Останнім часом на полицях супермаркетів побільшало продуктів з маркуванням «еко» та «органік». Власне, й кількість магазинів, що позиціонують себе як такі, що торгують виключно чистою продукцією, також зросла. Щоправда, продукти, які в них продаються, коштують у середньому на 30% дорожче за аналогічні, але звичайні. Бажаючи споживати якісні продукти, багато хто з нас справді готовий платити більше, але — щоб це була надбавка за якість, а не за рекламний хід кмітливих маркетологів.
«Урядовий кур’єр» розбирався, за що насправді платять українські споживачі, купуючи нібито чисті продукти, — за рекламу чи все-таки за якість.
Спокій і лише спокій
Для початку варто з’ясувати, чим відрізняється органічна продукція від екологічної. Адже це не одне й те саме. Порівняємо принципи оцінювання під час органічної сертифікації та екологічної.
При органічній оцінюють склад продукту від поля до прилавка, під час екологічної — від сировини до прилавка. Тобто в першому варіанті оцінювання жорсткіше, адже вирощувати рослини можна лише на тій землі, яка справді чиста, і цей факт доведений фахівцями компанії, яка потім і надасть виробнику відповідний документ, який дає право іменувати продукцію «органічна».
Наведемо ще кілька передбачених вимог до виробника, який хоче вирощувати органічну продукцію. Якщо йдеться про тварин, то їх мають утримувати у безстресових умовах. Звичайній людині не зовсім зрозуміло, хто і як відстежуватиме, що у тварин протягом їхнього життя не було стресу. Та чи вважатиметься стресовою ситуація, коли працівники ферми в присутності тварин сваритимуться? До того ж вкрай складно уявити того, хто визначатиме, а чи насправді були стресові ситуації у тварин. Можливо, хтось ударив поросятко по рилу, поки ніхто не бачив? Проте експерти кажуть, що поняття безстресовості чітко регламентується органічними стандартами і включає перелік правил утримання тварин. З-поміж них — вільний випас, причому регламентується кількість тварин (для кожного виду окремо) на гектарі.
«Стандарти як органічні, так і екологічні регламентують лише те, що реально можна перевірити та оцінити, — наголошує голова ВГО «Жива планета» Світлана Берзіна. — А також встановлюють низку вимог щодо компетентності аудиторів і органів сертифікації».
Щодо інших принципів оцінювання під час органічної сертифікації, то обмежується склад ароматизаторів і барвників ненатурального походження в готовій продукції. Також заборонено рафінування, мінералізацію й інші прийоми, які зменшують поживні властивості продукту. І, звісно, годувати тварин потрібно кормом, в якому немає консервантів та стимуляторів росту, збудників апетиту. Давати антибіотики, навіть з превентивною метою, тваринам теж не можна.
Щодо екологічної продукції, то тут на кожну продуктову групу вводять додатково до державних вимог жорсткіші показники якості та безпеки сировини. Зокрема заборонено застосування технологій переробки, які впливають на природну цінність сировини. Також встановлюють такі показники екологічної результативності технологічного процесу виробництва, як енергоефективність, споживання води, забруднення довкілля тощо. У складі готової продукції заборонено застосування ГМО та 72 потенційно небезпечних харчових добавок. І встановлено додаткові вимоги до пакувального матеріалу, споживчої тари, умов транспортування та зберігання готової продукції.
Загалом виробник сам вирішує, яку із систем сертифікації йому обрати, враховуючи свої технічні та технологічні можливості. Проте у будь-якому разі добровільне отримання стандарту дасть змогу ідентифікувати якіснішу продукцію.
Щоправда, українські споживачі вже звикли, що виробники намагаються їх надурити. Тому, навіть коли бачать на полицях супермаркету продукти з маркуванням «еко» чи «органік», не поспішають їх купувати, передовсім сумніваючись, що поживні якості такого продукту кращі.
«Згідно з чинним законодавством України, виробник чи інша зацікавлена сторона має позиціонувати продукт у категорії «еко» чи «органік» виключно на підставі відповідної сертифікації, — наголошує Світлана Берзіна. — Але, на жаль, на українському ринку доволі часто можна зустріти безпідставні декларації товаровиробника щодо екологічності чи органічності його продукції, що є проявом недобросовісної конкуренції та вводить в оману споживача».
А контролю немає
Водночас споживачеві розібратись у тому, чи справді органічну продукцію він придбав, непросто. Тому перед тим, як іти на органік- чи еко-шопінг, варто навчитись орієнтуватися в маркуванні. І не соромитись просити продавця показати відповідні сертифікати. Експерти зазначають, що ознайомитися з переліком сертифікованої продукції можна у відкритих реєстрах органів сертифікації, які видали цей документ. Отже варто їх переглянути, аби переконатись, що сертифікат чинний на даний момент.
Щоправда, не кожен покупець захоче витрачати купу часу, аби перед тим, як купити пакет крупи чи молока, вивчати ці списки. На думку опитаних «Урядовим кур’єром» споживачів, за цим мала б стежити держава і карати недобросовісних виробників. Насправді ж цього ніхто не робить. Тому ніхто й не може сказати, скільки органічної продукції, що продається на українському ринку, справжньої, а скільки — підробок.
«Питання ринкового нагляду, зокрема щодо маркування та реклами, належать до компетенції Держспоживінспекції, але зараз вона перебуває на стадії реорганізації, — роз’яснює Світлана Берзіна. — Водночас кожен виробник або будь-яка зацікавлена сторона, яка викрила прояви недобросовісної конкуренції, зокрема через поширення інформації, що вводить в оману (наприклад, про екологічні характеристики чи переваги продукції конкурента), може звернутися в Антимонопольний комітет. На підставі чинного законодавства цей орган вивчить надані матеріали та документацію, яка підтверджує, що підприємство виготовляє органічну чи екопродукцію і має відповідні сертифікати. За необхідності Антимонопольний комітет може провести перевірки чи розслідування. Відповідальність за порушення законодавства про захист економічної конкуренції передбачена розділом VІІІ Закону «Про захист економічної конкуренції». Поширення інформації, що вводить в оману, передбачає штрафні санкції — до 5% доходу за останній звітний рік, що передував року, в якому накладено штраф».
Проте на практиці зазначена норма не працює.
Тому й виходить, що продукції під маркою «органічна» чи «екологічна» у нас багато, проте чи справді вона така — питання відкрите. Адже фактично ніхто не контролює виробників і продавців, які спокійно продають підробки, заробляючи на бажанні українців споживати якісну продукцію.
До речі. Попри кризу в Україні, органічний сектор виробництва демонструє оптимістичні прогнози. За даними Федерації органічного руху України, станом на кінець 2013 року площа сертифікованих сільськогосподарських угідь в Україні, задіяних під вирощування органічної продукції, становила 393 400 гектарів, при цьому частка сертифікованих органічних площ серед загального об’єму сільськогосподарських угідь України була на рівні понад 0,9%. У 2013-му в Україні сертифіковано 175 вітчизняних органічних сільськогосподарських підприємств, тоді як у 2003 році їх було лише 31. Варто зауважити, що внутрішній споживчий ринок органічних продуктів в Україні у 2014-му був еквівалентний 14,5 мільйона євро. Для порівняння: 2013-го цей показник становив 12,2 мільйона євро, у 2012-му — 7,9 мільйона.