансову допомогу. Ми будемо повноцінними донорами цього фонду. Нашим першим внеском будуть кошти, отримані від законної конфіскації заарештованих активів росії на території України». 

Цей процес складний і тривалий, багато правових колізій. Але все можна вирішувати швидше і жорсткіше за умови великого бажання влади і політичної волі. І те й інше на печерських пагорбах є: підставою для недавнього рішення про націоналізацію Укрнафти, Укртатнафти, Запорізького трансформаторного заводу , «Мотор Січі» й АвтоКразу став відповідний закон і виданий згідно з ним наказ Верховного Головнокомандувача.

Прочитавши це повідомлення на сайті Інтерфаксу-Україна за 7 листопада та Закон «Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного або надзвичайного стану» (від 17.05.2012 №4765-VI), я згадав про Національну економічну стратегію-2030 та Аудит економіки України-2030, який зробила 2020—2021 років нинішня влада вперше за всю історію незалежної України. Їх ніхто не скасовував, як і величезний розділ «Видобувна промисловість» із такими главами: «Поточний рівень розвідки та видобутку паливно-енергетичних корисних копалин не забезпечує енергонезалежність України», «Дорозвідка запасів індустріальних мінералів дасть  змогу зменшити імпортозалежність». 

А серед коментарів авторитетних фахівців є й такий: «Зростання імпорту протягом 2017—2019 років свідчить про те, що внутрішнє виробництво дедалі менше здатне забезпечити потреби основних споживачів індустріальних мінералів».

Ще більш вражають факти, виявлені під час проведення 2020-го аудиту всієї державної власності — від надр до великих монополій, що працюють неефективно, не на користь суспільства або їх зовсім не використовують. За рішенням  РНБО від 19 березня 2021 року, було проведено аудит усіх дозволів, виданих на видобуток надр у країні за період з 1994 року. Як і очікували, розкрилися численні факти страшної корупції, порушень та невиконання ліцензійних вимог, особливо в галузі видобутку газу й нафти. За підсумками перевірок, як повідомляли пізніше, проти 19 компаній з видобування надр було застосовано санкції, оскільки вони отримали ліцензії за заниженими цінами, що завдало великих збитків державі. 

На жаль, факт залишається фактом: Україна, перебуваючи на третьому місці в Європі за обсягами розвіданих запасів газу після Норвегії та Нідерландів (доведених запасів 600 мільярдів кубометрів), п’ять років тому, за даними пресслужби Кабміну, видобувала тільки 3,5% доведених запасів. Головна причина — олігархоекономіка і те, що корумповані чиновники та проросійські сили десятиріччями блокували прихід в Україну провідних світових компаній з величезним досвідом розвідування на видобутку паливно-енергетичних надр. Тож не дивно, що, посідаючи за сукупним багатством 58-ме місце із 138 країн (попереду Аргентина, позаду Марокко), а головне — як одна з найбагатших країн за природними запасами, Україна залишається найбіднішою державою на європейському континенті. З мільйонами найкваліфікованіших, молодих та працелюбних спеціалістів, які шукають кращої долі за кордоном. 

Може, нині саме той благодатний  для національного відродження країни час, щоб запросити великий капітал США, Канади, Великої Британії, Німеччини та інших провідних країн до взаємовигідного освоєння наших багатющих природних копалин — уранових, цирконієвих, марганцевих, титанових, ртутних (друге місце в Європі за запасами) та залізних руд. Уже не говоримо про природний та сланцевий газ, нафту, світові запаси калію (Стебницьке родовище). Може, когось з іноземців зацікавлять заводи будматеріалів та кар’єри, які треба активніше націоналізовувати в російських компаній, що багато років почувалися в Україні господарями. А прекрасний досвід запрошення й активного і перспективного входження на український ринок ядерного палива й атомної енергетики такої провідної компанії світу, як американсько-шведська Westinghouse Electric Company ми вже маємо.

Освоєння з допомогою іноземного капіталу наших унікальних природних ресурсів, яких десятиріччями не освоювали, могло б бути одним із повоєнних локомотивів відродження і модернізації нашої економіки.

Головне, на що багато років звертають нашу увагу закордонні друзі й партнери, — це вирішення нарешті в Україні питання верховенства права. Бізнеси мають покладатися на дієве законодавство. 

«Саме реформи в царині верховенства права посилюють упевненість бізнесу, що він може інвестувати, вести виробництво, зростати, наймати співробітників та за потреби виводити з України прибуток», — підкреслив Курт Волкер в недавньому інтерв’ю «Європейській правді». Це завдання, на його переконання, стає ще важливішим з огляду на те, що після війни Україні буде потрібне економічне відновлення. Треба буде створити такі умови, щоб бізнес повірив у нашу країну. 

І принципово важливо для України, вважає авторитетний і знаний у нас американський дипломат, створення інституту лідерства, оскільки тоді доступ до змін у країні та її розвитку матимуть найталановитіші люди, які мають ресурси й можливості.