ПОВЕРНЕННЯ ІЗ ЗАБУТТЯ
Плеяда вчених зі світовим ім’ям — родом з України, проте мало кому про це відомо
Є люди, котрі роблять для розвитку й утвердження своєї культури стільки, скільки під силу, мабуть, лише науковій інституції. Вже багато років доктор фізико-математичних наук Василь Шендеровський, людина енциклопедичних знань і дивовижної віри в свій народ, затято, часто по крихтах, вишукує відомості про забутих, маловідомих або й зовсім невідомих навіть багатьом фахівцям учених, народжених українською землею. А відтак не менш наполегливо шукає кошти для видання книжок. Не бідкається, не нарікає, просто робить те, що вважає нагальним для утвердження української нації. Бо переконаний — відсутність історичної пам’яті наша найбільша проблема. Бо якщо не знаємо, хто ми, не поважаємо себе, чи варто сподіватися, що хтось поважатиме нас?
Борис Раєвський. Фото з книги В.Шендеровського Роальд Гофман
Нехай не гасне світ науки
Нещодавно побачив світ третій том його серії «Нехай не гасне світ науки», що містить понад півсотні нарисів про народжених на нашій землі, за висловом автора, «велетів розуму людського», котрі залишили помітний слід в історії світової науки й культури. Настійний науковий пошук професора Шендеровського повернув із забуття плеяду обдарованих наших земляків, чиї імена, досягнення, а головне — приналежність до України замовчувалися багато років.
Василь Шендеровський намагався знайти вчених, нехай і не українців за походженням, але тих, що були народжені на українській землі. Скажімо, Нобелівський лауреат Роальд Гофман, родом зі Львівщини, щораз дякує українцям, які врятували його від смерті в часи Другої світової, та вважає Україну своєю обітованою землею.
— Я б увів таку одиницю, як у фізиці, що визначала б ступінь духовності, — міркує Василь Шендеровський. — Чим вищий цей ступінь у народу, тим більшу він має здатність до опору проти зовнішніх впливів, зокрема, інформаційних. Ліна Костенко твердить, що національна свідомість формується не різного штибу шоу, мітингами, виступами, а утверджується через усвідомлення історичної минувшини народу. Якби зробити відеоряд про відомих вчених, — його очі горять невдаваним ентузіазмом, — це був би великий чинник виховання нашої молоді.
Нинішня її безідейність, породжена відсутністю державницької ідеології в Україні — проблема, загрозлива насамперед для майбутнього української держави. Якщо в свідомості молодого покоління немає навіть натяку на те, щоб пишатися своєю країною (а це найголовніше, що слід вкладати в молоді голови), чи можуть з’явитися думки про створення по-справжньому незалежної держави?
Думка про створення відеоряду про відомих українських вчених, як висловлюється Василь Шендеровський, «мучить» його вже давно. Завдяки невсипущій енергії професора світ уже побачили фільми про знаного фізика Олександра Смакулу, автора ключових відкриттів у царині оптики та вирощування монокристалів, епідеміолога Дмитра Заболотного, археолога зі світовим ім’ям Івана Борковського, епідеміолога Івана Горбачевського, котрий понад 30 років викладав у Карловому університеті в Празі та певний час обіймав посаду ректора. Нині до виходу готується картина про мікробіолога Сергія Виноградського.
— Саме така пропаганда потрібна особливо у школах. Дітям відомо, хто такий Нікола Тесла, проте ніхто не знає, що його навчав видувати лампи наш Іван Пулюй. Але це повинна бути державна політика, а вона на сьогодні є руйнівною в сфері духовності українського народу, — говорить він.
…У шафці напроти професорового столу — книжки, серед яких перевидане ним Євангеліє в перекладі Пилипа Морачевського та Біблія, яку переклали українською Пантелеймон Куліш, Іван Нечуй-Левицький та Іван Пулюй; укладений разом із колегами унікальний українсько-німецько-англійсько-російський словник фізичної лексики. На столі з-поміж стосів паперів — примірник першого тому творів Ганни Барвінок, приурочений до роковин її смерті.
— Як ви все встигаєте? — запитання, попри свою банальність, виривається мимохіть. Адже окрім книжок, фільмів, пам’ятників, ще є наукова робота за фахом у солідному академічному інституті, аспіранти й докторанти… У відповідь він лише стримано усміхається.
— Треба працювати, — говорить після хвилинної мовчанки. — Не думати про те, що завтра хтось скаже «дякую», а задля розуміння — хто ми є, для того, аби наш український народ почував себе величною нацією на цій землі. Я щасливий, що сьогодні всі знають, хто такий Іван Пулюй, відкривач Х-променів, які потім назвали рентгенівськими. Хоча й нині зустрічаємо ще багато нерозуміння, проте колись було гірше, багато хто казав: «Нєт, нє било і нє будєт вашего Пулюя». Звичайно, маємо знати, й хто такий Рентген, але істина у відкритті того чи того фундаментального явища повинна бути повернута.
