Чигирин… Колиска української державності і національно-визвольної боротьби українського народу за свою незалежність і свободу, місто козацької слави. 500-річчя заснування Чигирина, як сказано у відповідній постанові Верховної Ради України, має відзначатися на державному рівні саме нинішнього року. Однак рік добігає кінця, а великі сподівання щодо здійснення значної частини рекомендованих документом заходів так і залишаються сподіваннями. Річ, зрозуміло, не в самому святкуванні. Велелюдних відвідин козацької столиці сьогодні не бракує.
Ось і недавно Чигиринщина приймала гостей з усієї області. За традицією у цьому славетному краї у дні християнського свята Покрови святкують День українського козацтва і вшановують пам’ять про боротьбу наших далеких предків, які під проводом гетьмана Війська Запорозького Богдана Хмельницького прагнули збудувати першу українську незалежну державу. Було на святі багато добрих слів, як мовиться, во славу козацтва й людей, які успадкували їхню завзятість і волелюбність, була театралізована реконструкція оборони Чигирина 1678 року: з пострілами, боями на шаблях, кіннотою й вибухами. Погашено навіть поштову марку «500 років Чигирину», як і передбачалося згаданим документом, а перед цим Нацбанк України випустив ювілейну монету номіналом 5 гривень.
Та ось заковика: до історико-архітектурного комплексу «Резиденція Богдана Хмельницького» гості козацького свята так і не потрапили. Комплекс, що входить до Національного історико-культурного заповідника «Чигирин», який почали відбудовувати ще шість років тому, так і залишається в процесі реконструкції й відбудови. Пишне відкриття першої черги резиденції, яке довелося спостерігати кілька років тому, тепер згадується як щось неймовірно далеке й несправжнє, незважаючи на обіцянки офіційних осіб незабаром повністю відкрити комплекс. Як і завжди, не вистачило коштів.
Та й інші об’єкти заповідника, як скаржаться його працівники, зокрема скарбниця, вартівня, курінь гетьманської варти відчули на собі кризу недофінансування, наслідки аврального будівництва, недодержання вимог технології. Робили все поспіхом, на штукатурку відразу наносили фарбу, адже невідомо було, чи скоро знову виділять гроші. Два роки центральне приміщення — будинок гетьмана — стояло без даху, туди потрапляла волога, а нині розкошує грибок.
Можна ще й ще називати сьогоднішні проблеми заповідника, Чигирина й району, де нині прагнуть відродити економіку загалом і туристичну галузь зокрема. Не все, на жаль, вдається. Як розповів недавно заступник генерального директора національного історико-культурного заповідника Віктор Лазоренко, останнім часом правила перевезення дітвори настільки ускладнилися, що це стало каменем спотикання для розвитку дитячого туризму. Приміром, група школярів з села Коритня Монастирищенського району так і не змогла здійснити омріяну подорож до Чигирина, адже транспорту з дітьми дозволено їздити лише у супроводі даішників, а це не завжди вдається.
Край, куди щороку приїжджає приблизно сто тисяч туристів, сьогодні потроху змінює своє обличчя, кращає сам Чигирин, тут ремонтують шляхи, оновлюють заклади харчування. За два останні роки додатково створено 1164 нових робочих місця. Середня зарплата в районі зросла до 2120 гривень. Багато для цього роблять місцева влада, працівники національного заповідника.
Однак з усім тим важко не помітити, що область і район залишені сам на сам з проблемою розвитку Чигирина. Зрозуміло, ніяких місцевих фінансових ресурсів не вистачить на відродження комплексу історичних пам’яток. Зокрема, Чигиринська фортеця — Резиденція Богдана Хмельницького поступово руйнується, для чого немає ніяких пояснень і виправдань. Як тут не згадати Тарасові слова з «Гайдамаків»:
Гетьмани, гетьмани, якби-то ви встали,
Встали, подивились на той Чигирин,
Що ви будували, де ви панували!
Заплакали б тяжко, бо ви б не пізнали
Козацької слави убогих руїн.
Очевидно, не все в суспільстві потрібно вимірювати практичною доцільністю, зводити до нагальних політичних потреб. Є пріоритети, найголовніші за будь-якої влади: збереження історичної пам’яті українського народу, популяризація культурної спадщини, зміцнення національного духу. Без цього, як стверджують провідні вчені, нам не просунутися шляхом демократичного розвитку ні на крок.