Хоч би які вітри віяли над Закарпаттям, в усі часи його багатством вважали мінеральні води. Звичайні туристи приїздять сюди по враження, свіже повітря і неповторні краєвиди. Але є тисячі інших гостей — тих, для кого найбільша цінність — цілющі властивості мінеральних вод, які тут щедро дарують надра.

Кожен із закарпатських санаторіїв дбайливо оберігає свої цілющі джерела і власну історію, початки якої сягають у глибину століть. Першу літописну згадку про лікувальні властивості мінеральних вод краю за Карпатами датовано 1463 роком. Відомо, що сюди приїжджали для оздоровлення найзнатніші князі Угорського королівства і графи імперії Габсбургів, тут лікували хворі кістки та нирки багатії-промисловці колишньої Чехословаччини, а ще пізніше — партійні бонзи СРСР. І нині потік охочих оздоровитися збільшується, а місця викуповують за півроку-рік наперед.

Місцева влада впевнена, що цілющі води краю разом із лагідним кліматом — та курка, яка несе золоті яйця. І цілком закономірно проголошує туризм і рекреацію пріоритетною галуззю розвитку області. На додачу до старих санаторіїв, перелік яких охопить кілька десятків назв, інвестори споруджують нові. Заохочувати до розбудови об’єктів нікого не потрібно. Вкладення коштів у цю галузь — безпомилково прибутковий бізнес.

В одній книжці — усі 382 джерела

Авторка щойно виданої книжки «Мінеральні води Закарпаття» кандидат геолого-мінералогічних наук Слава Білак під час презентації дослідження не стримувала захоплення: «Ніде на планеті нема такої землі, яка була б так щедро насичена великою кількістю унікальними за складом, а звідси і впливом на людський організм мінеральними водами».

Упродовж майже 60 років Слава Петрівна досліджує підземні багатства краю. Кілька разів пішки пройшла все Закарпаття, відбираючи, а потім аналізуючи проби з усіх джерел. Дослідниця описала хімічний склад, генезис, перспективи використання 382 джерел мінеральних вод. Їх класифіковано на типи, подано детальні хімічні, геологічні характеристики кожного джерела.

Узагальнений висновок Слави Білак вміщається в кілька рядків: «Це насамперед корисні столові води для щоденного пиття, основа оздоровчо-лікувальних комплексів і заводів з розливу, індикатори для пошуків рудних родовищ». Але ось заувага дослідниці: «Якісний склад мінеральних вод починає змінюватися, до того ж не в кращий бік».

Без жорстких вердиктів

Автор цих рядків зацікавився запитаннями: чи залишається незмінною цілюща сила мінеральних вод? Чи збережеться вона надалі? У якому стані джерела? Для початку надіслав журналістський запит до департаменту екології та природних ресурсів облдержадміністрації. На півтора десятка моїх запитань отримував куці відповіді на одній сторіночці, які нічого фактично не пояснюють і ні до чого не зобов’язують. Лейтмотив у них такий: «на розгляді».

Наведу кілька витягів з листа, підписаного директором департаменту Сергієм Рішком: «Рішенням Закарпатської обласної ради від 02.02.2012 затверджено проект зон санітарної охорони Голубинського родовища мінеральних джерел (свердловина № 3-р та  № 12-р), розташованих між с. Голубине та с. Солочин Свалявського району». В іншому листі йдеться про непогоджений проект землеустрою щодо встановлення меж населеного пункту с. Солочин за 2014 рік із суміжним користувачем держпідприємством «Свалявський лісгосп».

Жорстких вердиктів для усунення небезпек, що нависли над мінеральними водами, немає. Тим часом серед основних завдань департаменту — «регулювання у сферах охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення та охорони природних ресурсів». Це пряма цитата з положення про його діяльність.

На покладах мінералки — вулиця!

Побувавши в курортній місцевості на Свалявщині, де одразу чотири санаторії: «Квітка полонини», «Сузір’я», «Кришталеве джерело» та «Квітка Центр», — зміг наочно пересвідчитися, що з «державним регулюванням» коїться щось не те.

У селі Солочин десятиріччями неконтрольовано забудовують територію, яка є площею залягання Голубинського родовища лікувальних мінеральних вод, що належать до І категорії корисних копалин. Ця територія — санітарна охоронна зона, однак на ній зведено десятки будинків, серед яких п’ятиповерхові. Ціла вулиця стоїть на родовищі цілющої мінералки! Усі ці будівлі — без централізованого водовідведення, хоч і мають централізоване водопостачання. Каналізаційні стоки та відпрацьовану воду скидають або у річку, або просто в ґрунт. Там вона неминуче просочується і змішується з підземними водами, які підживлюють родовище мінеральних вод. Так углиб потрапляють каналізаційні стоки з елементами половини таблиці Менделєєва. Рано чи пізно вони потраплять і на глибину залягання мінеральної води. І це неминуче, якщо нічого не робити!

Біля цих кількох житлових будинків викопано невелике озерце. Чули б ви, який аромат від нього розноситься навкруги! Всевидящого ока природоохоронних служб тут немає, як і жорсткого реагування на те, що відбувається, бодай хоч когось.