Георгій Гамов Євген Вікторовський Сергій Виноградський
Велети розуму людського
У передмові до третього тому процитовано вислів митрополита Іларіона: «Кожна людина, яка багата б вона не була, має звичайний кінець, — вона вернеться в землю… Піде в землю, і пам’ять про неї минеться. Не так буває з тими, хто прислужився розвиткові культури, цебто меценатами: пам’ять про них живе довгі роки, їх любовно згадують вдячні нащадки…». Тож і спитала у Василя Андрійовича, як знаходить меценатів для такої недешевої справи, як видання книжок.
— Багато людей допомагають просто так, — відповідає. — Скажімо, якось дівчина зі Львова просто подзвонила й передала гроші, сказавши, що має таку можливість й просить не згадувати її ім’я. Допомагають банкіри, бізнесмени. Потрібно шукати таких людей, бо ходити до тих, що при владі, немає сенсу. Головне, що може врятувати нашу державу, якщо говорити серйозно, — це відкрити очі на духовність українського суспільства, аби воно зрозуміло, що потрібно не лише гарно вдягнутися та мати хороми.
.jpg)
Наполегливий пошук автора повернув в Україну імена вчених, чиї досягнення замовчувалися багато років
…Кажучи щиро, читаю «Нехай не гасне…» — і ловлю себе на двоїстому відчутті: з одного боку, гордості, а з іншого… якійсь досаді, чи що? Бо не відаємо, які таланти народила земля, на котрій живемо, а отже, погано знаємо й себе. Не знаємо, що видатного зоолога та етномолога Олександра Неприцького-Грановського цінували в США настільки високо, що при заснуванні ООН він був одним із двадцяти членів американської делегації. З нашого співвітчизника Бориса Раєвського, котрий народився в Чигирині, почалася біофізика: він створив перший інститут біофізики на теренах Німеччини та, власне, першим у світі став уживати цей термін. Хто знає про мікробіолога Бориса Балінського, котрому присвятив меморіальну доповідь на 15-му світовому конгресі з електронної мікроскопії 2002 року Нобелівський лауреат, професор Кембриджського університету Аарон Клуг? Або про хіміка Юрія Кістяківського, радника президента США Дуайта Ейзенхауера, котрий разом із двічі лауреатом Нобелівської премії Джоном Бардиним (вони приятелювали ще з часів праці в Гарвардському університеті) посприяв установленню в Нью-Йорку пам’ятника Тарасові Шевченку? Це лиш окремі імена з не одної сотні українських науковців, чиї надбання служать нині всьому світові.
Та й новий, третій том на якій сторінці хоч розгорнеш — всюди постаті, котрі ще чекають окремих ∂рунтовних досліджень: Георгій Гамов та Микола (Нік) Голоняк, котрі належать до плеяди видатних фізиків ХХ століття, знаний у всьому світі мікробіолог Сергій Виноградський, «український Галуа» Євген Вікторовський… Геть куцими є відомості про автора відомої картини «В’їзд Богдана Хмельницького в Київ», розстріляного більшовиками художника Миколу Івасюка, котрого великий Ілля Рєпін називав чи не найвизначнішим баталістом тих часів.
Чи знає хто, що коли Георгієві Гамову було лише 24 роки, його запросив працювати до Інституту теоретичної фізики Копенгагенського університету сам Нільс Бор? А вже двадцятивосьмирічного (!) Гамова обрали членом-кореспондентом Академії наук СРСР. За рік він, як і багато хто того часу, опинився у вимушеній, обумовленій суспільно-політичними обставинами, еміграції. Окрім професорської праці в університеті Джорджа Вашингтона в США, був військовим консультантом, популяризував досягнення науки, пишучи книжки, про успіх яких казав так: «Люди часто запитують мене: як я пишу книжки, які мають такий успіх. Напевне це великий секрет, такий великий, що я і сам його не знаю». До речі, будівлю Колорадського університету студенти називають «вежею Гамова».
Стати в ряд із найвидатнішими математиками світу пророкували молодому вченому Євгенові Вікторовському. Маститі науковці називали його «українським Галуа». (Еварист Галуа — геніальний французький математик, котрий заклав основи сучасної алгебри). «Праці Вікторовського написані лаконічно й глибоко, й тому «вже півстоліття минуло, а не знайшлося другого Жозефа Ліувілля, який би розшифрував їх. Бо саме французький математик Ліувілль свого часу розібрався у працях Галуа», — пише дослідник. Не лише способом викладу та талантом були схожими два математичні генії: Євген Вікторовський пішов з життя, будучи хіба трохи старшим за Галуа — тридцятирічним. Доти лише за три роки роботи в Київському політехнічному інституті він устиг написати й блискуче захистити кандидатську дисертацію, за що Вчена рада одностайно вирішила присудити йому відразу вчений ступінь доктора наук. А вже за місяць його не стало. Воістину, Бог забирає найкращих…
Це тільки окремі штрихи до книжки Василя Шендеровського, котрий своєю працею окреслює поле для грунтовної роботи, пошуку, досліджень у царині історії науки. В кожному нарисі автор обстоює ідею утвердження національної свідомості через історичну пам’ять, через осмислення того, хто ми, якою є земля, що нас народила.
«Нехай ця книжка утверджує в кожному, хто живе на українській землі, гордість за цю землю, і нехай кожний задумується, як її зберегти для майбутнього Людства», — написав у передмові до видання автор. Хай буде так.
hspace=