ВІРТУАЛЬНА РЕАЛЬНІСТЬ
Соціальні мережі намагаються проникнути з «кухні» в політику
«Подобається, йди обідати!» — схоже, саме так за кілька років кликатиме доню до столу одна ізраїльська матуся. Адже півроку тому подружжя — завсідники соціальних мереж, які стверджують, що шукали сучасне та інноваційне ім’я для свого первістка, назвали дитину Лайк, що в перекладі з англійської якраз і означає «подобається». А надихнула батьків поширена команда у Фейсбуку, яку активують, коли подобається фотографія, статус чи повідомлення іншого користувача.
Згаданий приклад не поодинокий. Адже політичні події на Близькому Сході і в Білорусі привернули увагу ЗМІ та громадськості до тієї ролі, яку можуть відігравати соціальні мережі не лише в особистому, а й у суспільно-політичному житті держав чи, якщо доведеться, — і в кардинальних його змінах.
Агов, аудиторіє!
Такий спосіб роботи — ідеальний варіант для молодих некомерційних рухів та організацій, хоч би які завдання та напрямки діяльності вони перед собою ставили. Адже для «розкрутки» в соцмережах не потрібно ні фінансових витрат, ні навичок програмування, лише базові знання роботи в Інтернеті та ентузіазм. До того ж, тут набагато швидше можна знайти однодумців, ніж за допомогою простого сайта, завдяки функції «дружба», яка означає фактично підписку на всі публікації з «дружнього» аккаунту.
Приміром, громадянська мережа «Опора» має сторінку у Фейсбуку, яку використовує у боротьбі з корупцією та порушеннями при вступній кампанії до вищих навчальних закладів. Громадянський рух «Відсіч» створив власний аккаунт, який додало у друзі вже майже 4000 користувачів. Організація використовує соціальну мережу для публікації новин, координації акцій тощо.
Здавалося б, ніколи й ніде не існувало такого простору для громадської діяльності, тим більше, що на сьогодні влада (принаймні наша) не тільки не має засобів контролю над соціальними мережами, а й не досить активно представлена в них: сторінки Кабміну і Верховної Ради оновлюються вкрай нерегулярно. А на особисті сторінки у високопосадовців, за їхнім зізнанням, не завжди є час.
Водночас, за даними опитування, проведеного Міжнародним кадровим порталом hh.ua, 84,4% українців, що користуються соцмережами, спостерігають за життям своїх знайомих, 23,11% — шукають однодумців, 16,5% займаються саморекламою, 12,3% шукають любовних пригод, 6,3% користуються соціальними мережами, тому що це модно. Залишається і питання про те, яку ж аудиторію зустрінуть борці за зміни на краще у тих соціальних мережах?
Зібрати ужгородців на флешмоб «Небесні ліхтарики в ім'я життя. Чорнобиль — Фукусіма» допомогли заклики у соціальних мережах. Фото Укрінформу
Важелі впливу
Славетна «заполітизованість», на яку так модно скаржитися в Україні, напевно, ще не досягла цього сектору інтернет-простору. Натомість домінує не просто аполітичність, а суцільна соціальна апатія та відсутність громадянської позиції. І що найгірше, такий стан речей нічим виправдати. Всі письменні, в Інтернеті цензури не існує, як такої (є лише пародія на неї, коли на деяких сайтах просять вказати власний вік, мовляв, чи досягли ви повноліття, чи можна вам показувати таке і таке?), а соціальними мережами володіють великі зарубіжні компанії, на які ніхто в нашій державі не має важелів впливу.
А тим часом світ не стоїть на місці, і потужні держави, такі як США, Китай, Російська Федерація, Німеччина, Великобританія, Франція тощо, не можуть змиритися з тим, що Інтернет перетворився на своєрідний куточок анархії, де процвітає хакерство і піратство. В аналітичній доповіді, розміщеній на сайті Національного інституту стратегічних досліджень, йдеться, зокрема, про намагання провідних держав посилити контроль над внутрішнім кіберпростором. Методи різні: від високотехнологічних засобів стеження до електронної паспортизації. Подібні заходи проводяться під гаслом боротьби з тероризмом та піратством.
Практиці поступової актуалізації участі державних органів у функціонуванні мережі Інтернет та посилення їх моніторингових та контролюючих функцій вже не опираються навіть у тих країнах, де існує активний контроль за дотриманням демократичних свобод. За результатами опитування компанії Sophos, більшість американців не бачать проблем у тому, що уряд застосовує технології для моніторингу та фільтрування мережевого трафіку, а також має доступ до поштових серверів. Опитані стверджують, що не проти доступу спецслужб до їхньої пошти.
