Однією з реакцій міжнародної спільноти на повномасштабне вторгнення росії стало створення Незалежної міжнародної комісії ООН з розслідування порушень в Україні, яке підтримала більшість членів Ради ООН з прав людини на початку березня. На комісію покладено розслідування порушень прав людини та гуманітарного права під час російської агресії проти нашої країни, а її доповідь слугуватиме офіційним документом ООН.
У жовтні комісія представила Генеральній асамблеї ООН попередній звіт, в якому зафіксувала велику кількість російських злочинів у Київській, Чернігівській, Сумській та Харківській областях у лютому і березні. На початку грудня члени комісії здійснили десятий візит в Україну, у фокусі якого були російські ракетні обстріли цивільної інфраструктури та вплив війни на дітей.
Про роботу комісії та підсумки її візиту в Україну Укрінформ розмовляв з однією із трьох членів комісії Ясмінкою ДЖУМХУР, яка також обіймає посаду уповноваженої з прав людини Боснії та Герцеговини.
— У жовтні комісія представила звіт про численні воєнні злочини, порушення гуманітарного права та міжнародного права. Це стосувалося лише півночі України та перших двох місяців агресії. Наскільки просунулася ваша команда на сьогодні?
— Комісію з розслідування порушень в Україні було створено на підставі резолюції Ради з прав людини в березні цього року, а відповідно до другої резолюції, у травні раду попросили зосередитися на подіях у районах Києва, Чернігова, Харкова і Сумської області наприкінці лютого та в березні 2022 року. Це означає, що певним чином на початку нашого мандата нашим пріоритетом було проведення розслідувань порушень прав людини, гуманітарного права та інших пов’язаних злочинів на основі березневої постанови. І тому наша перша доповідь, подана Генеральній асамблеї ООН, була зосереджена переважно на цих чотирьох регіонах.
— Але ваш мандат не обмежується лише цими регіонами.
— Точно ні. Як я вже казала, згідно з березневою резолюцією, наш мандат дуже широкий, і тому в нашій першій доповіді ми представили спостереження та висновки, що стосуються передусім цих чотирьох регіонів. Але, як ви знаєте, наш остаточний звіт буде подано до Ради з прав людини в березні наступного року, і цей звіт буде вичерпним про всі наші висновки щодо порушень гуманітарного права, прав людини та іншими пов’язаними злочинами.
— Чи варто очікувати ще такого самого звіту, як у жовтні?
— Безумовно. Ви знаєте, що минулого тижня ми, комісари, завершили чергову поїздку Україною. Під час цієї місії ми відвідали Одесу. Особливу увагу приділили злочинам, пов’язаним із Херсонською областю, і відвідали Київ. На пресконференції на завершення візиту ми представили деякі попередні спостереження в межах нашої місії. Наші слідчі нині проводять розслідування, а це означає, що всю інформацію, яку ми зібрали і зберемо протягом наступних двох місяців, буде внесено в комплексний звіт, який опублікують у березні.
— Ваш минулий тиждень був зосереджений головним чином на обстрілах цивільної інфраструктури — енергетичної та транспортної. Це також буде завданням на наступні два місяці?
— Наша місія в Україні не ставила пріоритетних завдань, і ми збирали докази щодо всіх типів злочинів, зокрема посягання на особисту недоторканність, злочини, пов’язані з руйнуванням інфраструктури тощо. Ці події зосереджують нашу увагу на деяких конкретних питаннях, оскільки із жовтня основною метою атак була інфраструктура, яка опосередковано впливає на життя всього населення та реалізацію його прав у всіх сферах. Тому ми збирали докази про це, і частина нашої презентації під час пресконференції стосувалася саме отриманих даних про такі атаки та їхні наслідки.
— Чи можна, спираючись на ваші висновки, логіку терору ракетними ударами і російської пропаганди, говорити про зміну парадигми від «невибіркових атак», як зазначено у вашій доповіді, що охоплює перші місяці війни, до цілеспрямованих ударів по критично важливій інфраструктурі України?
— Коли говоримо про такі атаки, ми не повинні забувати, що вони мають кілька вимірів. А це означає, що коли ви оцінюєте їхній вплив, слід враховувати всі елементи, зокрема безпекові та військові аспекти. Тому зрозуміло, що я не можу зробити висновок і дати вам негайну відповідь щодо цього. Це обов’язково буде в нашому звіті, тому що ми аналізуємо всі ці аспекти та вплив таких атак на основі отриманої інформації. На даний момент можемо сказати: те, що ми побачили і що можна підтвердити, серйозно впливає на життя людей.
