ДОСЛІДЖЕННЯ
Збірка есеїв — «Від бароко до постмодерну» — присвячена малознаним фактам з історії української літератури
Нова книжка Леоніда Ушкалова, професора Харківського педагогічного університету ім. Г. Сковороди, — збірка есеїв «Від бароко до постмодерну» — присвячена малознаним фактам з історії української літератури. Переважно наші уявлення про витоки вітчизняного письменства не сягають далі І. Котляревського, тоді як насправді свій початок вони беруть принаймні на 800 років раніше. Тож автор успішно долає стереотипи читацького сприйняття, пропонуючи такі неоднозначні нариси, як «Що таке щастя «по-могилянському»?», «Бароко сексуальне» та інші, що повертають нас до блискучої, а нині трохи призабутої епохи українського бароко.
Помітну частину книжки становлять розвідки про Григорія Сковороду — відомо, що дослідник написав про нього не одну монографію. Приміром, нещодавно Л. Ушкалов уперше підготував високопрофесійну «Повну академічну збірку творів» видатного українського письменника і мислителя обсягом 1400 сторінок. Текстолог вніс за рукописами та авторитетними списками десятки тисяч (!) виправлень у його тексти, усунувши численні помилки, перекручення, пропуски одного й більше слів, а то й цілих рядків. У своїх есеях він ретельно задокументував усі біблійні цитати, алюзії, ремінісценції та парафрази у творчості Сковороди, склавши точні таблиці відповідних підрахунків, що досі вважалося непосильною і майже нездійсненною працею (есей «Сковорода та Біблія»). Звертається дослідник і до педагогічних ідей мислителя й таких несподіваних питань, як «Чим були гроші для Сковороди» тощо.
Леонідові Ушкалову належить спростування усталеної в шевченкознавстві помилки — український поет користувався не познанським виданням «Естетики» Карла Лібельта, як твердили у всіх дотеперішніх наукових працях, а другим, виправленим і розширеним — петербурзько-могилівським. Дивно, як це нікому не впадало в око, адже в описі книжок, що залишилися після смерті Шевченка, фігурувало саме це останнє. Чи не вперше він звернувся до оригіналу праці польського філософа, підваживши й низку інших стереотипних міркувань про Шевченкові естетичні уподобання («Шевченко читає «Естетику» Лібельта»). Цікавим не тільки шанувальникам творчості поета, а й фахівцям буде «Коментар до творів Шевченка», де запропоновано низку уточнень, доповнень, виправлень до коментаря в «Повному зібранні творів» Шевченка в 12 томах.
Варто завважити, що це видання — найкраще з наявних повних зібрань українських письменників, воно враховує нагромаджену інформацію з усіх попередніх багатотомників Шевченка, тому зауваги джерелознавця мають особливу цінність. На широку читацьку аудиторію, вочевидь, розрахована, як її називає Л. Ушкалов, «моя Шевченківська енциклопедія», що складатиметься приблизно з 800 гасел. Звісно, вона позначена суто індивідуально-авторським підходом: окреслено значення низки категорій та понять у контексті Шевченкової творчості — «Брюнетка», «Неуважність», «Ніжність», «Фея», «Фіолетовий колір» тощо. Утім, тут знайшлося місце тим аспектам приватного життя поета, висвітлення яких годі уявити в академічній шеститомній «Шевченківській енциклопедії» (роботу над нею завершує Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України).