У висновках доповіді зазначається, що панівний до останнього часу неоліберальний підхід до розуміння мережі Інтернет (так звана «каліфорнійська ідеологія») зазнає кардинальних змін, а заступає її «технореалізм» з його ставленням до ІКТ як «технологій подвійного призначення» та ключовою роллю держави у розвитку мережі Інтернет. Самі судіть, дорогий читачу, чи має шанси Україна вести власну незалежну політику в таких реаліях, коли не існує ні національної операційної системи, ні програмного забезпечення, ні техніки, а все це закуповується в зарубіжних виробників у готовому, «запакованому» вигляді навіть державними спецслужбами. Тож скільки ще Інтернет, а з ним і соціальні мережі залишатимуться такими, якими ми їх знаємо? І чи врятує українську інтернет-спільноту її «аполітичність», коли в нашому кіберпросторі запанує хтось інший і візьметься промивати мізки по-своєму?
ДОВІДКА «УК»
Кількість користувачів мережі Інтернет в Україні продовжує зростати, і сягає вже понад 15 мільйонів; за цим показником Україна посідає 9-те місце в Європі (дані Internet World Stats за березень 2011).
КОМПЕТЕНТНО
Віктор АНДРУСІВ,
— Вважаю, Facebook не здатний змінити країну, оскільки, на жаль, не має до цього стосунку. Можна було б говорити радше про зміну людей, але, на мою думку, він навпаки допомагає їм залишатися такими, якими вони є. Фактично, політично- і громадськонеактивні громадяни вибудовують собі замкнуту комунікаційну сферу. Тобто вони ще більше занурюються в той спосіб життя, який вели до цього.
З іншого боку, Facebook може виступати інструментом змін (скорше революційних) для тих, хто вже ними займається. Він дає можливість швидко організовувати і шукати прихильників, комунікувати на відстані тощо. Гадаю, зміни не можуть початися у соцмережах і настати завдяки їм. Але, безумовно, соцмережі можуть стати інструментом, який використовуватимуть разом з іншими. Необхідно розрізняти поняття зміни влади і змін у країні. В першому випадку Facebook дає широкі інструменти для діяльності. В другому — він жодним чином не може впливати на покращення чи реалізацію політики, яка несе реальні зміни.
ДУМКА ЕКСПЕРТА
Дмитро ДУБОВ,
кандидат політичних наук:
— Сама по собі активність у соціальних мережах, без її виходу в реальне життя є малозмістовною діяльністю. Хоч би що казали, та соціальні мережі складно вважати джерелом, з якого виходять перетворення. Вони в кращому випадку є засобом, причому засобом недостатньо надійним. Вони можуть допомогти поширити те, що вже існує (глибинний протест), однак навряд чи можуть його «народити» самі.
Щодо ситуації в Україні, то напевне зарано говорити про істотні можливості соціальних мереж як драйверів суспільних перетворень. Незважаючи на те, що за різноманітними підрахунками в Україні від 6 до 15 млн інтернет-користувачів, реальні можливості соціальних мереж доволі обмежені (в сенсі соціальних поштовхів). Одна з вітчизняних реалій: у нас «революційним класом» (тобто тими, хто готовий виходити на вулиці і досягати поставлених цілей) є пенсіонери. При цьому за соціологічними дослідженнями, лише 3% з них мають доступ до мережі Інтернет і швидше за все значно менша частина уміє ним користуватись, а тим більше — соціальними мережами. Для України такі явища, як 97-річна блогерка з Іспанії, чий «живий журнал» був серед лідерів іспанського сегменту за кількістю читачів, чи 104-річна блогерка з Великобританії — незрозуміла екзотика.
Вітчизняну молодь вкрай важко підняти на соціальний вибух – соціальні мережі для них це насамперед ентертеймент: можливість спілкуватися з друзями, ділитися з ними цікавими новинами (переважно розважального характеру). У більшості своїй у молодіжному середовищі склалось доволі цинічне ставлення до будь- якої громадянської активності (тим більше – пов’язаної з політичною діяльністю): скільки мені заплатять? Навіть таке популярне у світі явище як флеш-моб не набуло в Україні значного поширення, а це саме той перехід від «віртуального» до «реального», який свідчить про можливість дійсної соціальної мобілізації. Так само варто зазначити, що українські молоді інтернет-користувачі виробляють вкрай мало новинного контенту, а отже більшою мірою споживають продукцію традиційних медіа. «Мережева журналістика» — все ще нове явище на українському Інтернет-ринку.