Коли, наприклад, говоримо про дітей, крім нападів на особисту недоторканність, що також погіршує їхнє життя, відбувається подальше порушення здійснення їхнього права на освіту не лише через фізичне знищення шкіл, а й тому, що вони не можуть відвідувати школи онлайн через руйнування інфраструктури, зокрема систем електропостачання, що не дає змоги використовувати цей метод навчання.
З іншого боку, коли говоримо про доступ до медичних послуг, частина населення має обмежений доступ через зруйновану транспортну інфраструктуру, якщо вони, наприклад, живуть далеко від медичних закладів. Особливо це проблематично для людей із хронічними захворюваннями або для тих, хто потребує невідкладної медичної допомоги.
Можу навести багато інших прикладів того, як руйнування інфраструктури може вплинути на життя людей. Це стає особливо серйозною проблемою, коли все відбувається взимку, оскільки атаки впливають і на забезпечення електроенергією, і на систему опалення.
Діти заслуговують на краще життя, і вони страждають. Існує серйозне занепокоєння щодо майбутніх поколінь. Я хотіла б акцентувати на питанні впливу на психічне здоров’я людей, про яке говорили під час нашої пресконференції. Ми усвідомлюємо важливість привернення уваги до того, як тривалі періоди страждань можуть мати істотний негативний вплив на психічне здоров’я населення. Тому дуже важливо створити програми підтримки людей, зосередивши особливу увагу на тих, хто перебуває у вразливих ситуаціях, а саме дітях, жінках, які постраждали від сексуального насильства під час конфлікту, і людях похилого віку. Це має бути одним із пріоритетів, коли говоримо про правозахисний вимір.
— Хочу розширити наші географічні рамки і запитати, як ви отримуєте дані про порушення в Маріуполі, Мелітополі, Сєверодонецьку та інших місцях, які нещодавно окупувала росія. Чи змінилося ставлення росії до комісії?
— Резолюція зобов’язує нас спілкуватися з усіма сторонами, які володіють інформацією про порушення, що включає спілкування з обома сторонами, залученими в конфлікт. Ми налагодили співпрацю та комунікацію із владою України з різних питань та аспектів. Водночас ми намагалися, але не змогли налагодити таку співпрацю з російською владою. Така співпраця важлива, оскільки у глобальних інтересах з’ясувати правду про те, що сталося. Але коли говоримо про інформацію з тимчасово окупованих територій, то зібрати докази дуже важко, тому що не маємо доступу до цієї території. Інші організації — теж у такій самій ситуації.
Однак щодо вашого запитання про Маріуполь: можемо отримувати інформацію з інших джерел. Дуже важливо зазначити, що ми завжди намагаємося отримати інформацію з перших рук, тобто безпосередньо опитуємо тих, хто вижив, і свідків, а також використовуємо інші види доказів, такі, як відеоматеріали чи документи, фотографії. Ми намагаємося робити все можливе в цих умовах, але, щиро кажучи, коли говоримо про тимчасово окуповані території Донецької та Луганської областей, у нас все ще є проблема повноцінного доступу до інформації там.
— Що представить комісія у комплексному звіті, який має оприлюднити в березні наступного року?
— У нашому звіті обов’язково має бути інформація про всі завдання, покладені на нас резолюцією, тобто маємо подавати інформацію про порушення міжнародного гуманітарного права, зокрема пов’язані з війною, тому що гуманітарне право має прямий стосунок до неї.
Друга частина — це порушення, пов’язані із правами людини та інші види порушень. Ми представимо інформацію про порушення особистої недоторканності, тобто інформацію про вбивства, тортури, жорстоке поводження, сексуальне насильство, пов’язане з конфліктом; порушення щодо окремих груп — дітей, людей похилого віку: вплив війни на здійснення таких прав, як-от економічних та соціальних, права на освіту.
Існує питання, пов’язане із впливом на навколишнє середовище, оскільки використання різної зброї в такому масштабі за короткий період має серйозний вплив на природу, і його ширші наслідки для зміни клімату також можна розглянути.
Коли говоримо про дітей, існує питання переміщення їх із території України на територію росії.
Одне із ключових питань, важливих не лише для комісії, а й для всієї міжнародної спільноти, — притягнення до відповідальності. Як нам відомо, велику увагу приділяють кримінальній відповідальності, яка є важливою для притягнення ймовірних підозрюваних до правосуддя. Багато з них перебувають за межами України, але їх все одно можуть судити заочно.