Власникам будинків було запропоновано підвести труби зі стічними водами до очисних споруд санаторію, де шкідливі скиди могли б нейтралізувати. Ті відмовилися вкладати кошти у водовідведення, чим прирекли мінеральні води Солочина на подальше забруднення.

Шиплячі котловани

А ще ж є проблема так званої дегазації мінвод. Скільки разів, розповідає авторитетний гідрогеолог Укрпрофоздоровниці Бейло Фекийшгазі, довелося бути свідком, як після підняття рівня ґрунтових вод у місцях котлованів шипить вода.

«Порушення захисного шару під час копання фундаментів під будинки може призвести до різкого скорочення часу фільтрації — меншого від виживання бактерій у підземних водах, що спричиниться до неминучого бактеріального забруднення мінеральних вод лікувально-столового призначення. Це може завдати непоправної шкоди та вивести родовище з ладу на довгий період, а може, й назавжди. Тоді буде знищено всю лікувально-оздоровчу систему санаторних комплексів, а також унікальну содову воду «Лужанська», що завдасть непоправної шкоди і людям, які лікуються, й подальшому розвитку всього регіону».

Це уривок з відповіді, яку надіслала Державна служба геології та надр України на адресу Солочинської сільської ради три роки тому, 2016-го. Досі висновків, попри всю серйозність загроз селу і регіону, очільники цієї громади так і не зробили. Забудова без каналізації та дотримання санітарних вимог триває.

Двоє забудовників, зокрема Ю.Г. Донч і А.А. Рега, депутати Солочинської сільської ради, споруджують будинки на площах залягання родовищ із мінеральними водами в зовсім не стандартний спосіб. Вони відгородили частину русла річки Пінія, змінивши її русло. Погоджень геологів і гірничого нагляду щодо будівництва  не отримали. Попри це, відділ архітектури та містобудування Свалявської райдержадміністрації видав обом будівельні паспорти!

Рішення про скасування цих паспортів ухвалив суд ще у 2016 році. Однак і дотепер воно залишається тільки на папері: забудовники відмовляються його виконувати, а судовиконавці… погоджуються.

Порушень  «не зафіксовано»

Саме час повернутися до реагування контролюючих установ. Ось відповідь на журналістський запит, надісланий до Державної екологічної інспекції у Закарпатській області. У листі, підписаному начальником інспекції І. Мартином, вказано, що «протягом 2018 року та по 1 березня 2019 року проведено 12 планових заходів державного нагляду (контролю) щодо дотримання вимог природоохоронного законодавства суб’єктами господарювання, які здійснюють діяльність з видобування мінеральних, термальних вод на території Закарпатської області. Порушень раціонального використання та охорони мінеральних вод Інспекцією не зафіксовано».

Назвали себе з великої літери Інспекцією, проте «порушень не зафіксовано». Виходить, те, що нема каналізації в охоронній зоні свердловини, з якої надходить безцінна мінералка, — норма?! У наборі заходів впливу, які могла б здійснювати інспекція, є ті, які змусили б виконувати природоохоронне законодавство? У відповіді на наш запит не наведено жодного факту штрафів чи видів покарань. Бо «не зафіксовано» ж!

Є застережні дзвіночки!

Багаторазові звернення надрокористувачів до природоохоронних установ і місцевої влади, що запаси мінеральних джерел можна втратити, наштовхуються на стіну байдужості. Згадаймо, що на базі Голубинського родовища функціонують загалом чотири оздоровниці. У них зміцнюють здоров’я близько 10 тисяч українців і закордонних громадян. Тут сім заводів з розливу мінералки, на яких працюють сотні робітників. Можлива втрата родовища обійдеться дуже дорого і для цих людей, і для краю.

Це навіть не дзвіночки — гучні дзвони! З листа Держслужби геології та надр України дізнаємося про колосальні втрати запасів мінвод, які вже стали фактом. Зокрема за останні 18 років, саме в час інтенсивної забудови родовища, запаси конденсаційних мінеральних вод зменшилися на тих ділянках, на які поширилася забудова, майже наполовину. А на незабудованих ділянках родовища, розташованих на лівому березі річки Пінія, обсяги запасів води не змінилися. Це свідчить про те, що саме забудова на площах, де формується мінеральна вода, призводить до зниження запасів цього природного багатства.

Якщо втратимо, то назавжди

Мінералізація води визначається загальною кількість йонів хімічних речовин у літрі. «Я дуже засмучена, читаючи на пляшці, що мінералізація дорівнює від 2 г до 5 г на літр, бо це свідчить про надзвичайний рівень виснаженості джерела, — розповідає Слава Білак. — У 1960-их роках ми робили порівняльний аналіз виснаження свердловин у Полянському родовищі (воно всього за кілька кілометрів від Голубинського). Порівнювали дані з дослідженнями Болемана сторічної давності. Тоді було 7—9 г на літр. За століття мінералізація зменшилася на 1—2 грами. А за останні 60 років цей рівень упав до 5 і навіть до 2 грамів на літр!»

Якщо нещадне ставлення до мінеральних вод найближчим часом не зупинити, не ліквідувати ганебного будівництва в охоронній зоні й не змусити порушників усіх будівельних норм їх виконувати, то ризикуємо назавжди втратити найбільші водні багатства, які сміливо можна вважати скарбом нації. А що натомість? Хіба що будівлі, в яких їхнім власникам, мабуть, соромно буде жити.