Водночас не варто забувати про важливість іншого виду відповідальності — несудової. Це важливо, коли говоримо про жертви. Як ми зазначали у звіті, комісія орієнтується на інтереси жертв та дотримується принципу «не нашкодь» у роботі із жертвами та свідками. Але нині намагаємося порушити питання про те, наскільки важливо їх підтримувати та повернути їм гідність. Відновлення їхніх прав — це не лише питання компенсації. Тут розглядається ширше значення відновлення їхніх прав, яке також містить питання майна, втраченого через руйнування, гарантій неповторення таких порушень і нарешті компенсації.
Крім того, жертв потрібно визнати, тому ми ставимо питання про створення реєстру жертв. У нашому звіті надаватимемо рекомендації, і це наше головне завдання, спираючись на резолюцію.
На основі тієї інформації, яку ми отримали, і наскільки це було можливо, ми виклали у жовтневому звіті інформацію про тих, хто винен у порушеннях, які сталися на території України. Але заради завершення нашого завдання ми маємо впевнитися, що володіємо інформацією і маємо повний доступ до всієї території. Ми не повинні забувати, що зараз наш мандат триває вже десятий місяць, але в ці місяці відбувалося створення секретаріату та можливості виконувати справжню роботу, передбачену нашим мандатом.
Але врешті-решт, щоб зробити висновок про порушення, ми завжди наполягаємо на підтвердженні початкової тези, яке хтось зробив, через різні типи джерел.
— Повертаючись до відповідальності. Чи може звіт комісії використати Міжнародний кримінальний суд? Чи сумісний він із його стандартами? Чи можна було б його використати у міжнародному трибуналі, за який виступає Україна?
— Ми кілька разів заявляли, що важливо налагодити координацію між різними механізмами. У нашому підході ми доклали зусиль, щоб максимально налагодити координацію на рівні комісарів та керівників установ. Через нашу координацію з Офісом прокурора МКС та у спілкуванні з Генеральним прокурором України ми намагаємося зробити все можливе, щоб це забезпечити.
Коли говоримо про те, наскільки наш звіт можуть використати інші сторони, — без сумніву, частина інформації з нашого звіту буде корисною для багатьох сторін. Проте я хотіла б зазначити, що в наших мандатах немає повторюваності. Між нашим мандатом і мандатом інших є великий рівень взаємодоповнюваності. Ми повинні чітко розуміти: ми не є судовим органом і тому не використовуємо однакові інструменти. Наші мандати різні, і ми не конкуруємо з іншими.
— Ваш остаточний звіт слід подати у березні наступного року. Оскільки війна навряд чи закінчиться до завершення вашого мандата, чи бачите політичну волю міжнародної спільноти, щоб комісія продовжила роботу після цього?
— Ми як члени комісії намагалися якнайкраще виконувати свій мандат, дотримуючись обох резолюцій. Але рішення про його продовження залежить від Ради з прав людини та держав-учасниць.
— Чи можуть зібрані комісією докази свідчити про систематичність порушень з боку росіян? Чи є війна росії проти України та українців геноцидом?
— Це питання завжди складне, особливо тому, що люди, які переживають страждання, вимагають справедливості та відповідальності. Для них дуже важко зрозуміти різницю між різними видами злочинних діянь. Ця різниця між кримінальними діяннями проглядається лише в законі. Наприклад, коли говоримо про відмінність між воєнним злочином, злочином проти людяності та геноцидом, ці три види злочинів мають різні елементи. Якщо цих елементів немає, неможливо підтвердити, що таке порушення було скоєно.
Було б добре обговорити це питання з національними правовими органами. Дуже важливо зрозуміти відмінності між цими трьома типами злочинних діянь, у чому полягають їхні елементи. Пропоную поставити питання Генеральній прокуратурі України, судовій та іншим інстанціям, щоб люди знали, що є складом таких злочинів.
Ґрунтуючись на поточних зібраних нами доказах, ми дійшли висновку в доповіді Генеральній асамблеї ООН у жовтні, що в Україні скоюють воєнні злочини, порушують права людини та міжнародне гуманітарне право і що російські збройні сили несуть відповідальність за більшість виявлених порушень. І в цьому звіті, спираючись на наявні докази, ми не могли дійти висновку, що це геноцид.
Іван КОСЯКІН,
Укрінформ, Київ
(Надруковано зі скороченнями)